Справа № 591/8572/24
Провадження № 2/591/1570/24
21 серпня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Устименко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН», 3-ї особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «СІБІЕС СЕЙЛЗ», ОСОБА_2
про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН» 3-ї особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «СІБІЕС СЕЙЛЗ», ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди і свої позовні вимоги мотивує тим, що 19 серпня 2020 року, між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН» як «Продавцем», від імені та в інтересах якого на підставі Договору доручення №2 від 05.10.2016 року діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Сібіес Сейлз», в особі Сухомліної Оксани Володимирівни, на підставі Статуту та ОСОБА_1 , як «Покупцем», укладено попередній договір №СЗ.06.1.035 купівлі-продажу квартири. Так, за вказаним договором, відповідач зобов'язався продати, а позивач купити двокімнатну квартиру загальною площею 63,81 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем за попереднім договором №СЗ.06.1.035 було сплачено суму грошових коштів в розмірі - 600000,00 грн. з зазначенням платежу - забезпечувальний платіж згідно попереднього договору купівлі-продажу квартири. Залишкову частину 184863,00 грн. було внесено позивачем. Згідно довідки від 26.02.2021 року, яку видало ТОВ «Сібіес Сейлз», позивачка повністю внесла забезпечувальний платіж в сумі - 784863,00 грн. за квартиру в ЖК Зарічник, будівельна адреса - АДРЕСА_2 .
Відповідно до п.3.2 попереднього договору від 19.08.2020 року, заплановані терміни: завершення будівельно-монтажних робіт по шостій секції житлового будинку ІІІ (третій) квартал 2021 року. Однак, всупереч умовам п. 4.1.9 попереднього договору, відповідач не завершив монтажно-будівельні роботи у житловому будинку та не передав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в експлуатацію покупцю, а також не уклав основний договір.
Позивач у позасудовому порядку 26.04.2024 року направляв запит від 13.12.2024 року, який містив вимогу щодо надання інформації про причини пропущення строків будівництва, повернення коштів у разі неможливості виконання зобов'язання. Запит стороною відповідача отриманий не був. Також зазначає, що об'єкт в експлуатацію зданий не був, гроші повернуті не були, а тому Позивач звернувся до суду. Серед позовних вимог позивач просив суд стягнути -з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40162043) на користь ОСОБА_1 - 784865,00 гривень безпідставно набутих коштів; 410441,59гривень інфляційних втрат (індексу інфляції); 86765,21гривень трьох процентів річних; 100000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та 25000,00 гривень витрат на правничу допомогу.
10 вересня 2024 року ухвалою Зарічного районного суду м. Суми відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 04 листопада 2025 року, роз'яснено права відповідача подати відзив на позов в строк не більше 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
17 січня 2025 року ухвалою Зарічного районного суду м. Суми призначено цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, яке відбудеться в приміщенні Зарічного районного суду м. Суми на 27 лютого 2025 року, про що повідомити сторін. Слухання справи відкладалося з різних причин.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Абрамович О.В. в судовому засіданні в режимі (ВКЗ) позов підтримав повністю, просить суд його задовольнити.
Відповідач АТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН» належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання через його електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд», в судове засідання представник не з'явився. Правом подання відзиву, надання доказів відповідач не скористався.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підстав і наданих сторонами доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, так як розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши надані докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як встановлено судом, продавцем за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна є АТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН», інтереси якого при підписанні договору на підставі договору доручення представляло ТОВ «Сібіез Сейлз».
Під час підписання попереднього договору, від імені продавця діяло повірений ТОВ «Сібіез Сейлз» в особі Сухомліної О.В..
В силу приписів статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до ч.1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Таким чином, обов'язок з виконання зобов'язання та повернення коштів, наданих представнику продавця на виконання договору доручення щодо підписання попереднього договору і отримання грошових коштів, покладається саме на довірителя, тобто АТ «ЗНВКІФ «ОРЕГОН».
З матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2020 року, між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН» як «Продавцем», від імені та в інтересах якого на підставі Договору доручення №2 від 05.10.2016 року діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Сібіес Сейлз», в особі Сухомліної Оксани Володимирівни, на підставі Статуту та ОСОБА_1 , як «Покупцем», укладено попередній договір №СЗ.06.1.035 купівлі-продажу квартири. Так, за вказаним договором, відповідач зобов'язався продати, а позивач купити двокімнатну квартиру загальною площею 63,81 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем за попереднім договором №СЗ.06.1.035 було сплачено суму грошових коштів в розмірі - 600000,00 грн. з зазначенням платежу - забезпечувальний платіж згідно попереднього договору купівлі-продажу квартири. Залишкову частину 184863,00 грн. було внесено позивачем. Згідно довідки від 26.02.2021 року, яку видало ТОВ «Сібіес Сейлз», позивачка повністю внесла забезпечувальний платіж в сумі - 784863,00 грн. за квартиру в ЖК Зарічник, будівельна адреса - АДРЕСА_2 .
Відповідно до п.3.2 попереднього договору від 19.08.2020 року, заплановані терміни: завершення будівельно-монтажних робіт по шостій секції житлового будинку ІІІ (третій) квартал 2021 року. Однак, всупереч умовам п. 4.1.9 попереднього договору, відповідач не завершив монтажно-будівельні роботи у житловому будинку та не передав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в експлуатацію покупцю, а також не уклав основний договір.
Позивач у позасудовому порядку 26.04.2024 року направляв запит від 13.12.2024 року, який містив вимогу щодо надання інформації про причини пропущення строків будівництва, повернення коштів у разі неможливості виконання зобов'язання. Запит стороною відповідача отриманий не був. Також зазначає, що об'єкт в експлуатацію зданий не був, гроші повернуті не були.
Відповідно до п. 2.12 попереднього договору, при укладенні основного договору, усі грошові кошти, сплачені покупцем продавцю, шляхом перерахунку на рахунок повіреного продавця, в процесі виконання попереднього договору, будуть зараховані у належний з покупця платіж за основним договором.
Відповідно до п. 2.13 попереднього договору, на підставі договору доручення №2 від 05.10.2016 року, укладеного між продавцем та повіреним продавця, усі розрахунки між сторонами будуть здійснюватися за посередництва повіреного продавця. Сплата покупцем будь-яких грошових коштів на рахунок повіреного продавця в якості виконання будь-якого фінансового зобов'язання покупця згідно умов попереднього договору, вважається належним виконанням даного зобов'язання перед покупцем. В свою чергу, сплата повіреним продавця будь-яких грошових коштів на рахунок покупця в якості виконання будь-якого фінансового зобов'язання продавця згідно умов попереднього договору, вважається належним виконання даного зобов'язання перед покупцем.
Відповідно до п. 3.1 попереднього договору, попередній договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, визначених у попередньому договорі. Строк дії попереднього договору, може бути припинено або змінено тільки за взаємною згодою Сторін або у випадках, визначених попереднім договором.
Відповідно до п. 3.2 попереднього договору, орієнтовний термін завершення будівельно-монтажних робіт по шості секції житлового будинку - ІІІ (третій) квартал 2021 року.
Відповідно до п.3.3 попереднього поговору, згідно попереднього договору Сторони беруть на себе обов'язок укласти основний договір протягом трьох місяців з моменту введення житлового будинку в експлуатацію.
Згідно п. 4.1.9 попереднього договору, продавець зобов'язується дотримуватися строків закінчення монтажно-будівельних робіт у Житловому будинку, визначених у попередньому договорі.
Згідно п. 6.1 попереднього договору, за невиконання або неналежне виконання умов попереднього договору, Сторони несуть відповідальність, визначену попереднім договором та чинним законодавством України.
Згідно п. 6.2 попереднього договору, сторони погодили, що під невиконанням або неналежним виконанням Стороною умов попереднього договору, вони мають на увазі: п. (в) - невиконання або неналежне виконання будь-якого зобов'язання, вказаного у попередньому договорі.
Станом на день розгляду справи судом, зобов'язання відповідачем не виконані, кошти не повернуті, відповідач на спростування позиції позивача не надав доказів щодо введення будинку в експлуатацію та здачі квартири позивачу, а також доказів укладення та підписання основного договору, тобто прострочення виконання зобов'язання відбулося з вини відповідача.
З наявних в матеріалах справи копії попереднього договору вбачається, що він нотаріально не посвідчений, а отже є нікчемним в силу ст. ст. 635,675 ЦК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі.
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Оскільки попередній договір його учасниками укладається з метою забезпечення укладання у майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна, то за правилами статті 635 ЦК України цей договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина друга статті 215, частина перша статті 216 ЦК України).
Установивши, що укладений сторонами попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, у порушення вимог статті 635 ЦК України, не посвідчений нотаріально, і що відповідач їх умови не виконав, житловий будинок в експлуатацію не здав, сторони основний договір не оформили, суд приходить до висновку про нікчемність попереднього договору №СЗ.06.1.050 купівлі-продажу квартири від 03.11.2020 року.
Вирішуючи спірні правовідносини, не залежності від назви договору, суд також повинен встановити його зміст та волевиявлення сторін.
Згідно висновків, що викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року по справі №910/7975/21, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі № 915/1302/19. Водночас якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47)).
Правовідносини, що виникли між сторонами за умовами попереднього договору, відповідно до якого сторони в майбутньому домовилися про укладення основного договору - купівлі-продажу об'єкта інвестування - квартири в багатоквартирному будинку, на виконання якого позивач вніс вартість новоствореного об'єкта будівництва, а відповідач зобов'язався передати йому зазначене майно після введення будинку в експлуатацію, фактично за своїм змістом є правовідносинами з інвестування майна до яких підлягають застосуванню положення Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Зважаючи на те, що сторонами при укладені попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна не дотримані вимоги ст. 657 ЦК України щодо нотаріальної форми їх посвідчення, вказані правочини в силу ч.1 ст. 220 ЦК України є нікчемними і не створюють ніяких юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, зокрема, з повернення отриманих за нікчемним правочином коштів і застосування до спірних правовідносин положень ст. 570 ЦК України, з необхідністю визначення, що внесена покупцем сума на виконання попереднього договору є заставою або авансом в розумінні чинного законодавства та угоди сторін.
Надаючи оцінку попередньому договору, суд зазначає, що є встановленими сторонами в договорі предмет, ціна та строки виконання договору, тобто правовідношення має всі необхідні ознаки договору.
Відповідач взяв на себе зобов'язання побудувати квартиру в багатоквартирному будинку в майбутньому, у визначені строки, за кошти позивача, при цьому позивач сплатив 100% вартості об'єкта інвестування, а саме 784863,00 грн..
Згідно умов договору, сторони визначили цю суму як забезпечувальний платіж, що відповідає й вказівці на призначення платежу в платіжних дорученнях та були сплачені з метою повної оплати за виконання зобов'язання відповідачем, а саме будівництва нерухомого майна квартири.
Відповідно до п.2.3 попереднього договору, сторони визначили, що забезпечувальний платіж є іншим, створеним згідно ч.2 ст. 546 ЦК України видом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно змісту ст. 546 ЦК України визначено вичерпні види забезпечення виконання зобов'язання у виді неустойки, поруки, гарантії, застави, притримання, завдатку, права довірчої власності. Інших видів забезпечення чинним цивільним законодавством не встановлено.
Сторонами обумовлено, що забезпечувальний платіж є іншим видом забезпечення виконання зобов'язання, але зі змісту договору не конкретизовано та не встановлено сторонами яким саме та в чому він полягає. Частина 2 ст.546 ЦК України не конкретизує та не визначає в чому саме полягає зміст визначення терміну іншого виду забезпечення виконання зобов'язання. Тому при вирішенні справи судом повинно бути з'ясовано до якого виду забезпечення виконання зобов'язання відноситься правова природа забезпечувального платежу, згідно попереднього договору, що сплачений позивачем.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року, справа №361/8331/18, визначено, що авансом визнається сума, що сплачується як попередній платіж у рахунок належних платежів. Відповідно аванс не виконує забезпечувальної функції. Сторона, що видала аванс, вправі вимагати його повернення в разі припинення зобов'язання до початку його виконання, а також у всіх випадках невиконання договору. На відміну від авансу завдаток підлягає поверненню тільки в разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості виконання.
Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Судом беруться до уваги доводи позивача, що сплата коштів та підписання договору між сторонами мали реальний намір щодо фактичного інвестування, подальшого будівництва та передання у власність об'єкту нерухомого майна квартири. Крім того, відповідач приступив до виконання зобов'язання, розпочав будівництво, збудувавши декілька поверхів багатоквартирного житлового будинку, але будівництво не довів до кінця. Така поведінка сторін є реальною та спрямованою на настання правових наслідків, тобто не свідчить про факт недійсності намірів сторін, свідчить про існування правовідносин договірного характеру в цілому, а наміри сторін закріплені в письмовому договорі.
Враховуючи викладене, з відповідача слід стягнути суму коштів в розмірі - 784863,00 грн., що була сплачена позивачем як забезпечувальний платіж, тобто в розумінні суду як завдаток, суд зазначає, що зазначена сплачена сума є по собі не лише частиною з оплати, в рахунок належних платежів, а є всією сумою оплати зобов'язання, обумовленою сторонами згідно домовленостей, спрямованою на забезпечення виконання зобов'язання відповідачем в майбутньому. Інших платежів та доплат за попереднім договором не встановлено. Тому суд приходить до висновків про можливість застосування до спірних правовідносин норм ч.2 ст.570 та ст.571 ЦК України та стягнення з відповідача додаткової суми у розмірі завдатку.
Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.
Згідно ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Крім того, приписами частин першої, другої статті 611 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно зі ст. 536 та ст. 625 ЦК України на суму безпідставно отриманих коштів нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами (три проценти річних) та індекс інфляції за весь час прострочення.
Такі нарахування є способом захисту майнового права позивача та спрямовані на компенсацію втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та неправомірного користування його коштами відповідачем.
Суд погоджується з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» з наступних підстав.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка ОСОБА_1 мала намір придбати квартиру для особистих потреб проживання, що підтверджується як змістом попереднього договору, так і всіма обставинами справи.
Відповідач, будучи суб'єктом підприємницької діяльності - акціонерним товариством, що здійснює діяльність на ринку нерухомості, виступав як продавець, який повинен був забезпечити споживача відповідним товаром - квартирою.
Крім того, відповідач, користуючись юридичною необізнаністю позивача, уклав з ним договір з порушенням вимог законодавства щодо його форми, чим порушив права споживача на отримання необхідної, доступної та достовірної інформації про продукцію та про можливі ризики, гарантовані статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також суд враховує, що відповідач створив у позивача, як споживача, хибне уявлення про законність укладеного договору та можливість отримання квартири в майбутньому, що свідчить про порушення прав споживача на належну якість обслуговування та на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію.
За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 діяла як споживач, а відповідач - як суб'єкт підприємницької діяльності, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів», у тому числі щодо відшкодування моральної шкоди та звільнення споживача від сплати судового збору.
Відповідач не надав суду доказів на спростування позовних вимог, не надав заперечень щодо розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, які здійснені позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України та ґрунтуються на офіційних даних Державної служби статистики України.
Щодо правових підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд застосовує норми ЦК України з врахуванням правових позицій Верховного Суду.
Велика палата Верховного суду у п. 34 постанови від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 констатує, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Верховний Суд у п. 25 постанови від 12.03.2019 року у справі №904/8223/16 мотивує, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України; таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту неповернення безпідставно одержаних чи збережених коштів.
У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Велика палата Верховного суду у постанові від 07.02.2024 року № 910/3831/22 звертає увагу на усталеність у судовій практиці висновку про правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо моральної шкоди, суд погоджується з доводами позивача, що вона зазнала моральної шкоди, яка виражається в душевних стражданнях, пов'язаних з протиправною поведінкою відповідача. Ці страждання проявились у тривалому очікуванні отримання квартири, на яку ОСОБА_1 розраховувала, та постійному психологічному напруженні через невизначеність ситуації з будівництвом. Позивач зазнав розчарування через невиконання умов договору відповідачем, а також значного стресу, пов'язаного з неможливістю користуватися коштами, сплаченими за квартиру.
Суд погоджується з доводами позивача, що внаслідок дій відповідача у неї виникла втрата довіри до забудовників та відчуття безпорадності перед недобросовісними учасниками ринку нерухомості. Позивач покладався на добросовісність та професіоналізм іншої сторони при укладанні договору і пережив значний психологічний стрес та розчарування, пов'язані з усвідомленням факту нікчемності договору та втратою контролю над ситуацією. Такі обставини призвели до втрати довіри до правової системи та відчуття незахищеності через те, що він став жертвою недобросовісних дій. Додатковий стрес був спричинений необхідністю звернення за правовою допомогою та ініціювання судового процесу.
Оцінюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд бере до уваги, що заявлена позивачем сума в 100000,00 грн. складає близько 12% від суми матеріальних збитків (784865,00грн.), що відповідає усталеній судовій практиці. Тривалий період невизначеності та стресу об'єктивно обґрунтовує значний розмір компенсації. Крім того, факт введення в оману щодо правової природи договору є серйозним порушенням, що потребує належної компенсації. При цьому заявлена сума є достатньо суттєвою для компенсації моральних страждань, але не є надмірною.
Суд також враховує, що відповідач не надав жодних заперечень щодо обставин завдання моральної шкоди та її розміру, не спростував тверджень позивача про його душевні страждання та негативні наслідки для його психологічного стану.
За таких обставин, суд вважає, що заявлений розмір моральної шкоди у сумі 100000,00 грн. є обґрунтованим та співмірним із наслідками порушення прав позивача.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та встановленим обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, з урахуванням положень статті 81 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні.
Позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні збитки та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних нарахувань не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до копії укладеного попереднього договору відповідач зобов'язувався завершити будівельно-монтажні роботи у ІІІ кварталі 2021 року. Однак, такі роботи не було завершено, будинок в експлуатацію не зданий. Отже, відповідач допустив прострочення зобов'язання, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача трьох відсотків річних в сумі - 86765,21 грн. та 410441,59 грн. інфляційних втрат(індексу інфляції).
Відповідачем не спростовано такий розрахунок, докази щодо неправильності нарахування інфляційних збитків та трьох відсотків річних у суду відсутні.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступних міркувань:
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Понесені позивачем витрати на правову допомогу підтверджуються наданими копією договору та додаткової угоди до нього, якою визначено розмір гонорару у 25000 грн., платіжною інструкцією про перерахунок адвокату вказаних коштів.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, відтак, такі витрати підлягають розподілу.
Відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.
Враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений ним на надання послуг, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі у розмірі 25000 грн. 00 коп., саме така правнича допомога була необхідною, фактично надана і підтверджена належними доказами.
Задовольнивши позов, що містить вимогу майнового характеру, суд зобов'язаний також вирішити питання стягнення судових витрат з відповідача у відповідності до ст.141 ЦПК України.
При поданні позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору, тому його компенсація повинна відбуватися за рахунок відповідача на рахунок держави. З відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір в сумі -12821 гривня.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40162043) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) - 784865,00 гривень безпідставно набутих коштів; 410441,59гривень інфляційних втрат (індексу інфляції); 86765,21гривень трьох процентів річних; 100000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та 25000,00 гривень витрат на правничу допомогу.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ОРЕГОН» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40162043) на користь держави судовий збір в розмірі - 12821 гривня.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення виготовлено 03 вересня 2025 року.
СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО