Справа № 126/1620/23
Провадження №11-кп/801/925/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
01 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020100000231 від 05.05.2023,
за апеляційною скаргою прокурора Бершадського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року,
яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Маньківка Бершадського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з середньою освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 75 КК України ухвалено звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю два роки.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок відбування іспитового строку ухвалено рахувати з дня ухвалення вироку, тобто 04.07.2025.
Згідно з вироком судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_8 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», являючись військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово - лікарської комісії № 18/196 від 23.01.2023 та 14/267 від 18.04.2023, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 підлягав призову на військову службу за мобілізацією. ОСОБА_8 , будучи 18.04.2023 у встановленому законом порядку повідомлений про час, дату та місце прибуття для відправки до військової частини, що підтверджується розпискою про отримання повістки, діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, маючи для цього можливість та не маючи права на відстрочку від призову за мобілізацією, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, умисно не прибув о 16 год. 00 хв. 20.04.2023 до призовного пункту (дільниці) ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого по АДРЕСА_2 , внаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, чим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковано за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 04.07.2025 стосовно ОСОБА_8 за ст. 336 КК України скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м?якості. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання за даною статтею у виді позбавлення волі строком на чотири роки. Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_8 на виконання вироку суду. У решті оскаржуваний вирок залишити без змін.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом не повністю враховано суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та той факт, що на території України введений воєнний стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв?язку з чим призначене судом покарання із застосуванням ст. 75 КК України не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами. Просить урахувати, що обвинувачений ОСОБА_8 відповідно до довідки військово-лікарської комісії (№ 18/196 від 23.01.2023 та № 14/267 від 18.04.2023) є придатним до військової служби.
Окрім цього, посилається на постанову ВС від 15.11.2023 у справі № 641/1067/23, яка стосується призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, наведених у ній.
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, просили залишити вирок суду першої інстанції без змін, оскільки він відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Апеляційним судом при перевірці вироку суду першої інстанції установлено, що суд правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Оскільки прокурор не оспорює обсяг обвинувачення та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, тому колегія суддів керуючись ст.404 КПК України, не наводить доказів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорюються в апеляційній скарзі.
За правилами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Вказані положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, у разі ухвалення обвинувального вироку.
На переконання колегії суддів, вказаним вимогам оскаржуваний вирок відповідає у повному обсязі.
Доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок м'якості, а також доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є непереконливими, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання, суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
За змістом ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
Водночас, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. З огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.
Призначене ОСОБА_8 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру скоєних дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання та звільняючи від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції урахував: ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, обставини вчинення кримінального правопорушення, те, що ОСОБА_8 до останньої неявки неодноразово з'являвся до ТЦК по вручених йому повістках та їздив на відправку і не був прийнятий до військової частини та був повернутий за станом здоров'я, особу винного, який раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем проживання, на обліку лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, у вчиненому щиро розкаявся, відсутність обставин, які обтяжують покарання, відсутність будь-яких намірів уникнути від кримінальної відповідальності, а також суд урахував те, що ОСОБА_8 було проведено 25.02.2025 оперативне втручання з видалення каменя в нирці.
З огляду на викладене, суд дійшов до переконання про можливість призначення покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі у межах санкції ст. 336 КК України, зі звільненням від його відбування з випробуванням та іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
З матеріалів провадження вбачається, що стосовно ОСОБА_8 відсутні інші компрометуючі дані про порушення ним закону в минулому та на момент розгляду апеляційної скарги.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 підтвердив визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, щиро каявся, вказав, що шкодує про вчинене. Пояснював, що за результатами медичного огляду він був визнаний обмежено придатним, однак з військкомату його направили у Вінницю для проходження повторної ВЛК, згідно з якою він був визнаний придатним до військової служби із зазначенням наявних хвороб. У Вінниці лікар обласної ВЛК пропонував супроводжуючому його лікарю направити його для проходження служби у небойові частини, оскільки з такими хворобами жодний навчальний центр не прийме. Однак, коли він повернувся до військкомату йому виписали мобілізаційне розпорядження та він поїхав додому. Удома він зібрав речі, однак в нього піднявся тиск та враховуючи слова лікарів в Подільську та Вінниці, він злякався, що за станом здоров'я не зможе нести службу, тому не з'явився до військомату по повістці на 20.04.2023.
На переконання колегії суддів, застосування ст. 75 КК України у даному кримінальному провадженні для стимулювання правослухняної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 та контроль за його поведінкою протягом іспитового строку, а також можливість направлення останнього для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на нього обов'язків або систематичного вчинення правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, є більш доцільно, ніж відбування реального покарання, незважаючи на ситуацію, яка наразі склалася в державі.
Окрім того, колегія суддів не може погодитися з доводами прокурора про те, що судом першої інстанції не враховано той факт, що на території України введений воєнний стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв?язку з чим призначене судом ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Так, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції ухвалено обвинувальний вирок за ст.336 КК України, тобто його визнано винним у ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації. Таким чином, ухвалення судом першої інстанції обвинувального вироку за вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення проти забезпечення призову та мобілізації є одним із найголовніших елементів реалізації кримінальної відповідальності, а саме осуду державою, цивілізованим суспільством особи, яка вчинила злочин, що спрямований на підрив забезпечення призову та мобілізації.
При цьому колегія суддів також ураховує те, що обвинувачений ОСОБА_8 неодноразово з'являвся за місцем своєї реєстрації до призовного пункту та ІНФОРМАЦІЯ_3 по вручених йому повістках і їздив на відправку до військової частини для проходження військової служби за мобілізацією, проте із військової частини обвинувачений ОСОБА_8 був повернутий за висновками медичних працівників саме за станом здоров'я.
Колегія суддів також бере до уваги сталу судову практику ВС, на яку посилається прокурор стосовно відсутності підстав для застосування ст. 75 КК України у кримінальних провадженнях, які стосуються призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.
Разом з тим, вважає, що в даному конкретному випадку ОСОБА_8 можливо звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком з покладенням на нього відповідних обов'язків, оскільки, звільнення обвинуваченого, ураховуючи дані про його особу, не створюватиме в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, а також не підриватиме обороноздатність держави під час воєнного стану.
Тому інші доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність скасування вироку у частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м?якості, не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування вироку.
За таких обставин, зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вироку суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та мотивованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Бершадського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 за ст. 336 КК України - залишити без змін.
Відповідно до ч.4 ст.532 КПК України судове рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3