вул. Д.Ростовського, 35, с-ще Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (063) 069-85-65, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua
"19" серпня 2025 р. Справа №370/1126/24
Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Білоцької Л.В., із секретарями Хоменко О.В., Снитко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду у с-щі Макарів Київської області цивільну справу за позовом
заступника керівника Фастівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом її повернення та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі,
24.04.2024 року заступник керівника Фастівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом її повернення та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.
В обґрунтування позову вказав, що Фастівською окружною прокуратурою опрацьована інформація щодо законності перебування у приватній власності громадян земель водного фонду на території Бишівської територіальної громади Фастівського району Київської області.
Встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 площею 1,5955 га та з кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 площею 1,0160 га, які розташовані на території Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області поруч з с. Ясногородка, набуті у приватну власність у порушення вимог Земельного та Водного кодексів України.
Розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації від 26.11.2003 № 270 ОСОБА_2 набув у приватну власність земельну ділянку загальною площею 2,611 га у зв'язку з членством селянського (фермерського) господарства «Струмок».
У подальшому, у 2004 роді на підставі договору міни ОСОБА_2 передав право власності ОСОБА_1 .
Однак, у ході перевірки наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, встановлено, що указані земельні ділянки відносяться до земель водного фонду та незаконно перебувають у приватній власності відповідача.
18.04.2023 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022110000000104 від 22.05.2022 проведено огляд земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:024:0001, 3222789200:03:023:0001 із залученням сертифікованого інженера- землевпорядника. За результатами огляду установлено, що дані ділянки частково накладаються на водний об'єкт та його прибережну захисну смугу. При цьому, земельні ділянки огороджені парканом. На території земельних ділянок розташовані житлові споруди.
Вказане підтверджується складеними за результатами вищевказаного огляду інженером-землевпорядником графічними матеріалами, згідно з якими площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 на землі водного фонду складає 0,03 га та 0,05 га, а земельної ділянки з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 - 0,83 га.
Згідно науково-експертного висновку щодо дослідження історії змін морфометричних параметрів та планового розташування водних об'єктів малої річки Трубище між селами Ясногородка та Мостище Макарівського району Київської області, указані земельні ділянки розташовані на річні Трубище.
Відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра (лист від 04.01.2023 № 01-02/17), на території с. Ясногородка та поза її межами протікає мала річка Трубище, яка відповідно до ст. 88 Водного кодексу України мас прибережну-захисну смугу 25 метрів.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 04.05.2023 № 10-10-0.223-4041/2-23, земельна ділянка з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 площею 1,5955 га із цільовим призначенням - 01.03. Для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в ДЗК 05.10.2017 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 26.09.2017, СПД ОСОБА_3 , за заявою ОСОБА_1 .
Згідно вищевказаної інформації, земельна ділянка з кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 площею 1,0160 га із цільовим призначенням 01.03. Для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в ДЗК 05.10.2017 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 26.09.201 7, СПД Завалідров С.К., за заявою ОСОБА_1 .
Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.05.2023, інформація про факт реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001 та 3222789200:03:024:0001 в Реєстрі відсутня.
Відомості про затвердження розроблених проектів землеустрою щодо відведення вищевказаних земельних ділянок у приватну власність чи реєстрацію права приватної власності також відсутні. На спірні земельні ділянки розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі від 26.09.2017.
Таким чином, упродовж 5 років у Державному земельному кадастрі зареєстровані земельні ділянки, що не вибули із власності держави.
Одночасно з цим, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022110000000104 від 23.05.2023 з'ясовано, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 накладаються на водний об'єкт, що підтверджується картографічними матеріалами.
Відомості про право власності на вищевказані земельні ділянки з моменту реєстрації інформації про них у Державному земельному кадастрі з 2017 року по даний час ОСОБА_1 не внесено.
Також, до матеріалів зазначеного кримінального провадження за клопотанням адвоката Єрмоленка С.В. долучено науково-експертний висновок щодо дослідження історії змін морфометричних параметрів та планового розташування водних об'єктів малої річки Трубище між селами Ясногородка та Мостище Макарівського району Київської області (далі - Висновок), за яким сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001, які перебувають у власності ОСОБА_1 , розташовані в місці меандрування (зміни планових характеристик) русла малої річки Трубите (п. 10 Висновку).
Відповідно до п. 13 вказаного Висновку поруч із земельними ділянками з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 розташований ставок, площа якого у період з 2010 по 2019 не змінювалась та станом на 20.10.2019 становила 2,31 га, площа ставка залишилась незмінною до 2022 року.
Також у пункті 14 Висновку зазначено, що визначити ширину прибережної захисної смуги з урахуванням фактичного положення русла малої річки Трубище та створених на ній ставків станом на 2002-2003 роки для земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 достовірно неможливо, оскільки відсутні відповідні картографічні матеріали та супутникові знімки високої роздільної здатності.
Зазначений Висновок містить інформацію про те, що земельні ділянки були сформовані не пізніше 2003 року.
Право власності набуто ОСОБА_1 на підставі договору міни земельної ділянки від 09.03.2004 за № 498.
Попередній власник земельної ділянки ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку на підставі розпорядження Макарівської РДА від 26.11.2003 № 270, що суперечить інформації зазначеній в Витягу з Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Згідно витягів НВ.-З20043-2142023 та 11В-3200432172023 від 20.03.2023, підставою для набуття права власності зазначено рішення органу місцевого самоврядування про надання у приватну власність від 01.01.1992.
Перебування у приватній власності ОСОБА_1 спірних земельних ділянок перешкоджає уповноваженим органам влади розпоряджатися землями зазначених земельних ділянок, відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, позивач, просив суд: усунути перешкоди у здійсненні Бишівською сільською радою Фастівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 шляхом повернення цих земельних ділянок Бишівській сільській раді Фастівського району Київської області. Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.
Ухвалою суду від 26.04.2024 р позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд цивільної справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 178 ЦПК України.
Ухвалою суду від 06.08.2024 р. змінено порядок розгляду справи, який постановлено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
28.11.2024 р. від відповідача в особі його представника адвоката Коваленко С.О. надійшов відзив, з клопотанням про поновлення строку на його подачу. Враховуючи обґрунтування поважності пропуску строку, відзив відповідача прийнято судом та приєднано до матеріалів справи. У відзиві відповідач вказав, що з наведеними позивачем у позовній заяви обставинами та правовими підставами позову він не погоджується з огляду на наступне. Відповідач отримав право власності земельною ділянкою з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 площею 1,5955 га та кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 площею 1,0160 га, що розташовані за адресою: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада, від ОСОБА_2 на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу 09.03.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №498. Державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ №023711 було видано відповідачу Ясногородкою сільською радою 26.04.2004 року. Реєстрацію переходу права власності було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №837. Земельні ділянки на момент посвідчення правочину належали ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія Р2 №403644, виданого Макарівським районним відділом земельних ресурсів Київської області 02 грудня 2003 року, зареєстрованому в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №837, про що зроблено відповідну запис в зазначеному Державному акті на право власності на земельну ділянку. Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 126 ЗК України в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року). Пунктом 4.2 Тимчасового порядку ведення Державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України 2 липня 2003 року № 174, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 25 липня 2003 року за № 641/7962 (в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року), державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснювалася шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації. Відповідно до п. а) абз. 1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на станом 26 листопада 2003 року) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Враховуючи те, що право власності перейшло на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації (Макарівської РДА) та умови п. а) абз. 1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на станом на 26 листопада 2003 року), можливо дійти висновку, що спірні земельні ділянки до моменту їх переходу в приватну власність належали до земель державної власності. Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року) моментом переходу спірних земельних ділянок в приватну власність із земель державної власності є дата реєстрації у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю, тобто 02 грудня 2003 року. Позивач, мотивуючи позовні вимоги, наполягає, що порушення вимог законодавства відбулось в момент набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки, тобто 26.04.2004. Але наведене суперечить вимогам пункту «д» частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на станом на 26 листопада 2003 року), відповідно до якої, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. Тобто логіка наведеної норми права полягає в тому, що порушення законодавства повинно існувати на дату переходу земельних ділянок із земель державної власності у приватну власність, тобто станом на 02 грудня 2003 року. Позовна вимога про усунення перешкоди державі в користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом повернення цих земельних ділянок Бишівській сільській раді Фастівського району Київської області обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, що підтверджується, на думку Позивача: 1. Результатами огляду 18.04.2023 року спірних земельних ділянок під час досудового розслідування кримінального провадження №42022110000000104 від 22.05.2022 із залученням сертифікованого інженера землевпорядника. 2. Інформацією Басейного управління водних ресурсів середнього Дніпра (лист №01-02/17 від 04.01.2023). 3. Науково-експертним висновком Центральної геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського щодо дослідження історії змін морфологічних параметрів та планового розташування водних об'єктів малої річки Трубище між селами Ясногородка та Мостище Макарівського району Київської області від 25.05.2023 №991-001-872/991-083. Однак, відповідач вважає, що наведені позивачем докази не підтверджують належність земельних ділянок до земель водного фонду станом на дату переходу земельних ділянок із земель державної власності у приватну власність, тобто станом на 02 грудня 2003 року. Процесуальна дія - огляд земельної ділянки в межах кримінального провадження №42022110000000104 відбувся 18.04.2023 року та як і Інформація Басейного управління водних ресурсів середнього Дніпра (лист №01-02/17 від 04.01.2023) містить лише актуальну інформацію щодо стану водних об'єктів. Таким чином, жодний із наданих позивачем документів не містить інформації, яка може підтвердити, що спірна земельна ділянка в період до 02 грудня 2003 року відносилась до земель водного фонду. Відповідно до наданого позивачем Науково-експертного висновку Центральної геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського від 25.05.2023 №991-001 872/991-083, станом на 1972 рік в руслі річки Трубище вже було споруджено п'ять руслових ставків, однак жоден з них не накладався на земельні ділянки, за рахунок яких було сформовано спірну земельну ділянку. Ставок, що зазначений на рисунку 8, 9, накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 та кадастровим номером 3222789200:03:024:0001, яка дійсно належить до земель водного фонду, та яку 26.09.2005 року було передано в оренду ТОВ «Боброва впадина» на 49 років для риборозведення та така ділянка не є предметом спору по цій справі. Матеріали Науково-експертного висновку не містять інформації щодо наявності до 02.12.2003 будь-яких ставків на спірній земельній ділянці. Ким і коли було створено ставки, що зафіксовані на супутникових знімках за 2004 рік не відомо. Крім того як вже зазначалось вище, ставки не накладались на земельну ділянку яка є предметом цього спору. Пунктом 10 Науково-експертного висновку зазначено, що проведеними дослідженнями, які виконані на основі порівняння картографічних та супутникових даних, підтверджено значне меандрування (зміна планових характеристик) русла малої річки Трубище, яке в місті розташування зазначених земельних ділянок становить від 11 до 46 метрів. З огляду на значне меандрування русла малої річки Трубище, експерт дійшов висновку, що наведені картографічні та супутникові дані за період 1935 - 2019 років підтверджують необхідність використання виключно матеріалів топо-геодезичних вишукувань та зйомки водних об'єктів за 2002-2003 рік, виконаних в момент відводу земельних ділянок, для проведення розрахунку прибережної захисної смуги (п.11). В зв'язку з тим, що визначити ширину прибережної захисної смуги, з урахуванням фактичного положення русла малої річки Трубище та створених на ній ставків, станом на 2002-2003 роки для зазначених вище земельних ділянок достовірно неможливо, оскільки відсутні відповідні картографічні матеріали та супутникові знімки високої роздільної здатності (п.14), за результатами проведеного науково експертного дослідження виявлено обставини, які не дозволяють зробити достовірний висновок щодо віднесення до земель водного фонду земельних ділянок з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 та кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 (п.15). З огляду на те, що позивачем не надано жодних доказів того, що до 02 грудня 2003 на спірній земельній ділянці знаходились водні об'єкти (русло малої річки Трубище або ставки), або доказів накладення меж спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу, не має підстав вважати, що спірні земельні ділянки відноситься до земель водного фонду та відведена з порушенням вимог ст. 59 ЗК України. Навпаки, відповідно до відомостей, зазначених в Державних актах, виданих ОСОБА_2 та відповідачу, цільове призначення земельної ділянки зазначено, як ведення фермерського господарства. В договорі міни від 09.03.2004 року інформація щодо будь-яких обмежень земельних ділянок відсутня. Таким чином відсутні підстави вважати, що станом на момент перехочу земельних ділянок із державної до приватної власності була підстава вважати, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою до 01.01.2013 посвідчувалось державними актами (частина перша статті 126 Кодексу). Державний акт на право приватної власності від 26.04.2004, виданий відповідачу відповідає вимогам, встановленими Постановою від 2.04.2002 №449 КМ України «Про затвердження форм державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою», та містять інформацію про державну реєстрацію в порядку, передбаченому п.3.3., 3.5. Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43, тому немає жодних підстав вважати, що він отриманий з порушенням порядку, встановленого законодавством України, що діяло на момент його видання. Оскільки право власності на спірні земельні ділянки у відповідача виникло 26.04.2004 року, тому, на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 05.10.2017 року було внесено відсутні відомості про земельні ділянки до Державного реєстру земель відповідно до Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051. Крім того, з огляду на те, що позивачем не надано до матеріалів справи жодного доказу, яким було б встановлено, що спірна земельна ділянка або її частина до 16.07.2003 року належала до земель водного фонду, відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, а саме подання негаторного позову. Більш того за результатами проведеного Центральною геофізичною обсерваторією імені Бориса Срезневського дослідження, на які посилається позивач, виявлено обставини, які дозволяють зробити достовірний висновок щодо не віднесення протягом 2002-2003 років до земель водного фонду спірних земельних ділянок. У разі, якщо позивачем не надано доказів того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, вважає, що необхідне користуватись загальними правилами обрання способу захисту. Крім того, відповідач вказав, що звертаючись з позовом в інтересах держави, прокурором до матеріалів справи не надано жодного доказу того, що спірна земельна ділянка раніше була власністю саме Ясногородської сільської ради, яка ввійшла в склад Бишівської сільської територіальної громади, а не іншої територіальної громади або іншого державного органу влади. Тому відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
11.12.2024 р. від Фастівської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, яку прийнято судом та приєднано до матеріалів справи. У відповіді на відзив заперечуючи викладене відповідачем у відзиві, прокурор просив позовні вимоги задовольнити з підстав викладених у позові.
Заперечень на відповідь на відзив від відповідача до суду не надходило.
Ухвалою суду від 16.01.2025 р. підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.02.2025 р.
В подальшому у судовому засіданні оголошено перерву до 17.04.2025 р., яке відкладено на 20.05.2025 р.
У судовому засіданні 20.05.2025 р. протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Коваленко С.О. про залишення позовної заяви без руху. В подальшому у судовому засіданні оголошено перерву до 19.08.2025 р.
У судовому засіданні 19.08.2025 р. прокурор Хорошун М.Я. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав вказаних у позові.
Бишівська сільська рада Фастівського району Київської області згідно поданого клопотання просила справу розглянути у відсутність представника, при прийнятті рішення керуватися наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні представник відповідача адвокат Коваленко С.О. просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
Вислухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як вказав прокурор у позові, Фастівською окружною прокуратурою опрацьована інформація щодо законності перебування у приватній власності громадян земель водного фонду на території Бишівської територіальної громади Фастівського району Київської області. Встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 площею 1,5955 га та з кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 площею 1,0160 га, які розташовані на території Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області поруч з с. Ясногородка, набуті у приватну власність у порушення вимог Земельного та Водного кодексів України.
Судом встановлено, що листом від 17.02.2022 Київська обласна прокуратура зверталася до Центральної геофізичної обсерваторії ДСНС України імені Бориса Срезневського про надання інформації щодо назви, статусу, довжини водного об'єкту (об'єктів), а також розміру його (їх) прибережної захисної смуги в розумінні положень ст. ст. 1, 88 Водного кодексу України (а.с. 26).
Листом від 21.02.2022 Центральна геофізична обсерваторія ДСНС України імені Бориса Срезневського повідомила, що водний об'єкт, який розташований поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 3222789200:03:024:0041, 3222789200:03:024:0042, 3222789200:03:023:0004, 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001, 3222789200:03:023:0022, 3222789200:03:023:0023 це природний водний об'єкт - ліва притока річки Без назви. Річки Без назви впадає в р. Ірпінь біля с. Дзвонкове, має площу водозбору 58,9 км2, довжину 12 км. Інформацію наведено за даними довідника «Гидрологическая изученность, Гидрометеоиздат, Ленинград, 1964 г.» стор. 44. Отже, ліва притока довжиною менше 10 км (також Без назви), поряд з якою розташовані земельні ділянки, згідно статті 79 Водного кодексу України є малою річкою. Розмір прибережної захисної смуги водних об'єктів визначається відповідно до статті 88 Водного кодексу України (а.с. 27).
Протоколом огляду місця події від 18.04.2023 р. в с. Ясногородка проведено огляд земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 із залученням сертифікованого інженера-землевпорядника. За результатами огляду установлено, що дані ділянки частково накладаються на водний об'єкт та його прибережну захисну смугу. При цьому, земельні ділянки огороджені парканом. На території земельних ділянок розташовані житлові споруди (а.с. 28-30).
Також прокурором додано до позову зведений план земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 (а.с. 31).
Згідно науково-експертного висновку щодо дослідження історії змін морфометричних параметрів та планового розташування водних об'єктів малої річки Трубище між селами Ясногородка та Мостище Макарівського району Київської області, указані земельні ділянки розташовані на річці Трубище між селами Ясногородка та Мостище Макарівського району Київської області, за яким сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001, які перебувають у власності ОСОБА_1 , розташовані в місці меандрування (зміни планових характеристик) русла малої річки Трубите (п. 10 Висновку).
Відповідно до п. 13 вказаного Висновку поруч із земельними ділянками з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 розташований ставок, площа якого у період з 2010 по 2019 не змінювалась та станом па 20.10.2019 становила 2,31 га, площа ставка залишилась незмінною до 2022 року.
Також у пункті 14 Висновку зазначено, що визначити ширину прибережної захисної смуги з урахуванням фактичного положення русла малої річки Труби ще та створених на ній ставків станом на 2002-2003 роки для земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 достовірно неможливо, оскільки відсутні відповідні картографічні матеріали та супутникові знімки високої роздільної здатності.
Слід зазначити, що зазначений Висновок містить інформацію про те, що земельні ділянки були сформовані не пізніше 26.11.2003 року (а.с. 33-53).
Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.05.2023, інформація про факт реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001 та 3222789200:03:024:0001 в Реєстрі відсутня (а.с. 54-55).
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 04.05.2023 № 10-10-0.223-4041/2-23, земельна ділянка з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 площею 1,5955 га із цільовим призначенням - 01.03. Для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в ДЗК 05.10.2017 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 26.09.2017, СПД ОСОБА_3 , за заявою ОСОБА_1 .
Згідно вищевказаної інформації, земельна ділянка з кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 площею 1,0160 га із цільовим призначенням 01.03. Для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в ДЗК 05.10.2017 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 26.09.2017, СПД ОСОБА_3 , за заявою ОСОБА_1 (а.с. 58-62).
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 26.04.2004 р. ОСОБА_1 на підставі договору міни земельними ділянками від 09.03.2004 р. за № 498 є власником земельної ділянки площею 2.611 га, яка розташована на території Ясногородської сільської ради, цільове призначення для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 площею 1,595 га та з кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 площею 1,0160 га (а.с. 63-64).
При цьому, як вказує прокурор, попередній власник земельної ділянки ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку на підставі розпорядження Макарівської РДА від 26.11.2003 № 270, що суперечить інформації зазначеній в Витягу з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.
Згідно витягів НВ-3200432172023 та НВ-3200432142023 від 20.03.2023, підставою для набуття права власності зазначено рішення органу місцевого самоврядування про надання у приватну власність від 01.01.1992 (а.с. 65-68, 82-85).
Також прокурором надано поземельні книги земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:024:0001 та 3222789200:03:023:0001 (а.с. 69-81, 86-98).
Крім того, надано тематичні карти супутникових зображень з нанесеними на них межами земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами (а.с. 109-110).
22.05.2023 р. Фастівська окружна прокуратура зверталася з листом №57/1-2371вих23 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо вжиття заходів видалення безпідставно зареєстрованих в державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001 та 3222789200:03:024:0001, право власності на які не зареєстровано упродовж 5 років в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 111-113).
З листа від 30.06.2023 № 10-10-0.222-5814/2-23 Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області встановлено, що на виконання доручення Держгеокадастру №22-28-0.214-5719/2-23 від 20.06.2023 Головним управлінням Держгеокадаетру у м. Києві та Київській області розглянуто запит від 22.05.2023 №57/1-2371вих23 щодо видалення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 та за результатами розгляду повідомлено, що відповідно до пункту 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі рядок) відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом. Згідно з даними Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 зареєстровані з урахуванням пунктів 2, 4 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Державний земельний кадастр». За інформацією відділу №7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області згідно з книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право їх постійного користування землею, договорів оренди зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 за ОСОБА_1 , що посвідчується державним актом на право власності на земельні ділянки серії КВ №023711, який зареєстрований за №122 від 26.04.2004. Підстава набуття права - договір міни від 09.03.2004 №498. Документація із землеустрою, на підставі якої здійснювалася реєстрація права за ОСОБА_1 у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель відсутня. Додатково проінформовано, що відповідно до пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними (а.с. 116).
Листом від 26.10.23 № 57-5633вих-23 Фастівська окружна прокуратура з метою вирішення питання про наявність підстав для вжиття органами прокуратури представницьких заходів для захисту інтересів держави зверталася до Бишівської сільської ради щодо надання інформації чи вживалися Бишівською сільською радою заходи щодо повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 чи планує рада самостійно вжити заходи в судовому порядку, або навести вагомі причини неможливості такого реагування, і також повідомити позицію щодо можливості звернення Фастівської окружної прокуратури в інтересах Бишівської сільської ради з вищезазначених питань до суду (а.с. 117-130).
Листом Вих.№ 02-2/1445 від 31.10.23 Бишівська сільська рада повідомила, що зазначені в листі від 26.10.23 № 57-5633вих-23 заходи не вживалися та не заперечує щодо представлення інтересів громади Фастівською окружною прокуратурою (а.с. 131).
Листом від 04.04.24 № 57-2045вих24 Фастівська окружна прокуратура повідомила Бишівську сільську раду про намір звернутися до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі: Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001 шляхом її повернення до комунальної власності та скасування рішення про їх державну реєстрацію (а.с. 132).
Досліджуючи відзив відповідача та подані докази на підтвердження викладеного у ньому, суд зауважує, що відповідачем подано копію Державного акту на право власності на земельну ділянку серія КВ №023711, виданого на ім'я ОСОБА_1 . Ясногородкою сільською радою 26.04.2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 122 (підстава видачі: договір міни земельними ділянками від 09.03.2004 року за № 498); копію Державного акту на право власності на земельну ділянку серія Р2 №403644, виданого на ім'я ОСОБА_2 Макарівським районним відділом земельних ресурсів Київської області 02 грудня 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №837 (підстава видачі: Розпорядження Макарівської РДА від 26.11.2003 р. за № 270); копію договору міни земельними ділянками від 09.03.2004 року за № 498 (а.с. 187-189).
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить також з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
У відповідності до ст. ст. 19, 20 Земельного кодексу України, усі землі України за основним кільовим-призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі сільськогосподарського призначення та землі водного фонду, а віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.
Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України, усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води - водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти.
У ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, п. «д» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (імперативна норма закону).
Крім того, за положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60 - 62 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 88 - 90 Водного кодексу України. Так, згідно із ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смузі.
Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та. навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України).
Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин), у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
У даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.
Отже, судом на підставі досліджених доказів наданих сторонами, встановлено, що відповідач отримав право власності земельною ділянкою з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 площею 1,5955 га та кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 площею 1,0160 га, що розташовані за адресою: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада, від ОСОБА_2 на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу 09.03.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №498.
Державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ №023711 було видано відповідачу Ясногородкою сільською радою 26.04.2004 року. Реєстрація переходу права власності було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №837.
Земельні ділянки на момент посвідчення правочину належали ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія Р2 №403644, виданого Макарівським районним відділом земельних ресурсів Київської області 02 грудня 2003 року, зареєстрованому в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №837, про що зроблено відповідну запис в зазначеному Державному акті на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 126 ЗК України в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року).
Пунктом 4.2 Тимчасового порядку ведення Державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України 2 липня 2003 року № 174, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 25 липня 2003 року за № 641/7962 (в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року), державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснювалася шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.
Відповідно до п. а) абз. 1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на станом 26 листопада 2003 року) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Враховуючи те, що право власності перейшло на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації (Макаровської РДА) та умови п. а) абз. 1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на станом на 26 листопада 2003 року), можна дійти висновку, що спірні земельні ділянки до моменту їх переходу в приватну власність належали до земель державної власності.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 02 грудня 2003 року) моментом переходу спірних земельних ділянок в приватну власність із земель державної власності є дата реєстрації у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю, тобто 02 грудня 2003 року.
Суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів того, що до 02 грудня 2003 на спірній земельній ділянці знаходились водні об'єкти (русло малої річки Трубище або ставки), або докази накладення меж спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу, тому не має підстав вважати, що спірні земельні ділянки відносилися до земель водного фонду та відведені з порушенням вимог ст. 59 ЗК України.
Відповідно до відомостей, зазначених в Державних актах, виданих ОСОБА_2 та відповідачу, цільове призначення земельної ділянки зазначено, як ведення фермерського господарства.
Крім того, суд зауважує, що в договорі міни від 09.03.2004 року інформація щодо будь-яких обмежень земельних ділянок відсутня. Таким чином відсутні підстави вважати, що станом на момент перехочу земельних ділянок із державної до приватної власності була підстава вважати, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.
Також суд вважає, що наслідки пп.2 п.114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 №1051, не застосовуються для спірних земельних ділянок, врахуючи наступне.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла станом на 26.04.2004 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Водночас, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою до 01.01.2013 посвідчувалось державними актами (частина перша статті 126 Кодексу).
Відповідно до п. 3.5. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43 (в редакції, що діяла на 26.04.2004) державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею реєструються, відповідно, у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком 1.
Таким чином, суд не вбачає підстав стверджувати, що Державний акт на право приватної власності від 26.04.2004, виданий відповідачу відповідає не вимогам, встановленими Постановою від 2.04.2002 №449 КМ України «Про затвердження форм державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою», містить інформацію про державну реєстрацію в порядку, передбаченому п.3.3., 3.5. Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43, тому немає жодних підстав вважати, що він отриманий з порушенням порядку, встановленого законодавством України, що діяло на момент його видання.
Відповідно до п.107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Відповідно до Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051, земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
Право власності на спірні земельні ділянки у відповідача, як зазначалось раніше, виникло 26.04.2004 року, тому, на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 05.10.2017 року було внесено відсутні відомості про земельні ділянки до Державного реєстру земель відповідно до Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051.
Також, надані прокурором докази не підтверджують належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду станом на дату переходу земельних ділянок із земель державної власності у приватну власність, тобто станом на 02 грудня 2003 року.
Сам лише той факт, що земельні ділянки на момент їх виділення знаходились біля водного об'єкту, не є достатнім доказом порушення вимог Земельного та Водного законодавства України.
Процесуальна дія - огляд земельної ділянки в межах кримінального провадження №42022110000000104 відбувся 18.04.2023 року та як і Інформація Басейного управління водних ресурсів середнього Дніпра (лист №01-02/17 від 04.01.2023) містить лише актуальну інформацію щодо стану водних об'єктів.
Таким чином, жодний із наданих позивачем документів не містить інформації, яка може підтвердити, що спірна земельна ділянка в період до 02 грудня 2003 року відносилась до земель водного фонду.
При цьому, суд зауважує, що для визначення приналежності земельної ділянки до земель водного фонду має бути використана документація, що відображає такий стан саме на момент відведення земельної ділянки.
Відповідно до наданого прокурором Науково-експертного висновку Центральної геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського від 25.05.2023 №991-001 872/991-083, станом на 1972 рік в руслі річки Трубище вже було споруджено п'ять руслових ставків, однак жоден з них не накладався на земельні ділянки, за рахунок яких було сформовано спірну земельну ділянку. Ставок, що зазначений на рисунку 8, 9, накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 та кадастровим номером 3222789200:03:024:0001, яка дійсно належить до земель водного фонду, та яку 26.09.2005 року було передано в оренду ТОВ «Боброва впадина» на 49 років для риборозведення та така ділянка не є предметом спору по цій справі.
Матеріали Науково-експертного висновку не містять інформації щодо наявності до 02.12.2003 будь-яких ставків на спірній земельній ділянці. Крім того, ставки не накладались на земельну ділянку яка є предметом цього спору.
Пунктом 10 Науково-експертного висновку зазначено, що проведеними дослідженнями, які виконані на основі порівняння картографічних та супутникових даних, підтверджено значне меандрування (зміна планових характеристик) русла малої річки Трубище, яке в місті розташування зазначених земельних ділянок становить від 11 до 46 метрів. З огляду на значне меандрування русла малої річки Трубище, експерт дійшов висновку, що наведені картографічні та супутникові дані за період 1935 - 2019 років підтверджують необхідність використання виключно матеріалів топо-геодезичних вишукувань та зйомки водних об'єктів за 2002-2003 рік, виконаних в момент відводу земельних ділянок, для проведення розрахунку прибережної захисної смуги (п.11). В зв'язку з тим, що визначити ширину прибережної захисної смуги, з урахуванням фактичного положення русла малої річки Трубище та створених на ній ставків, станом на 2002-2003 роки для зазначених вище земельних ділянок достовірно неможливо, оскільки відсутні відповідні картографічні матеріали та супутникові знімки високої роздільної здатності (п.14), за результатами проведеного науково експертного дослідження виявлено обставини, які не дозволяють зробити достовірний висновок щодо віднесення до земель водного фонду земельних ділянок з кадастровим номером 3222789200:03:023:0001 та кадастровим номером 3222789200:03:024:0001 (п.15).
У судовому засіданні допитаний спеціаліст ОСОБА_4 , завідувач сектору гідрографії відділу гідрології та державного водного кадастру Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, який готував науково-експертний висновок щодо дослідження історії змін морфометричних параметрів та планового розташування водних об'єктів малої річки Трубище між селами Ясногородка та Мостище, установа, яку він представляє займається веденням Державного водного кадастру каталогових даних, це спеціалізована організація, яка по Положенню та законодавству встановлює характеристики водних об'єктів і визначає їх зміни в часі. Пояснив, що характерним є таке визначення як «меандрування», тобто якщо є русло річки, то під впливом течії води, може міняти свої характеристики, уходити вліво, вправо. Що стосується річки Трубище, то ця річка так само зазнає природного процесу меандрування, яке відбувається в межах природньої заплави цієї річки. Ним було встановлено, що для цієї ділянки зона меандрування русла 75-110 метрів. Важливо звертати увагу на який саме момент характеризуємо русло цієї річки. Відповідно до Водного кодексу України для річок прибережна смуга визначається від урізу води в меженний період, це рівень води, який спостерігався за весь період спостережень на цій річці, інструментально або геодезично, або аерофотознімання, на який мінімальний рівень відходить вода в руслі цієї річки. Фіксується це на державних топографічних картах. Вони зазвичай 10000 масштабу. Для того щоб з'ясувати для конкретної ділянки, для цієї ділянки потрібно було зробити топо-геодезичний план, як мінімум 500 масштабу як максимум 1000 або 2000, і з'ясувати, де саме на момент відведення земельної ділянки, знаходилось русло річки Трубище, для, наприклад, цих земельних ділянок, або для всієї річки. Для річки Трубище необхідно було геодезисту проводити свої роботи або в літній період або в зимовий, визначити на якому, від мінімальної відмітки, знаходиться рівень води і потім від неї відкладати прибережну захисну смугу. Зазначеного не робилось або не має підтверджуючих документів. На річці Трубище, в її природному стані, взагалі не було ставків, більша протяжність річки була заболочена, тобто територія де взагалі немає русла. Почергово ним було прослідковано на підставі картографічної інформації та супутникових даних черговість виникнення ставків, на цих ділянках в межах заплави 100 метрів, станом на 1972 рік ставків не було, була заболочена територія, для обох спірних ділянок, по обидві сторони заплави, не було руслового ставка. Станом на 06.10.2004 року межі спірних земельних ділянок накладалися на ставок, такий об'єкт може бути створений і за 2 місяці. Ставок міг бути створений в проміжок між груднем 2003, після виділення земельних ділянок до 06.10.2004 , коли було зроблено супутниковий знімок. Зазначене могло вплинути на те, що водне дзеркало накладається на межі земельних ділянок. Звертає увагу на процедуру виділення земельної ділянки. Якщо є рішення сільради, то відповідно починає йти робота землевпорядника або геодезиста. Він має визначити обмеження використання цієї земельної ділянки і встановити землі дійсно водного фонду. Для цього потрібно провести топо-геодезичні роботи на цьому водному об'єкті, тобто фактично вийти в поле, провести геодезичне знімання, встановити параметри всіх об'єктів, які там знаходяться, встановити всі обмеження. У своєму висновку для дослідження використовує раніший рік тому, що за 2002-2003 року неможливо визначити параметри водних об'єктів, які там знаходяться Якщо була можливість або необхідність відвести ці земельні ділянки у приватну власність, геодезист мав би почати працювати вже з 2002 року, щоб вийти у 2003 році на формування цих земельних ділянок, і потім відвести у приватну власність. На цей період часу жодних картографічних матеріалів не має, не вдалося їх знайти. Та супутникова інформація, що у нього є в доступі за цей період часу відсутня. Та інформація, яка наявна у Центральній геофізичній обсерваторії не дає можливість цього зробити. І тому остаточний його висновок, викладений у пунктах 14, 15 науково-експертного висновку, а саме, що визначити ширину прибережної захисної смуги, з урахуванням фактичного положення русла малої річки Трубище та створених на ній ставків, станом на 2002-2003 роки для спірних земельних ділянок достовірно неможливо, оскільки відсутні відповідні картографічні матеріали та супутникові знімки високої роздільної здатності. За результатами проведеного науково-експертного дослідження виявлено обставини, які не дозволяють зробити достовірний висновок щодо віднесення до земель водного фонду земельних ділянок з кадастровими номерами 3222789200:03:023:0001, 3222789200:03:024:0001. На запитання прокурора пояснив, що проведено дослідження всієї річки Трубище, відповідно до малюнку 4, 8 (збільшений) висновку вбачається, що з'явилися ставки, так станом на 1935 рік, відповідно до картографічних матеріалів ставків немає, станом на 1972 рік з'являється 5 ставків, однак в межах спірних земельних ділянок ставків немає. Це остання дата на яку йому вдалося знайти картографічну інформацію, що підтверджує, що ставок було створено пізніше. Він був зафіксований вперше 06.10.2004 році. Дана річка відноситься до малих річок. На запитання прокурора яким чином змінюється русло річки пояснив, що під час проходження зливових опадів формується моментальна екстремальна витрата води, вона заходить в русло, йде по заплаві і шукає собі нове місце де може вимити ґрунт, іноді буває, що взимку було русло в одному місці, а потім після весняних дощів воно пішло під інший бік, це і є заплавна територія річки, в якій вона коли-небудь історично мала своє русло. Але є і зворотне питання, що ця територія виполощується і вона стає абсолютно горизонтальною, тому що коли йде максимально можливий потік води, він замиває старе русло, формує нове русло, потім вода спадає, русла не має, тоді вода створює заболочену територію, вона починає йти широким потоком по всій заплаві, а коли немає взагалі води, вона спускається до самого поглибленого місця, ховається в ґрунті і формується заболочена територія. Саме коли не було ставків на річці Трубище, ця територія позначена спеціальними позначеннями, заболочена територія. В місці спірних земельних ділянок, вони заболочені. Навіть на карті 1972 року було трудно віднайти русло. З 2015 року по всій території України йдуть катастрофічні зміни по водності річок, немає дощів, річки падають, витрат води в річках немає, річки деградують, вони міліють і практично немає русла. Тобто, вона переходить в ґрунтовий потік або заболочені ділянки і річка стає не неперервною. Русло починає перериватися. Тобто, вона може в деяких ділянках йти в руслі, а потім зникати. Саме для того щоб місцевим мешканцям, громадам був прямий доступ до водних об'єктів створюються ставки. Йому невідомо навіщо на цих ділянках створено ставок. Для того, щоб визначити наскільки на спірних земельних ділянках русло активно меандрувало було проведено картографічні роботи, взято карти, супутникові знімки, проведено русло річки, а потім накладено один на одну русло річки, і на рисунку 7 висновку можна побачити різним кольором зазначено як змінювалось русло річки в межах всієї довжини, червона лінія 1935 рік, жовта - 1972, зелена 2004, синя -2017 рік, русло змінювалось. Коли з'явилися ставки на спірних земельних ділянках йому невідомо, є тільки інформація, що станом на 06.10.2004 вони там є. Коли саме вони виникли, для того потрібно шукати відповідні картографічні матеріали. Коли відбувалося відведення цієї земельної ділянки, то геодезист прийшовши на цю територію, якщо він побачив, що там викопане озеро, мав про це вказати. Щодо гідротехнічних споруд, то вони проектуються на витрати води 1 % забезпеченості, русло знаходиться в ставку, регулюється в автоматичному режимі. Природного русла не побачите, історичне русло не зайдеться. Підтвердженням історичного русла річки може бути тільки топо-геодезичне знімання або супутникове знімання на відповідний період.
Враховуючи викладене та те, що позивачем не надано жодних доказів того, що до 02 грудня 2003 на спірній земельній ділянці знаходились водні об'єкти (русло малої річки Трубище або ставки), або доказів накладення меж спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу, відсутні підстави вважати, що спірні земельні ділянки відносилися до земель водного фонду та відведені з порушенням вимог ст. 59 ЗК України.
Тож, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наданих сторонами доказів на підтвердження своїх обґрунтувань та заперечень у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності у даній справі слід вказати наступне.
Статтею 256 ЦК України, визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Основи застосування позовної давності передбачені главою 19 ЦК України. Позовна давність нормами ЦК України поділена на загальну та спеціальну.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
До окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
Враховуючи вказані положення та встановлені обставини справи, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 265, 268, 354-355 ЦПК України суд,
У задоволенні позовних вимог заступника керівника Фастівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом її повернення та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.
Повний текст виготовлено 29.08.2025 року.
Реквізити сторін:
Фастівська окружна прокуратура: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Тимофія Рудяка, 3, код ЄДРПОУ 0290999628.
Бишівська сільська рада Фастівського району Київської області: 08072, Київська обл., Фастівський р-н, с. Бишів, вул. Київська, 48, код ЄДРПОУ 04362214.
ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Л.В. Білоцька