Справа № 362/6203/20
Провадження № 2/362/71/25
15 серпня 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Марчука О.Л.,
при секретарі - Неділько А.С.,
представника позивачки - адвоката Кекала В.І.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності й поділ майна в натурі,
Позивачка звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, зазначила, що відповідач встановив на належній їй земельній ділянці паркан, чим перешкоджає їй у користуванні належною їй земельною ділянкою.
Посилаючись на відповідні положення земельного законодавства, позивачка просить усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою, шляхом зобов'язання відповідача знести вказаний паркан (а.с. 1 - 4).
Відповідач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 .
У зв'язку із цим, відповідач вважає, що він має право власності на відповідну частину земельної ділянки в розмірі 57/125 частини на якій розташований будинок.
Посилаючись на відповідні положення цивільного законодавства стосовно переходу права власності на частину земельної ділянки разом із частиною розташованого на ній будинку, відповідач просить:
- визнати за ним право власності на належну позивачці земельну ділянку площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- провести поділ в натурі в конфігурації кадастрового плану належної позивачці земельної ділянки площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 0,0023 гектара земельної ділянки залишити у спільній власності (а.с. 50 - 54).
Ухвалою від 24 березня 2024 року цивільну справу № 362/6347/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки та поділ її в натурі, було об'єднано в одне провадження з цивільною справою № 362/6203/20 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (а.с. 44 - 45).
Представник позивачки в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.
Відповідач в судовому засіданні зачитав текст своєї позовної заяви та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
Вислухавши вступне слово представника позивачки і відповідача та дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
На підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії БК № 337420-6975 від 22 вересня 2011 року, позивачка є власником земельної ділянки площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Також, суд приймає до уваги, що рішенням від 29 травня 2018 року Васильківського міськрайонного суду Київської області, яке залишено без змін постановою від 06 вересня 2018 року Апеляційним судом Київської області та постановою від 31 серпня 2020 року Верховного Суду, відмовлено в задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним вищезазначеного державного акта (а.с. 9 - 10, 11 - 13).
Тобто, не зважаючи на відсутність державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», слід вважати дійсним право позивачки на вказану земельну ділянку.
На вказаній земельній ділянці яка належить на праві приватної власності позивачці, розташований житловий будинок, який рішенням від 07 травня 2009 року Васильківського міськрайонного суду Київської області яке набрало законної сили, поділено між сторонами в натурі (а.с. 14).
Отже, позивачці на праві приватної власності належить 68/125 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про державну реєстрації прав від 08.12.2011 року (а.с. 15).
Отже, відповідачу на праві приватної власності належить 57/125 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про державну реєстрації прав від 29.05.209 року (а.с. 63).
При цьому, суд враховує загальновідомі обставини зміни назв вулиць в місті Василькові.
Одночасно, суд враховує обставини зміну адміністративно-територіального поділу районів у Київській області за Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», внаслідок чого станом на дату постановлення цього рішення суду місто Васильків розташоване в адміністративних межах Обухівського району Київської області.
Станом на дату постановлення цього рішення суду між сторонами не встановлено порядку користування відповідачем земельною ділянкою або ї частиною яка належить на праві приватної власності позивачці.
За клопотанням позивачки по справі було проведено судову земельно-технічну експертизу.
Зокрема, згідно із висновком експерта № СЕ-19/111-24/56970-ЗТ від 14.03.2025 року судом встановлено, що у користуванні позивачкою належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 - існує перешкода через наявність влаштованого паркану (а.с. 198 - 203).
Під час розгляду справи в судовому засіданні, на запитання головуючого відповідач надав відповідь про те, що це він встановив даний паркан.
Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними положеннями земельного законодавства.
Частина друга статті 90 Земельного кодексу України передбачає, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації (частина перша статті 107 Земельного кодексу України).
Норма частини другої статті 152 Земельного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).
Як наслідок, суд переконаний у тому, що розташування сторонніх об'єктів, у даному випадку - встановленому відповідачем паркану на земельній ділянці позивачки та самовільне використання відповідачем частини території земельної ділянки позивачки, безумовно порушує законні на права та інтереси позивачки щодо землекористування внаслідок неправомірних дій відповідача, а тому права позивачки по належному володінню і користуванні власною земельною ділянкою порушено і підлягає захисту.
Таким чином, із встановлених судом обставин справи, вбачається, що для захисту порушених прав позивачки на належну їй на праві приватної власності земельну ділянку необхідно зобов'язати відповідача усунути відповідні перешкоди шляхом приведення земельної ділянки позивачки у первинний стан.
За таких обставин, позов позивачки є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом зобов'язання відповідача знести (демонтувати) паркан, який на місцевості знаходиться на належній позивачці земельній ділянці.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
За подачу даного позову до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією від 03 грудня 2020 року (а.с. 5).
Пунктом 2 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати пов'язані із проведенням експертизи.
Відповідно до рахунку від 07.10.2024 року позивачкою за проведення експертизи по справі було оплачено вартість послуг експерта в сумі 19 101 гривня 60 копійок (а.с. 190).
Тобто, на підставі статей 133, 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід присудити понесені останньою і документально підтверджені судові витрати на загальну суму 19 942 гривні 40 копійок.
Вирішуючи по суті вимог цивільний позов відповідача, суд встановив наступні обставини та прийшов до таких висновків.
При належному підтверджені права приватної власності позивачки на земельну ділянку площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 - та з урахуванням змісту і висновків рішення від 29 травня 2018 року Васильківського міськрайонного суду Київської області, яке залишено без змін постановою від 06 вересня 2018 року Апеляційним судом Київської області та постановою від 31 серпня 2020 року Верховного Суду, - відсутні праві підстави для визнання за відповідачем право власності на належну позивачці земельну ділянку площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, суд не вбачає підстав для здійснення поділу між сторонами в натурі у будь-якому вигляді та в будь-який спосіб належної позивачці земельної ділянки площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , - оскільки це абсолютно суперечить положенням Земельного кодексу України та передбаченим Цивільним кодексом України основам приватної власності.
При цьому, суд не приймає до уваги та відхиляє наведені за змістом позовної заяви відповідача його доводи про перехід в його приватну власність частини земельної ділянки позивачки відповідно до його частини житлового будинку та про належність йому частини земельної ділянки позивачки відповідно до його частини житлового будинку, - оскільки норми статей 120 і 125 Земельного кодексу України та статті 377 ЦК України, на які посилається відповідач не врегульовують спірних правовідносин.
У зв'язку із цим, суд також враховує наступне.
За приписами пункту 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Зокрема, за змістом Державного акта на право власності на земельну ділянку серії БК № 337420-6975 від 22 вересня 2011 року, позивачка є власником земельної ділянки площею 0,0765 гектара, судом встановлено, що позивачка набула право власності на земельну ділянку площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , - на підставі рішення Васильківської міської ради № 331 від 12 листопада 1997 року.
Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», визначав можливість передачі безоплатно у приватну власність протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.
Також, норми статті 118 Земельного кодексу України встановлюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Тобто, спірна земельна ділянка, за приписами пункту 5 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю позивачки, оскільки одержана нею внаслідок безоплатно приватизації земельних ділянок.
Враховуючи, що відповідно до положень земельного законодавства можливо поділити в натурі земельну ділянку лише між її співвласниками, а земельна ділянка на яку відповідач просить визнати його права власності, належить позивачці одноособово на праві приватної власності, у суду відсутні правові підстави для здійснення поділу між сторонами в натурі у будь-якому вигляді та в будь-який спосіб земельної ділянки належної на праві приватної власності позивачці.
Як наслідок, оскільки земельна ділянка позивачки не належить сторонам на праві спільної сумісної або часткової власності, вона не підлягає поділу між сторонами.
У зв'язку із цим, в судовому засіданні 15 серпня 2025 року, ухвалою суду яку занесено до протоколу судового засідання, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення земельно-технічної експертизи із вирішенням питання стосовно варіантів поділу належної позивачці на праві приватної власності земельної ділянки, оскільки земельна ділянка не підлягає поділу між сторонами.
За вказаних обставин, також не підлягають задоволенню вимоги відповідача про залишення у спільній власності 0,0023 гектара земельної ділянки належної на праві приватної власності позивачці.
Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлено порушення прав відповідача стосовно земельної ділянки яка на праві приватної власності одноособово належить позивачці.
Зокрема, з урахуванням належної відповідачу на праві власності частини житлового будинку який розташований на земельній ділянці позивачки, суд приходить до висновку про те, що відповідно до положень Земельного кодексу України відповідач має право не відповідне користування частиною земельної ділянки позивачки, яке (таке право) слід визначати і встановлювати згідно із вимогами цивільного законодавства.
Проте, відповідач не заявив подібних вимог.
За таких обставин, позов відповідача є безпідставним і необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Одночасно, на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою в позові відповідача, судові витрати пов'язані з розглядом справи у вигляді сплаченого відповідачем судового збору, слід покласти на відповідача (а.с. 77).
На підставі викладеного, керуючись статтями 90, 107, 152 Земельного кодексу України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України,
Задовольнити цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Зобов'язати ОСОБА_1 знести (демонтувати) паркан, який на місцевості знаходиться на належній ОСОБА_2 земельній ділянці площею 0,0765 гектара, кадастровий номер 3210700000:03:018:0030, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 19 942 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сорок дві) гривні 40 копійок.
Відмовити в задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності й поділ майна в натурі
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Дата складення повного рішення суду - 15 серпня 2025 року.