Справа № 953/9217/25
н/п 4-с/953/38/25
"04" вересня 2025 р. Київський районний суд м. Харкова у складі судді Юрлагіної Т.В., розглянувши матеріали скарги адвоката Фрідмана Вадима Борисовича який діє в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність начальника та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язання Начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазареву А.І. які уповноважені на вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50418614 від 11 березня 2016 року винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 50418614 від 11 березня 2016 року, відкритого на підставі виконавчого листа № 640/10595/15-ц виданого 08 липня 2015 року Київським районним судом м.Харкова, відкритих на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», відомості про ОСОБА_1 виключити з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи,
03 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Київського районного суду м. Харкова надійшла скарга адвоката Фрідмана Вадима Борисовича який діє в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність начальника та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язання Начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазареву А.І. які уповноважені на вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50418614 від 11 березня 2016 року винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 50418614 від 11 березня 2016 року, відкритого на підставі виконавчого листа № 640/10595/15-ц виданого 08 липня 2015 року Київським районним судом м.Харкова, відкритих на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», відомості про ОСОБА_1 виключити з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 03.09.2025, вказана заява передана в провадження судді Юрлагіній Т.В. 04.09.2025 року.
Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч.1 ст.448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Скаргу може бути подано до суду в межах строку, визначеного ст.449 ЦПК України.
Відповідно до частини 9 статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Таким чином, скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавців мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК та містити відомості, перелічені ч.4 ст.74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:
-найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
-повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони
-виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
-реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);
-зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;
-викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
-підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Вимоги до скарги визначені і статтею 175 ЦПК України.
За приписами ст.449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.
У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
У частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №466/948/19, зроблено висновок, що з'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Верховний Суд зауважує, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ст.95 ЦПК України).
Проаналізувавши подану скаргу та дослідивши додані до неї матеріали, приходжу до висновку, що така підлягає залишенню без розгляду, оскільки подана з порушенням вимог ст. 449 ЦПК України, а саме: викладено обставини того, що захисником 26 серпня 2025 року знайдено у поштові скринці лист № 115808/128025-332520.1 від 13.08.2025 підготовлений державним виконавцем та підписаний Заступником директора департаменту начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С., проте не зазначено доказів щодо того, яким чином відповідний лист було надіслано та отримано (конверт із пощтовим штемпелем), а також відсутнє одночасно подане зі скаргою клопотання про поновлення пропущеного для подання скарги строку.
Так, скаржник просить визнати неправомірною бездіяльність начальника та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язання Начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої А.І.
Однак, зі змісту скарги вбачається, що лист датовано 13 серпня 2025 року, скаржник 27 липня 2025 року звертався із заявою про закриття виконавчого провадження.
З огляду на відсутність належного обґрунтування та підтвердження доказами щодо дня, коли сторона скаржника дізналися про порушення відповідного права, відсутність одночасно поданого клопотання зі скаргою з обґрунтуванням пропущеного для подання скарги строку, слід врахувати таке.
Частиною 2 ст. 126 ЦПК України передбачено, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Разом із тим, згідно роз'яснень, які містяться в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 6, відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62), «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.
У Рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
В постанові Верховного Суду України від 21 квітня 2020 року у справі №924/251/19 вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "ОСОБА_11 проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).
В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
Представник скаржника не заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строк на звернення до суду зі скаргою.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч вищевказаним вимогам закону, будь-яких доказів на підтвердження того, що оскаржувана відповідь отримана саме 26 серпня 2025 року матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе залишити заяву без розгляду на стадії прийняття її до розгляду, що відповідає положенням ст.ст. 13, 126 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства та узгоджується з позиціями, висловленими в п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6.
Враховуючи вище викладене та керуючись ст. 126, 127, 353, 354, 447, 449 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Фрідмана Вадима Борисовича на бездіяльність начальника та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язання Начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазареву А.І. які уповноважені на вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50418614 від 11 березня 2016 року винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 50418614 від 11 березня 2016 року, відкритого на підставі виконавчого листа № 640/10595/15-ц виданого 08 липня 2015 року Київським районним судом м.Харкова, відкритих на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», відомості про ОСОБА_1 виключити з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, - залишити без розгляду та повернути заявнику.
Роз'яснити, що особи, заяви яких залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, мають право звернутися до суду повторно.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали складено 04.09.2025.
Суддя Т.В. Юрлагіна