печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38498/25-к
пр. 1-кс-32866/25
26 серпня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням ОСОБА_3 про скасування арешту, накладеного Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2021р. у справі №757/62014/21-к в рамках кримінального провадження №42021000000001948 від 21.09.2021,-
14.08.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту, накладеного Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2021р. у справі №757/62014/21-к в рамках кримінального провадження №42021000000001948 від 21.09.2021.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що 22.11.2021 року Печерським районним судом м. Києва було постановлено ухвалу суду, якою булонакладено арешт на земельні ділянки , а саме на: 3220886001:01:011:0195, із забороною розпоряджатись, відчужувати та користуватись таким майном.
Разом з цим, ОСОБА_3 . не погоджується з вищевказаною ухвалою, та вважає, що судом було поверхнево досліджено матеріали справи, не зазначено мотивів ухвалення та не залучено до розгляду справи власників майна, а тому було прийнято рішення на користь однієї сторони лише на основі тверджень органу досудового розслідування, тим самим надаючи очевидну перевагу доводам однієї сторони над доводами іншої, а отже порушено принципи змагальності сторін судового процесу та їх рівності перед законом і судом, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.
Також, зазначено, що майно ОСОБА_3 , на яке накладено арешт, не відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки органом досудового розслідування у кримінальному провадженні не надано доказів, що є сукупність розумних підозр вважати, що воно є предметом злочину, доходом від вчиненого злочину, відчужено власнику майна з метою приховання злочину та уникнення конфіскації майна, та заявник був обізнаний про мету такої передачі.
Так, ОСОБА_3 не вчиняв жодних дій, що б могли призвести до зникнення, втрати чи пошкодження майна, проте при цьому суд позбавив його права користуватися майном, зокрема земельною ділянкою з кадастровим номером 3220886001:01:011:0195, яка зареєстрована за ним на праві власності.
Відтак, адвокат просить суд скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2021р. у справі №757/62014/21-к на нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_3 , а саме: земельна ділянка з кадастровим номером - 3220886001:01:011:0195, власником якої є ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_1 ).
Адвокат в судовому засіданні подав заяву про розгляд справи без фіксування технічними засобами, вимоги підтримав.
Слідчий та прокурор в судове засідання не з'явились, про місце і час розгляду клопотання повідомлені належним чином.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність сторони обвинувачення, на підставі наданих доказів.
Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021000000001948 від 21.09.2021, за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України.
22.11.2021 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі 757/62014/21-к було арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами, а саме:3220886000:04:001:0058, власником якої є ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ;3220886000:04:001:0054, власником якої є ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_3 ;3220886001:01:011:0195, власником якої є ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ; 3220887600:04:001:0071, власником якої є ОСОБА_6 РНОКПП НОМЕР_4 ; 3220886001:01:006:0554, власником якої є Вороньківська сільська рада (код ЄДРПОУ 04363509) - із забороною розпоряджатись, відчужувати та користуватись таким майном.
З даної ухвали вбачається, що в ході досудового розслідування кримінального провадження серед іншого досліджуються обставини за яких ОСОБА_7 будучи головою Вороньківської об'єднаної територіальної громади, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи у складі організованої групи осіб до складу якої входять ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших фізичних та юридичних осіб, використовують надані їм службове становище всупереч інтересам служби, для незаконної зміни цільового призначення земельних ділянок, надання їх в довгострокову оренду, виділення у власність земельних ділянок та інше, що призвело до тяжких наслідків.
17.11.2021 постановою прокурора земельні ділянки: 3220886000:04:001:0058, власником якої є ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ; 3220886000:04:001:0054, власником якої є ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_3 ; 3220886001:01:011:0195, власником якої є ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ; 3220887600:04:001:0071, власником якої є ОСОБА_6 РНОКПП НОМЕР_4 ; 3220886001:01:006:0554, власником якої є Вороньківська сільська рада (код ЄДРПОУ 04363509) визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42021000000001948.
Відтак, арешт було накладено з метою збереження речових доказів.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно.
Також, правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відтак, з врахуванням зазначеного, слідчий суддя при накладенні арешту має переконатися, а сторона обвинувачення має довести, що майно. арешт на яке накладається, є предметом вчинення кримінального правопорушення, набуте під час його вчинення має відношення до нього.
Разом з цим, до суду звернувся представник власника майна, який вказує, що даний арешт порушує права заявника.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Таким чином право власності є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд констатує порушення державою cm. 1, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обгрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяжень, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканість права власності.
Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Патрідіс проти Греції" (ВП), заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22 вересня1994 року, Series A N 296- А, П. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 4962, від 10 травня2007 року). Будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого1986 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних сводоб гарантує кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аналізуючи зміст мотивувальної частини ухвали слідчого судді від 22.11.2021 у справі № 757/62014/25-к, метою накладення арешту на спірне майно - земельну ділянку було забезпечення збереження речових доказів.
Так, положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому, обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на орган досудового розслідування.
За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
У відповідності до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном.
Таким чином, дослідивши матеріали клопотання та ухвалу суду якою було накладено арешт, слідчий суддя прийшов до висновку, що станом на день розгляду клопотання наявні підстави для скасування арешту, оскільки докази та аргументи зазначені в клопотанні є обґрунтованими.
Відтак, стороною обвинувачення не надано доказів того, що майно, на яке накладено арешт, має значення для кримінального провадження, є заходом забезпечення кримінального провадження, є предметом, засобом або набуте внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з урахування того, що майно належить власнику ще з серпня 2020 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, якому не пред'явлено підозру у кримінальному провадженні, а іншого суду не надано.
Окрім цього, слідчому судді не надано доказів оскарження набуття права власності заявником на земельну ділянку.
Так, ст. 170 КПК України дійсно передбачає можливість арешту майна добросовісного набувача з метою збереження речових доказів.
Водночас застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим лише тоді, коли існує реальна загроза втрати, пошкодження, знищення чи приховування відповідного об'єкта матеріального світу, що унеможливить його подальше використання саме як доказу у кримінальному провадженні.
Земельна ділянка за своєю правовою та фізичною природою належить до нерухомого майна, яке не може бути переміщене у просторі, знищене чи приховане. Зміна власника внаслідок правочину відчуження не змінює об'єктивного існування земельної ділянки як об'єкта матеріального світу. Вона залишається ідентифікованою за кадастровим номером, місцем розташування, площею та іншими індивідуалізуючими ознаками незалежно від суб'єкта права власності.
Отже, на відміну від рухомих речових доказів, які можуть бути знищені, пошкоджені або сховані, земельна ділянка не втрачає свого існування за будь-яких умов. Тому арешт такої ділянки з мотиву «збереження речових доказів» не узгоджується із функціональним призначенням цього заходу забезпечення кримінального провадження. Його застосування у даному випадку виходить за межі мети, визначеної законом, оскільки відсутня будь-яка об'єктивна небезпека втрати чи недоступності земельної ділянки як доказу.
Зважаючи на викладене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння заявника за клопотанням належним йому майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Окрім цього, арешт майна було накладено у листопаді 2021 року, що вказує на те, що даний захід порушує права власника, оскільки у органу досудового розслідування було достатньо часу для аналізу арештованого майна та з'ясування обставин його віднесення до речових доказів у кримінальному провадженні.
З врахуванням зазначеного, слідчий суддя прийшов до висновку про задоволення клопотання, у зв'язку з його обґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 379, 392, 532 КПК України, -
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2021 року у справі №757/62014/21-к в частині нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_3 , а саме: земельну ділянку з кадастровим номером - 3220886001:01:011:0195, власником якої є ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_14