Дата документу 28.08.2025 Справа № 314/4045/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/756/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №314/4045/24Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.263 КК України
28 серпня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Шевченківське Запорізького району Запорізької області, проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
В лютому 2023 року, ОСОБА_7 , в денний час доби, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості (лінія бойового зіткнення), в районі н.п. Лисичанськ Луганської області, незаконно придбав 1 підривач типу УЗРГМ, 1 корпус гранати Ф-1 та 59 патронів кал.5,45мм, таким чином здійснив придбання вибухових пристроїв та бойових припасів.
Літом 2024 року ОСОБА_7 перевіз придбані ним вибухові пристрої та бойові припаси за місцем свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де почав незаконно їх зберігати без передбаченого законом дозволу до 21 серпня 2024 року.
21 серпня 2024 року о 17 годині 44 хвилини працівниками поліції в ході проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , на території подвір'я за вищевказаною адресою було виявлено та у присутності понятих вилучено: корпус гранати Ф-1 з маркуванням: 408 58-54Т, який до бойових припасів та вибухових пристроїв не відноситься, але містить в собі заряд бризантної вибухової речовини - тротил, масою 50-56 г; підривач типу УЗРГМ з маркуванням: 12-34 УЗРГМ 354, який до бойових припасів не відноситься, але являється самостійним вибуховим пристроєм і відноситься до засобів підриву (ініціювання вибуху) та містить в собі ініціюючу вибухову речовину ТНРС масою 0,1 г, азид свинцю масою 0,2г та бризантну вибухову речовину підвищеної потужності ТЕН або гексоген масою 1г, корпус бойової ручної оборонної гранати Ф-1 в конструктивному поєднанні з бойовим уніфікованим підривачем дистанційної дії UZRGM являється бойовою ручною оборонною осколковою гранатою Ф-1 промислового виготовлення, яка є вибуховим пристроєм військового призначення та відноситься до бойових припасів; 59 патронів кал. 5,45мм з маркуванням: 270/82, які є бойовими проміжними патронами калібру 5,45*39мм, що призначені для стрільби з нарізної вогнепальної зброї калібру 5,45 мм, патрони виготовлені промисловим способом та придатні до стрільби.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.1 ст.263 КК, як придбання, незаконне носіння та зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових пристроїв та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу. Йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 липня 2021 року, зміненого вироком Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2023 року і остаточно ухвалено вважати засудженим ОСОБА_7 до 4 років позбавлення волі.
Вирішено питання про зарахування строку покарання, процесуальні витрати та речові докази.
В апеляційній скарзі заступник керівника Запорізької обласної прокуратури просив вирок в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.1 ст.263 КК у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.71 КК шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Оріхівського районного суду Запорізької області, зміненого вироком Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2023 року, призначити ОСОБА_7 остаточно покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.
Свої вимоги обґрунтував тим, що вирок суду в частині призначеного покарання підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Зазначив, що у разі вчинення нового злочину до закінчення іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання є раніше призначене покарання в його повному обсязі, за винятком строку попереднього ув'язнення. Крім того, обираючи ОСОБА_7 мінімально можливе покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.263 КК, суд недостатньою мірою врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема відсутність сталих соціальних зв'язків, постійного місця роботи, наявність судимостей, а також того факту, що злочин вчинений невдовзі після ухвалення стосовно нього нового вироку Запорізьким апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію прокурора, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; обвинуваченого, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_7 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка його діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв'язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.
З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння злочину обвинуваченим ОСОБА_7 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.
Вимагаючи в апеляційній скарзі скасувати вирок суду заступник керівника Запорізької обласної прокуратури зокрема виходив з того, що призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим через м'якість.
Разом з тим, колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження, не може погодитися із такими доводами заступника керівника обласної прокуратури виходячи з такого.
Визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
На переконання колегії суддів, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.
Так, мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який віднесено до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліку в спеціалізованих медичних закладах не перебуває. Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, судом визнано щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.
Врахувавши зазначені обставини, а також з огляду на повне визнання обвинуваченим своєї вини, що стало підставою для розгляду кримінального провадження у відповідності до положень ч.3 ст.349 КПК, вчинення ним одного епізоду злочину, внаслідок якого тяжких наслідків не настало, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у розмірі, який є мінімально можливим за санкцією ч.1 ст.263 КК.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Разом з тим, апеляційна скарга заступника керівника обласної прокуратури не містить в собі переконливих доводів, які би доводили явну несправедливість призначеного обвинуваченому покарання через м'якість. Прокурор належним чином не обґрунтував, чому покарання за ч.1 ст.263 КК у виді 3 років позбавлення волі є явно несправедливим покаранням, а покарання у виді 3 років і 6 місяців позбавлення волі буде справедливим.
Попередні судимості обвинуваченого ОСОБА_7 вже були враховані судом при призначенні покарання і вони, з огляду на встановлені у даній справі обставини, не дають підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання.
Відсутність у обвинуваченого сталих соціальних зв'язків та постійного місця роботи, на що звертав увагу заступник керівника обласної прокуратури в апеляційній скарзі, хоча і має місце, однак не є достатньо переконливими обставинами для призначення покарання у більшому розмірі.
Не погоджується колегія суддів і з доводами заступника керівника обласної прокуратури про необхідність збільшення розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ст.71 КК, оскільки таке покарання суд визначив із дотриманням загальних засад призначення покарання, обґрунтовано застосувавши при цьому принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Розмір остаточно визначеного покарання, усупереч доводам прокурора, є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Відтак, правових підстав вважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів заступника керівника обласної прокуратури в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, то вони є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Частина 4 вказаної статті визначає, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 був засуджений вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 липня 2021 року за ч.3 ст.186 КК до 4 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК ОСОБА_7 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Вироком Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2023 року вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 липня 2021 року в частині призначеного покарання скасовано та призначено ОСОБА_7 покарання у виді 4 років позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За таких обставин твердження апелянта про те, що у разі вчинення нового злочину до закінчення іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання є раніше призначене покарання в його повному обсязі, за винятком строку попереднього ув'язнення, є неприйнятними з огляду на скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та призначення йому реальної міри покарання.
Згідно довідки ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» початком строку відбування покарання ОСОБА_7 за вироком Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2023 року є 22 серпня 2024 року. Станом на 12 травня 2025 року невідбута частина покарання складає 3 роки 3 місяці 10 днів.
Таким чином, з урахуванням початку строку відбування ОСОБА_7 покарання з 22 серпня 2024 року по день ухвалення оскаржуваного вироку загальний невідбутий строк призначеного йому покарання за вироком Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2023 року складає щонайменше 3 роки 3 місяці 12 днів.
За таких обставин місцевий суд частково приєднав ОСОБА_7 невідбуту ним частину покарання за вироком Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2023 року до покарання за ч.1 ст.263 КК у виді 3 років позбавлення волі і визначив остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі, що узгоджується з вимогами ч.4 ст.71 КК.
Судова колегія звертає свою увагу на те, що вирок суду з огляду на положення ч.1 ст. 404 КПК переглядається апеляційним судом лише в межах доводів і вимог поданої у строк на апеляційне оскарження скарги.
Апеляційний суд не вправі за власної ініціативи вирішувати питання про зміну судового рішення, яке б погіршувало становище обвинуваченого. Відтак оскаржене поза такими строками прокурором рішення суду про зарахування ОСОБА_7 у строк його покарання 8 місяців 24 днів відбутих ним за вироком Запорізького апеляційного суду від 31.01.2023 року переглянуте бути не може. У зв'язку з чим, 04.08.2025 року Запорізьким апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 417, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4