справа № 619/1846/23
провадження № 1-кп/619/35/25
04 вересня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
обвинуваченогоОСОБА_4
захисникаОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023221230000453 від 16.02.2023 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ;
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
установив:
У провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . В обґрунтування клопотання прокурор посилався на продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість ОСОБА_4 переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків. Наявність зазначених ризиків прокурор обґрунтовує тим, що перебуваючи на свободі, ОСОБА_4 усвідомлюючи, що ним скоєно тяжкий злочин, за вчинення якого передбачена максимальна покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від слідства та суду на території України або виїхати за межі держави, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України. Незаконне впливання на свідків підтверджується тим, що під час виконання вимог ст. 290 КПК України обвинуваченому надано доступ до матеріалів кримінального провадження, в якому зазначено дані свідків, їх адреси проживання та засоби зв'язку, і, перебуваючи на свободі, останній буде мати можливість здійснювати незаконний вплив на останніх. Зазначене свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 заперечували проти клопотання.
Заслухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п.п. 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження тримання під вартою обвинуваченого з таких підстав.
Судом установлено, що ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 17.07.2025 ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 12 вересня 2025 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_4 переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України, за яке може бути призначено покарання до 10 років позбавлення волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину у сфері незаконного обігу особливо небезпечних психотропних речовин, суд вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема, життя та здоров'я населення, яке, відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
Враховуючи вищенаведені відомості, у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду клопотання ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Судом розглядалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.
За таких обставин, суд вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Отже, суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, для продовження тримання під вартою ОСОБА_4 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Частиною другою статті 400 КПК України визначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями177, 178, 183, 394, 400 ч. 2 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 до 02 листопада 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду захисником, прокурором протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1