ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/10263/25
провадження № 1-кп/753/1739/25
"02" вересня 2025 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025100020000619, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває вказане кримінальне провадження.
Прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави щодо обвинуваченого, посилаючись на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого останнім кримінального правопорушення, а також на продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, вказував на те, що обвинувачений ОСОБА_6 буде переховуватись від суду, оскільки усвідомлюючи невідворотність реального покарання у вигляді позбавлення волі, за вчинення кримінального правопорушення в якому він підозрюється, вживатиме заходів до уникнення кримінальної відповідальності шляхом неявки на виклики слідчого, прокурора та суду чи взагалі залишення меж м. Києва. Крім цього ОСОБА_6 не має постійного місця проживання, що сприяє переховуванню від органу досудового розслідування. Про те, що обвинувачений ОСОБА_6 буде перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вказує те, що останній вину в скоєнні злочину не визнав, вибачення потерпілій не приніс, завданий збиток не відшкодував, а під час затримання повідомляв неправдиві анкетні дані, чим перешкоджав кримінальному провадженню. Крім того, оскільки обвинувачений офіційно не працює, законного джерела доходу немає та вже неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за майнові злочини, то ризик вчинення іншого кримінального правопорушення продовжує існувати. Вважав, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть в повній мірі забезпечити виконання завдань кримінального провадження та запобігти настанню вищевказаних ризиків.
Захисник ОСОБА_4 , думку якого підтримав обвинувачений, категорично заперечив проти продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Звертав увагу на тривалість позбавлення волі обвинуваченого, вказував на недоведеність заявлених прокурором ризиків. Також просив врахувати дані щодо особи обвинуваченого, який на спеціальних обліках не перебуває.
Обвинувачений просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, щоби він міг побачити своїх рідних.
Вислухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступного висновку.
З наявних в розпорядженні суду матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалами слідчих суддів відносно обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, який продовжувався в ході досудового розслідування.
Статтею 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття «обґрунтованої підозри», суд, враховуючи ст. 8, 9 КПК, керується усталеною практикою ЄСПЛ, згідно з якою обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», п. 175; рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). Водночас факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі «Murrаy v.United Kingdom», 14310/88, 28.10.1994, п. 55).
Не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованому йому злочині, в даному конкретному випадку суд вважає підозру відносно останнього небезпідставною, оскільки кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом. При цьому обґрунтованість обвинувачення перевірятиметься судом, який здійснює судовий розгляд, шляхом оцінки наданих сторонами кримінального провадження доказів при прийнятті відповідного процесуального рішення.
Суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 177 КПК, відповідно до яких метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ряду спроб, які визначені у цій нормі як ризики. Отже, метою запобіжного заходу є необхідність попередити виникнення названих ризиків, а не застосувати запобіжний захід за наслідками вчинення підозрюваним відповідних дій. З огляду на викладене, той чи інший ризик слід вважати наявним за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення підозрюваним таких спроб. Водночас, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Також суд враховує практику Європейського суду з захисту прав людини, а саме те, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і тому оцінка такого ризику проводиться з посиланням на ряд інших факторів. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки із суспільством.
Суд приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати, зокрема судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому в разі визнання його винним, а оцінюючи даний фактор у сукупності з даними щодо особи обвинуваченого, а саме вік, стан здоров'я, сімейний стан, та фактичними обставинами справи, суд приходить до висновку про те, що наведені обставини збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши тримання під вартою, так як достатні стримуючі фактори, які би свідчили про протилежне, в матеріалах провадження відсутні.
При цьому належні гарантії, які би переважали даний ризик, та свідчили про забезпечення явки обвинуваченого до суду - відсутні.
Також, беручи до уваги відсутність доказів підтвердженого джерела доходу та наявності міцних соціальних і сімейних зав'язків обвинувачених суд вважає, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення є реальним.
Враховуючи надані прокурором відомості про те, що ОСОБА_5 під час затримання повідомляв неправдиві анкетні дані, суд вважає доведеним ризик перешкоджанню кримінальному провадженню.
При цьому відомості, які б свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, зокрема за станом здоров'я, в матеріалах провадження також відсутні.
При цьому розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70).
На думку суду, обставинами, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини є підвищена суспільна небезпека особи ОСОБА_5 , який будучи неодноразово судимим за вчинення злочинів проти власності знову обвинувачується у вчиненні корисливого злочину, пов'язаного із застосуванням насильства.
З урахуванням наведеного суд вважає, що обставини, які були підставами для застосування обвинуваченому найбільш суворого вигляду запобіжного заходу не змінились, а встановлені раніше ризики продовжують існувати, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства, суд не вбачає підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Керуючись ст. 331 КПК України, суд,
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 31 жовтня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів з моменту оголошення до Київського апеляційного суду.
Головуючий