Справа № 523/9237/22
Провадження №4-с/523/87/25
"03" вересня 2025 р. м. Одеса
Суддя Пересипського районного суду міста Одеси Кремер І.О., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 , за участю стягувача - ОСОБА_2 , суб'єкта оскарження - Пересипського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору,-
ОСОБА_1 , за участю стягувача - ОСОБА_2 , суб'єкта оскарження - Пересипського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулася до суду із скаргою на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Однак, дослідивши матеріали даної позовної заяви, суддя доходить висновку, що у відкриті провадження по справі слід відмовити з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , за участю стягувача - ОСОБА_2 , суб'єкта оскарження - Пересипського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулася до суду із скаргою, в якій просить суд визнати незаконною та скасувати постанову ст. держ. виконавця Пересипського ВДВС Боржемського С.І. від 25.08.2025 про стягнення виконавчого збору виконавчому провадженні № 78002913.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини), постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди (пункт 5).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих із боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби урегульований у ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження».
Так, згідно з ч.ч. 1, 2 статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб'єктів їх видання.
Зі скарги ОСОБА_1 вбачається, що предметом оскарження є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 25.08.2025 у виконавчому провадженні № 78002913.
У правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 310/2210/21 (який суд враховує під час виборі і застосування норми права до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України) зазначається, що Велика Палата Верховного Суду має послідовну і сталу практику щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані, оскільки такі постанови стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) виконавців, а не судового рішення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є окремим виконавчим документом і скарги на дії виконавця щодо винесення такої постанови належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.п. 7.26, 7.46, 7.49, 7.50 постанови ВП ВС).
Враховуючи вищевикладене, суддя вважає, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, оскільки даний спір між сторонами має бути розглянутий адміністративним судом за правилами КАС України.
Згідно ст. 186 п.1 ч.1 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п.1 ч.1 ст.186, 260, 354 ЦПК України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за її скаргою на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повної ухвали суду.
Суддя Пересипського
районного суду м. Одеси: І.О. Кремер