Справа № 369/6151/24
Провадження № 2/362/582/25
05 вересня 2025 року
суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 про скасування рішення та витребування земельної ділянки,
Прокурор звернувся до суду з позовом в обґрунтування якого зазначив, що за рішенням органу місцевого самоврядування відповідачу передано у приватну власність земельну ділянку водного фонду.
Посилаючись на те, що земельну ділянку відповідачу передано у власність із земель водного фонду України з порушенням земельного і водного законодавства, прокурор вважає незаконним вказане рішення органу місцевого самоврядування та просить повернути зазначену земельну ділянку Феодосіївській сільській раді Обухівського району Київської області, відповідно до приписів статей 21, 152, 155 Земельного кодексу України й статей 16, 21, 391, 393 Цивільного кодексу України (а.с. 100 - 112).
Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.
Особа в інтересах якої подано позов отримала судове повідомлення про розгляд справи та не надала суду будь-яких пояснень по суті справи (а.с. 121, 131).
Оскільки відповідач, який отримав судове повідомлення про розгляд справи разом із копією ухвали про відкриття провадження та примірником позовної заяви з додатками, у встановлений цивільним процесуальним законом строк не подав відзив на позов і не заперечив проти вирішення справи в порядку спрощеного провадження, суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів (а.с. 116, 134, 135).
Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Рішенням Рославичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 29.05.2020 року № 888-XLVI-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та передано йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 гектара, кадастровий номер 3221487301:01:023:0088, для ведення особистого селянського господарства, розташовану у АДРЕСА_1 (а.с. 29).
При цьому, суд враховує обставини зміни адміністративно-територіального поділу районів у Київській області за Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», внаслідок чого станом на дату постановлення цього рішення суду село Рославичі розташоване в адміністративних межах Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області.
За змістом листа ТОВ «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» від 18.10.2023 року № 131 та додатку до нього: схеми розташування земельної ділянки на викопіюванні з генерального плану села Рославичі 2006 року, виконаною сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_2 , встановлено, що 0,0973 гектара земельної ділянки з кадастровим номером 3221487301:01:023:0088 розташовані на землях водного фонду - на прибережній захисній смузі річки Петіль (а.с. 39, 40).
Також, листом Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 08.06.2023 року № 01-12/737, повідомлено про те, що земельна ділянка із кадастровим номером 3221487301:01:023:0088 знаходиться на землях водного фонду річки Петіль, яка відноситься до категорії - мала річка (ст. 79 Водного кодексу України) з нормативною прибережною захисною смугою шириною 25 метрів (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України) (а.с. 44).
Крім того, Актом перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства від 14.07.2021 року № 2/195, зафіксовано, що не виконано припис Державної екологічної інспекції Столичного округу від 09.04.2021 року № б/н, та виявлено ряд порушень статей 59 - 61 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України, при передачі у власність земельних ділянок в межах прибережних захисних смуг, зокрема й земельної ділянки з кадастровим номером 3221487301:01:023:0088, яку передано у приватну власність за рахунок земель водного фонду (а.с. 45 - 49).
Вирішуючи справу по суті, суд керується наступними нормами законодавства.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
За статтями 19 і 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.
Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Тобто, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Отже, чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Зокрема, стаття 59 Земельного кодексу України у частинах 2 - 4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини 2 статті 59 Земельного кодексу України.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів); власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина 2 статті 59 Земельного кодексу України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України).
За приписами статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги; прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Тобто, за наведеними нормами спеціального законодавства, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Також, правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88 - 90 Водного кодексу України.
Згідно із статтею 61 Земельного кодексу України і статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо; об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим.
До того ж, відповідно до норм статті 122 Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження землями водного фонду на момент виникнення спірних правовідносин належали до виключної компетенції районних державних адміністрацій, а тому, Рославичівська сільська рада Васильківського району Київської області діяла поза межами наданих їй законодавством повноважень, оскільки не мала права відводити у приватну власність спірну земельну ділянку водного фонду.
У даному випадку, суд враховує, що Верховний Суд України у постановах від 22.04.2015 року по справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 року по справі № 6-184цс15 дійшов висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.
При цьому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність (стаття 60 Земельного кодексу України).
Аналогічні правові позиції щодо встановлення прибережної захисної смуги навіть за відсутності відповідного проекту землеустрою висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 року по справі № 372/2180/15-ц та Верховним Судом у постановах 25.04.2018 року по справі № 904/5974/16 й від 05.06.2019 року по справі № 806/3602/15.
Як наслідок, відведення у приватну власність відповідача, за рішенням Рославичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 29.05.2020 року № 888-XLVI-VII земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 3221487301:01:023:0088, здійснено із порушенням та всупереч вимогам статей 19, 20, 22, 59, 60, 61, 84, 122 Земельного кодексу України та статей 88, 89 Водного кодексу України.
Вирішуючи питання стосовно обраного прокурором способу захисту інтересів держави у даних правовідносинах, суд вважає вірним застосування положень цивільного законодавства яке пов'язане із пред'явленням негаторного позову про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні відповідним майном, оскільки позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Насамперед, суд враховує та керується відповідними роз'ясненнями викладеними у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року по справі № 469/1044/17 відповідно до яких, заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 року по справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 року по справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 року по справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 року по справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 року по справі № 372/1684/14-ц (п. 45).
Також, у пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року по справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року по справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року по справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 року по справі № 372/1684/14).
Одночасно, суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року по справі № 359/3373/16, за яким: рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 року по справі № 911/3749, від 22.01.2020 року по справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 року по справі № 922/614/19). Тому, під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 року по справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
У зв'язку із цим, суд вважає, що у даному випадку втручання держави в право власності особи є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду», а тому, вимоги прокурора відповідають загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, у зв'язку із відведенням у приватну власність відповідача спірної земельної ділянки з порушенням вимог статей 19, 20, 22, 59, 60, 61, 84, 122 Земельного кодексу України та статей 88, 89 Водного кодексу України, суд приходить до висновку про те, що за приписами статей 21, 152, 155 Земельного кодексу України та статей 16, 21, 391, 393 Цивільного кодексу України, необхідно захистити і поновити порушенні права Держави Україна за таку земельну ділянку водного фонду України та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку й повернути її Феодосіївській сільській раді Обухівського району Київської області.
За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.
При цьому, на підставі пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, судові витрати у вигляді сплаченого прокурором судового збору за подання позову та за подання заяви про забезпечення позову слід покласти на відповідача (а.с. 16, 145).
На підставі викладеного, керуючись статтею 14 Конституції України, статтями 4, 88, 89, 90 Водного кодексу України, статтями 19, 20, 59, 60, 84, 122 Земельного кодексу України, статтею 391 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,
Задовольнити позов.
Скасувати рішення державного реєстратора Васильківської районної державної адміністрації Київської області Галай К.В. за індексним номером: 53846580 від 01.09.2020 року про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221487301:01:023:0088.
Повернути Феодосіївській сільській раді Обухівського району Київської області від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 гектара, кадастровий номер 3221487301:01:023:0088, для ведення особистого селянського господарства, розташовану у АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 7 570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя
Дата складення повного рішення суду - 05 вересня 2025 року.