СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 4-с/759/56/25
ун. № 2-270-1/10
07 липня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
за участю секретаря Хвостенка О.О.,
представника скаржника Ситника С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві скаргу представника скаржника Ситника Сергія Григоровича на дії/бездіяльність органу примусового виконання у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
27.03.2025 через систему «Електронний суд» представник скаржника ОСОБА_3 - адвокат Ситник С.Г. скерував до Святошинського районного суду м. Києва скаргу на дії/бездіяльність органу примусового виконання у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Дана скарга обґрунтовується тим, що 11.03.2025 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Н.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-270-1/10, виданого 26.11.2010 Святошинським районним судом міста Києва на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі №2-270-1/10, виніс постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_7, якою описано та накладено арешт на майно ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме - 1/4 частина трикімнатної житлової квартири загальною площею 79,00 кв. м, житловою площею 41,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним: відчужувати, знищувати, пошкоджувати; призначено відповідальним зберігачем ОСОБА_4 .
Скаржник та його представник вважають, що винесення постанови приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н.В. про опис та арешт майна боржника від 11.03.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_7 та вчинення інших дій щодо виконання виконавчого листа №2-270-1/10, виданого 26.11.2010 Святошинським районним судом міста Києва, є незаконними та порушують права ОСОБА_3 , оскільки за наслідками розгляду справи №2-270-1/10 Святошинським районним судом міста Києва було ухвалено 2 рішення:
1) основне рішення від 18.02.2010, яким суд вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (адреса: 03087, м. Київ, вул. Єреванська,1, код ЄДРПОУ 23697280,МФО320478) суму у розмірі 45211,73 доларів США та 11602,67 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн.;
2) додаткове рішення від 13.07.2010, яким суд доповнив рішення Святошинського районного суду м.Києва, ухвалене 18.02.2010 року, абзацом третім: «В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 92607 ФАНА 125168 К 1 від 10.09.2008 року звернути стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки Lexus, модель IS 250, тип легковий сєдан 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 05.09.2008».
У свою чергу, виконавчий лист №2-270-1/10, виданий Святошинським районним судом міста Києва на виконання додаткового рішення від 13.07.2010 у справі №2-270-1/10, передбачає в рахунок погашення заборгованості звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки Lexus, реєстраційний номер НОМЕР_4 . Однак, звернення стягнення на автомобіль марки Lexus, реєстраційний номер НОМЕР_4 було здійснено в рамках виконавчого провадження НОМЕР_6 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л., про що складено акт приватного виконавця про реалізацію предмета застави НОМЕР_6 від 19.04.2019 року. Таким чином, виконавчий лист №2-270-1/10, виданий Святошинським районним судом міста Києва 26.11.2010 на виконання додаткового рішення від 13.07.2010 у справі №2-270-1/10, є виконаним, а виконавче провадження за цим виконавчим листом повинно бути закрито.
09.06.2021 Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу у справі №2-270-1/10, якою роз'яснив, що відповідно до рішення суду від 18.02.2010, додаткового рішення суду від 13.07.2010 існує право позивача на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (у межах суми у розмірі 45211,73 доларів США та 11602,67 грн., понесених витрат по сплаті судового збору 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн. за виключенням суми отриманої від продажу предмету застави).
Таким чином, незалежно від звернення стягнення на предмет застави позивач має право вчиняти подальші окремі дії щодо виконання рішення суду про стягнення грошових коштів (у межах суми у розмірі 45211,73 доларів США та 11602,67 грн., понесених витрат по сплаті судового збору 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн. за виключенням суми отриманої від продажу предмету застави). Однак такі дії повинні вчинятися шляхом вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження, відкритого на виконання окремого виконавчого листа, виданого на виконання основного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18.02.2010, а не виконавчого листа №2-270-1/10, виданого Святошинським районним судом міста Києва 26.11.2010 на виконання Додаткового рішення від 13.07.2010 у справі №2-270-1/10, який є виконаним.
Також адвокат звертає увагу, що у виконавчому листі №2-270-1/10, виданому Святошинським районним судом міста Києва 26.11.2010, зазначено про звернення стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки Lexus, модель IS 250, тип легковий сєдан 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 05.09.2008 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №92607 ФАНА 125168 К 1 від 10.09.2008 року.
Той факт, що за кожним судовим рішенням відповідно до ч. 2. ст. 368 ЦПК України видається один виконавчий лист, в основному рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 18.02.2010 відсутня умова про звернення стягнення на автомобіль марки Lexus, реєстраційний номер НОМЕР_4 , а така умова наявна лише в додатковому рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 13.07.2010, вказує на те, що виконавчий лист №2-270-1/10 виданий 26.11.2010 саме на виконання додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13.07.2010 у справі №2-270-1/10.
Таким чином, якщо внаслідок реалізації транспортного засобу марки Lexus, модель IS 250, реєстраційний номер НОМЕР_4 на електронних торгах 04.04.2019 отриманих коштів не достатньо для задоволення вимог стягувача, то виконавче провадження за виконавчим листом №2-270-1/10, виданим 26.11.2010 відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає закінченню. Подальші дії щодо стягнення грошових коштів (у межах суми у розмірі 45211,73 доларів США та 11602,67 грн., понесених витрат по сплаті судового збору 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн. за виключенням суми отриманої від продажу предмету застави) повинні вчинятися на підставі виконавчого документу, виданого на виконання основного рішення Святошинського районного суду міста Києві від 18.02.2010 у справі №20270-1/10.
Така позиція підтверджується і роз'ясненням Святошинського районний суд міста Києва, викладеним в ухвалі від 09.06.2021 у справі №2-270-1/10, зміст якого наведено вище.
У той же час, представник заявника вказує, що відповідно до п. 3 Постанови про опис та арешт майна боржника від 11.03.2025, відповідальним зберігачем призначено ОСОБА_4 , яка проживає в АДРЕСА_4 , та яка не є членом сім'ї ОСОБА_3 . Посилаючись на положення ч. 2, 3 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», адвокат обґрунтовує неправомірність винесення приватним виконавцем Павлюком Н.В. постанови про опис та арешт майна від 11.03.2025, яка порушує право ОСОБА_3 на мирне володіння майном, оскільки зберігачем призначено ОСОБА_4 , яка не є членом сім'ї ОСОБА_3 та яка в такому разі за згодою стягувача потенційно може претендувати на користування квартирою та вимагати сплати винагороди на надання послуг зберігання майна, які нею фактично не надаються.
Додатково адвокат зазначає, що крім ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_5 проживають також: 1) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який має інвалідність першої групи та потребує сторонньої допомоги, 2) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яким проживає його малолітній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який хворіє на реактивний артрит колінних суглобів. Таким чином, неправомірні дії приватного виконавця Павлюка Н.В. щодо винесення постанови про опис та арешт майна від 11.03.2025 та призначення управителя майна порушує також права членів сім'ї ОСОБА_3 - батька ОСОБА_5 та племінника ОСОБА_7 , які проживають у квартирі, на яку накладено арешт, та у зв'язку із станом здоров'я мають особливі потреби.
Також адвокат вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. В порушення цієї вимоги, копію постанови про опис та арешт майна від 11.03.2025 Документ сформований в системі «Електронний суд» 27.03.2025 8 приватний виконавець Павлюк Н.В. надіслав ОСОБА_3 лише 14.03.2025 року.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадежння», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. ОСОБА_3 має обґрунтовані підстави вважати, що приватним виконавцем Павлюком Н.В. цю вимогу закону було порушено та реальні дії щодо опису майна не здійснювалися, оскільки за свідченням ОСОБА_3 , який постійно проживає в квартирі АДРЕСА_5 , вказані в постанові про опис та арешт майна від 11.03.2025 особи жодних дій щодо опису квартири не здійснювали та 11.03.2025 в квартирі чи біля неї 11.03.2025 не з'являлися; жодна із осіб, вказаних у постанові про опис та арешт майна від 11.03.2025 не проживає в м. Києві, натомість містами їх проживання вказані міста Полтава, Львів та Харків; копія постанови про опис та арешт майна від 11.03.2025 була направлена ОСОБА_3 приватним виконавцем Павлюком Н.В. з м. Львова, що підтверджується трекінгом відправлення листа, доступним на сайті АТ «Укрпошта».
Водночас, постанова про опис та арешт майна від 11.03.2025 містить помилки, а саме неправильно вказана дата народження ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , замість правильної ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Враховуючи наведене, адвокат просить визнати дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича щодо примусового виконання виконавчого листа №2-270-1/10, виданого 26.11.2010 Святошинським районним судом міста Києва, неправомірними, та зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича усунути порушення та припинити дії щодо примусового виконання виконавчого листа №2-270-1/10, виданого 26.11.2010 Святошинським районним судом міста Києва. Крім того, просить визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича щодо опису та арешт майна, а саме 1/4 частини трикімнатної квартири загальною площею 79,00 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат житловою площею 41,80 кв.м., розташована на тринадцятому поверсі шістнадцятиповерхового багатоквартирного житлового будинку, знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 36788824, та зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича усунути порушення та скасувати постанову про опис та арешт майна боржника від 11.03.2025 (виконавче провадження НОМЕР_7).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025 для розгляду вказаної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.
У ході судового провадження через систему «Електронний суд» представник стягувача - Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» скерував до суду заперечення на скаргу адвоката Ситника С.Г., вказуючи на неправильне тлумачення представником скаржника вимог закону та роз'яснення судом судового рішення. Так, представник ОСОБА_3 вирішив, що виконавчий лист, виданий Святошинським районним судом м. Києва 26.11.2010, видавався на виконання додаткового рішення Святошинського районного суду м. Києва, а не на виконання основного та додаткового рішення суду, оскільки відповідно до змісту додаткового рішення від 13.07.2010 воно доповнює рішення від 18.02.2010 абзацом третім, тобто в справі №2-270-1/10 є тільки одне рішення суду. Жодною нормою ЦПК України не передбачено те, що рішення суду та додаткове рішення суду по одній справі є різними рішеннями судів, на які мають бути видані окремі виконавчі листи відповідно до вимог ст. 368 ЦПК України (в редакції чинній на дату видачі виконавчих листів, на яку посилається заявник).
Крім того 09.06.2021 Святошинським районним судом м. Києва постановлено ухвалу у справі №2-270-1/10, відповідно до якої суд роз'яснив таке: «Роз'яснити, що у справі №2-710-1/10, відповідно до рішення суду від 18.02.2010, додаткового рішення суду від 13.07.2010 існує право позивача на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (у межах суми у розмірі 45211,73 доларів США та 11602,67 грн., понесених витрат по сплаті судового збору 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн. за виключенням суми отриманої від продажу предмету застави)» і суд не зазначав про те, що це виконання має бути здійснено на підставі окремих виконавчих документів, а не тих, що видані 26.11.2020, тому заявник у скарзі перекручує зміст вказаної ухвали.
Щодо наведених у скарзі інших порушень, допущених виконавцем, представник банку зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець своєю постановою може передати майно на зберігання іншому зберігачу. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника. Разом з тим, скаржником або його представником не додано до скарги заяв, які підтверджують факт, того, що він звертався до приватного виконавця з проханням передати йому майно на зберігання, а виконавцем було відмовлено у задоволенні такої заяви. Такі дії скаржника говорять про те, що він не має наміру отримувати майно на зберігання відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», тому приватним виконавцем під час винесення постанов не було порушено жодних прав Боржника.
Крім того описане майно передано на зберігання представнику стягувача - ОСОБА_4, що підтверджується самою постановою, в якій як стягувач постанову підписує теж ОСОБА_4 , що спростовує скаргу боржника в частині необхідності оплати послуг Зберігача та користування Зберігачем описаним майном в порушення прав боржника.
Щодо місця реєстрації понятих у м. Львів та м. Харків, то наразі велика кількість людей, які проживають у м. Києві, а зареєстровані в інших містах України та Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає того, що понятими мають бути люди, місце реєстрації, яких співпадає з місцем складання/винесення Постанови.
Крім того, представник АТ «УКРГАЗБАНК» Слісаренко Л.Л. звернула увагу на той факт, що постанова складена у м. Києві, офіційна адреса Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюк Н.В. є АДРЕСА_6 , таким чином, під час складання оскаржуваної постанови не було порушено жодних вимог Закону України «Про виконавче провадження», а у скарзі теж відсутнє посилання на будь-яку норму закону, яка була порушена.
Враховуючи наведене, представник стягувача вважає, що скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Ситника С.Г. на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н.В. є необґрунтованою, а відтак, не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_3 - адвокат Ситник С.Г. підтримує раніше скеровану до суду скаргу та просить задовольнити із зазначених у ній підстав. Крім того, вказує, що фактично в рамках справи №2-270-1/10 було винесено два рішення (основне та додаткове), за кожним із яких повинно було бути видано виконавчі листи. Відтак, дії приватного виконавця Павлюка Н.В., вчинені на підставі та на виконання вимог виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва від 26.11.2010, є протиправними. Водночас, стягувачу необхідно звернутися до суду із заявою про видачу виконавчого листа за основним судовим рішення, враховуючи, що дата набрання законної сили основним та додатковим рішеннями різна.
Представник АТ «УКРГАЗБАНК» та приватний виконавець Павлюк Н.В., будучи належним чином повідомленими про дату і час судового розгляду, до суду не прибули, своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не скористалися, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не надсилали, а відтак, суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України вважає за можливе розглянути скаргу адвоката Ситника С.Г. в інтересах ОСОБА_3 без участі осіб, які не з'явилися.
Суд, вивчивши доводи заяви представника скаржника - адвоката Ситника С.Г., дослідивши наявні у розпорядженні суду матеріали відновленої справи №2-270-1/10, враховуючи принципи цивільного судочинства, зокрема, змагальності сторін провадження, диспозитивності, верховенства права, доходить висновку про відсутність підстав для задоволення дано скарги, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до приписів ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У свою чергу, п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у ст. 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Із практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі "Хорнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece") від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі "Войтенко проти України" ("Voytenko v. Ukraine") від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) являє собою сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У ст. 2 Закону закріплено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
В силу вимог ч. 1 ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Положення ч. 1 ст. 18 Закону визначають, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Крім того, п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону визначено, що виконавець зобов'язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (абзац 1 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження").
Як встановлено у ході судового розгляду, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_7 постановою приватного виконавця Павлюка Н.В. від 11.03.2025 проведено опис на накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_3 . Водночас, вважаючи, що такі дії приватного виконавця є незаконними представник скаржника - адвокат Ситник С.Г. реалізував передбачене законом право на оскарження дій чи бездіяльності приватного виконавця.
Фактично позиція представника скаржника зводиться до незгоди із діями виконавця, які вчинені саме на підставі виконавчого листа від 26.11.2010, виданого Святошинським районним судом м. Києва у справі №2-270-1/10, який, на переконання адвоката, видавався на виконання лише додаткового рішення у даній справі.
Водночас, суд не може погодитися із такими доводами адвоката Ситника С.Г. Так, додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. У той же час, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі №756/4441/17.
У свою чергу, у постанові КЦС ВС від 24.01.2024 № 752/1058/23 суд проаналізував положення ст. 244 ГПК України та ст. 270 ЦПК України та дійшов висновку про те, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури.
З огляду на сталу практику Верховного Суду щодо статусу додаткового рішення суду слід дійти висновку про те, що висновок адвоката Ситника С.Г. є помилковими, а видача виконавчого листа, яким охоплюються вимоги резолютивної частини як основного, так і додаткового рішення, цілком узгоджується і з вимогами закону, і з судовою практикою вирішення подібних питань, що виникають у процесі виконання судового рішення.
Так само суд вважає за необхідне зауважити, що адвокатом неправильно трактовано роз'яснення Святошинського районного суду м. Києва, викладені в ухвалі від 09.06.2021, щодо окремого виконання судового рішення щодо стягнення грошових коштів. Так, суд вказав, що у позивача існує право на окреме виконання рішення суду, однак воно не передбачає видачу іншого виконавчого листа, а в контексті даного роз'яснення свідчило лише про наявність у стягувача можливості отримати виконання рішення незалежно від звернення стягнення на транспортний засіб, що належав ОСОБА_2 .
Щодо висловлених адвокатом Ситником С.Г. доводів про вчинення інших порушень приватним виконавцем Павлюком Н.В. під час опису та арешту майна ОСОБА_3 суд не вважає їх доведеними. Так, відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Як вбачається зі змісту наданих суду документів, 11.03.2025 приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника - ОСОБА_3 , тобто в межах визначеного законом строку. Копія такої постанови була скерована боржнику на адресу його місця реєстрації. Водночас, недотримання приватним виконавцем вимог ст. 28 Закону щодо строку скерування копії такої постанови не впливає на правомірність дій виконавця щодо опису на арешту майна боржника, що були вчинені в рамках виконавчого провадження, здійснюваного на підставі виконавчого листа від 26.11.2010 у справі №2-270-1/10.
Крім того, суд погоджується із твердженнями, викладеними представником АТ «УКРГАЗБАНК» у письмових запереченнях про те, що Законом України «Про виконавче провадження» не визначено коло осіб, які можуть бути зберігачами майна, на яке накладено арешт постановою виконавця. Так, відповідно до ст. 58 Закону майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов'язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу.
Зі змісту постанови вбачається, що зберігачем майна ОСОБА_3 , на яке накладено арешт, визначено приватним виконавцем Павлюком Н.В. саме ОСОБА_4 , яка своїм власноручним підписом засвідчила набуття нею статусу відповідального зберігача арештованого майна боржника ОСОБА_3 . Водночас, твердження адвоката Ситника С.Г. про те, що призначення зберігачем арештованого майна іншої особи, яка не є членом сім'ї боржника та не проживає у м. Києві, не мають свого правового підґрунтя, оскільки нормами законодавства про виконавче провадження не закріплено вимоги про обов'язковість призначення відповідальним зберігачем арештованого майна саме особу, яка є членом сім'ї боржника або яка проживає чи зареєстрована у місті, де знаходиться таке майно.
У той же час, суд звертає увагу, що права зазначених у скарзі осіб (родичів боржника ОСОБА_3 ) не порушуються діями виконавця, оскільки арешт накладено постановою від 11.03.2025 виключно на майно, що належить саме боржнику, зокрема, лише частину квартири. Водночас, інші власники та користувачі даного житлового приміщення можуть вільно розпоряджатися своїми частками та реалізовувати їх на власний розсуд. Відтак, суд не сприймає такі доводи адвоката як достатні для задоволення скарги.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У свою чергу, ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд не бере до уваги доводи представника скаржника щодо помилок, допущених приватним виконавцем Павлюком Н.В., зокрема, щодо місця відправки постанови про опис та арешт майна від 11.03.2025 та технічної описки у даті народження боржника ОСОБА_3 , оскільки такі обставини не знайшли свого підтвердження: місцем відправки постанови, як вбачається із долученого адвокатом трекінгу «Нової пошти» є саме м. Київ, а дата народження боржника відповідає дійсній.
Водночас, твердження адвоката про нездійснення фізичного опису майна, неявки учасників такої дії, які фактично підписали постанову, не підтверджується жодними доказами, водночас, підстави сумніватися у достовірності складеної постанови та здійсненні підписів відповідального зберігача та понятих у суду відсутні.
Таким чином, у ході судового розгляду даної скарги представником скаржника не надано суду переконливих, достатніх доказів, які б свідчили про те, що приватним виконавцем Павлюком Н.В. порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», ЦПК України, за відсутності достатньої правової підстави винесено постанову про опис та арешт майна, належного боржнику ОСОБА_3 , а його дії виходили за межі наданих останньому законом повноважень та порушували права ОСОБА_3 або членів його сім'ї, а тому, суд не вбачає підстав для задоволення скарги представника скаржника Ситника С.Г. на дії/бездіяльність органу примусового виконання у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 12, 76, 81, 89, 258, 260, 261, 353 ЦПК України, ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», суд
У задоволені скарги представника скаржника Ситника Сергія Григоровича на дії/бездіяльність органу примусового виконання у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.Ю.Єросова