Справа № 642/4303/25
Провадження № 2/642/1527/25
05 вересня 2025 р. м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Балабая С.С.
за участю секретаря Ажиппо О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Представник позивача Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - Анохіна Ольга Олексіївна завернулася до Холодногірського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: 14.11.2016 кредитний договір №200732633901, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 46100 грн.; 03.08.2021 кредитний договір №3001937844601, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 18998 грн.
Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 03.03.2025 склала: 1) по кредитному договору від 14.11.2016 № 200732633901 - 82059,27 грн., з яких: 46016,33 грн. - заборгованість за кредитом; 36042,94 грн. - заборгованість процентами; 00,00 грн. - заборгованість за комісією; 2) по кредитному договору від 03.08.2021 № 3001937844601- 15272,76 грн., з яких: 9077,24 грн. - заборгованість за кредитом; 2,38 грн. - заборгованість процентами; 6193,14 грн. - заборгованість за комісією.
До позову додано докази про направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу.
Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 28.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
14.11.2016 ОСОБА_1 підписав заяву № 200732633901 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, чим підтвердив прийняття публічної пропозиції АТ "ПУМБ" на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Видано кредитну картку з кредитним лімітом у сумі 4800 грн. Розрахунковий день 20 число місяця. Платіжна дата 20 число місяця. Строк дії Кредитного ліміту, процентна ставка за користування Кредитним лімітом, розмір Мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування Кредитної картки встановлюються відповідно до умов ДКБО.
Згідно довідки про збільшення кредитного ліміту по договору № 200732633901 від 14.11.2016, кредитний ліміт первинно визначено у сумі 4800 грн, кредитний ліміт неодноразово збільшувався, останнє збільшення кредитного ліміту відбулося 26.05.2023 до суми 46100,00 грн.
Відповідно до розрахунків заборгованості за кредитним договором № 200732633901, відповідач із березня 2022 року не виконує своїх зобов'язань зі сплати позивачу щомісячних платежів і станом на 03.03.2025 має загальну заборгованість за кредитом в сумі 82059,27 грн., в тому числі: 46016,33 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 36042,94 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 00,00 грн. - заборгованості за комісією.
Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За змістом ст. 89 ЦПК України дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є складовою частиною їх оцінки з метою встановлення доведеності обставин справи, які відповідно до підстав, предмету позову, та змісту норм матеріального права, яким врегульовані спірні правовідносини, - входять до предмету доказування.
Однак, всупереч ст. 89 ЦПК України суд звертає увагу, що позивач не надав до справи належних і допустимих у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинних письмові (або прирівняних до них електронних) документів (меморіальних ордерів, акцептованої платіжної інструкції, виписки з банківських рахунків кредитора тощо) про виконання кредитором обов'язків за договором кредиту - перерахування кредитних коштів позичальнику, що є господарською операцією, а тому має фіксуватися за змістом вказаної норми ст. 9 Закону України первинними документами.
Відповідно до пункту 63 «Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України», затв. Постановою НБУ 04.07.2018 за № 75 (далі - Положення № 75) Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно до пункту 64 Положення № 75 виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Так, у постанові КЦС ВС від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц були висловлені правові висновки про те, що відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Так, принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.
Верховний Суд у справі N 922/527/23 зазначав про те, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 зі справи N 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи N 910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи N 925/2301/14).
Тому за недоведеності надання кредиту позичальнику - відповідачу у даній справі наявні у справі розрахунки заборгованості є безпредметними та не є достатніми доказами про наявність заборгованості оскільки такі розрахунки є односторонніми, не узгодженими сторонами аналітичними, а не первинними бухгалтерськими документами, які є необхідними для встановлення заборгованості за договором кредиту.
Так, у постановах ВС від 05.06.2024 у справі №916/2492/21 та від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 були висловлені правові висновки такого змісту: «За загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів».
02.08.2021 ОСОБА_1 підписав заяву № 3001937844601 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, чим підтвердилв прийняття публічної пропозиції АТ "ПУМБ" на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Відповідно до умов договору Банк надав відповідачу кредит на суму 18998 грн. на загальні споживчі цілі (п.п. 1 і 2 заяви).
Строк дії договору 24 місяці (п. 4 заяви). Пунктом 9 заяви встановлено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, з 03.08.2021 по 02.06.2022-0,00%; з 03.06.2022-3,00%, а пунктом 6 визначено розмір процентної ставки - з 03.08.2021 по 02.06.2022-0,010% річних, з 03.06.2022-0,010% річних.
У заяві від 02.08.2021 № 3001937844601 в окремому розділі сторони погодили графік платежів, відповідно до якого відповідач зобов'язувалася в період з 03.08.2021 по 02.08.2023 щомісячно вносити суму платежу на погашення кредиту 1124,17 грн., комісія за обслуговування кредитної заборгованості з 03.06.2022-569,94 грн.
Виконання Банком свого обов'язку з надання ОСОБА_1 кредитних коштів доведено перед судом платіжною інструкцією № TR.51131936.19219.359 від 02.08.2021 та випискою з особового рахунку.
Відповідно до розрахунків заборгованості за кредитним договором № 3001937844601 та виписки особового рахунку ОСОБА_1 , відповідач із вересня 2022 року не виконує своїх зобов'язань зі сплати позивачу щомісячних платежів і станом на 03.03.2025 має загальну заборгованість за кредитом в сумі 15272,76 грн., в тому числі: 9077,24 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2,38 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 6193,14 грн. - заборгованості за комісією.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18) вказано, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ «Перший Український Міжнародний Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оскільки відповідачем підписано заяву № 3001937844601 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про розмір кредитного ліміту, розмір встановлених процентів, строк кредитування, порядок погашення заборгованості, то сторонами погоджено істотні умови договору, зокрема розмір кредиту, розмір процентів за користування кредитом, порядок погашення заборгованості, тощо.
Кредитний договів у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. Відповідачем обставини підписання кредитного договору не заперечуються.
Відповідно до розрахунків заборгованості за кредитним договором № 3001937844601 та виписки особового рахунку ОСОБА_1 , відповідач із вересня 2022 року не виконує своїх зобов'язань зі сплати позивачу щомісячних платежів і станом на 03.03.2025 має загальну заборгованість за кредитом в сумі 15272,76 грн., в тому числі: 9077,24 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2,38 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 6193,14 грн. - заборгованості за комісією.
З виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Отже, надані позивачем розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача, є належними та допустимими доказами в справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, зокрема баланс станом на дату укладання кредитних договорів (надану суму кредиту), всі операції за кредитом, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так суми сплачених щомісячних процентів.
Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного банком розміру заборгованості та контррозрахунку відповідачем не надано.
У пункті 9 розділу «Споживчий кредит» заяви № 3001937844601 від 02.08.2021 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка підписана відповідачем визначено, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 3,00% з 03.06.2022. Розділ заяви «Графік платежів» містить відомості про те, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 569,94 грн. щомісяця з 03.06.2022. Загальний розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості за договором комплексного банківського обслуговування № 3001937844601 від 02.08.2021 становить 7979,16 грн..
Положеннями п. 5.7.3 публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (нова редакція діє з 15 березня 2021 року) визначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості за споживчим кредитом встановлюється за послуги банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення споживчого кредиту, розрахунково-касові операції щодо споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту (а. с. 23 на звороті).
Оскільки, публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не підписана відповідачем, остання не може вважатись частиною договору приєднання, так і не містить чіткого переліку послуг, з яким ознайомилась відповідач та з яким остання погодилась.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, як в заяві № 3001937844601 від 02.08.2021 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговування кредитної заборгованості (списання, зарахування кредитної заборгованості, розрахунково-касові операції, надання консультативних та інформаційних послуг) за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення заяви № 3001937844601 від 02.08.2021 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заборгованість відповідача по комісії за кредитнии договорами, заявлена позивачем у позові, в сумі 6193,14 грн. до стягнення не підлягає.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Враховуючи зазначені вище обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» необхідно стягнути заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 9079 грн. 62 коп. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви позивачем сплачений судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп., що документально підтверджено платіжною інструкцією № 356 від 11.07.2025.
Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» підлягають частковому задоволенню, то відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 225 грн. 97 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість в розмірі 9079 (дев'ять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 62 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» судовий збір у розмірі 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 97 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Холодногірський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», юридична адреса: 04070, м. Київ, вул.Андріївська, буд. 4, ЄДРПОУ: 14282829.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.С. Балабай