"04" вересня 2025 р. Єдиний унікальний номер 370/1925/25
Провадження № 2/370/642/25
04 вересня 2025 рік смт. Макарів
Макарівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Бізяєвої Н.О.
за участю секретаря судового засідання Гребінської Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Макарів, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача ТОВ «Іннова Фінанс» - Андрущенко М.В.., через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просили суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 700,00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 10 000,00 грн., сума заборгованості за процентами 15 200,00 грн., комісія за надання кредиту - 1 500,00 грн., а також просили стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий у розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідно до умов договору №6811950125 від 23.01.2025 року позивач ТОВ «Іннова Фінанс» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 10 000,00 грн., строком на 360 днів, з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом: в розмірі 1% за кожен день користування кредитом протягом перших 180 календарних днів, в розмірі 0,87 % за кожен день користування кредитом, починаючи з 181 календарного дня кредитування, а також з одноразовою сплатою комісією за надання кредиту в розмірі 15 % від суми наданого кредиту, що становить 1 500,00 грн. Відповідач не виконує свої договірні зобов'язання, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 26 700,00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 10 000,00 грн., сума заборгованості за процентами 15 200,00 грн., комісія за надання кредиту - 1 500,00 грн.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 16.07.2025 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та було задоволено клопотання позивача й витребувано докази.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця проживання, який повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до умов договору про надання грошових коштів у кредит № 6811950125 від 23.01.2025 року позивач ТОВ «Іннова Фінанс» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 10 000,00 грн., строком на 360 днів, з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом: в розмірі 1% за кожен день користування кредитом протягом перших 180 календарних днів, в розмірі 0,87% за кожен день користування кредитом, починаючи з 181 календарного дня кредитування, а також з одноразовою сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 15 % від суми наданого кредиту, що становить 1 500,00 грн.
Договір підписано одноразовим ідентифікатором 3140 - 23.01.2025.
Ідентифікація позичальника відбувалася на підставі Анкети клієнта (а.с. 8).
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, що є Додатком 1 до договору №6811950125 від 23.01.2025 року та Паспорті споживчого кредиту (а.с. 25 зворот - 30-32).
Кредитор свої зобов'язання за договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. Виконання кредитором обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №20111-1354-183584492 від 23.01.2025 (а.с. 27).
Як вбачається з інформації, наданої АТ «А-Банк», на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , було відкрито рахунок за картою: № НОМЕР_2 .
Відповідно до розрахунку наведеного в позовній заяві заборгованість ОСОБА_1 становить 26 700,00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 10 000,00 грн., сума заборгованості за процентами 15 200,00 грн., комісія за надання кредиту - 1 500,00 грн. (а.с. 40-41).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: - його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; - воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; - він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 12 ЗУ "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 ЗУ "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).
Ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Тобто ТОВ «Іннова Фінанс» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі.
Проте, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором надання грошових коштів у позику №6811950125 від 23.01.2025 станом на час подання позову у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 26 700,00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 10 000,00 грн., сума заборгованості за процентами 15 200,00 грн., комісія за надання кредиту - 1 500,00 грн.
З приводу стягнення комісії суд зазначає, що відповідно до статті 47 Закону України "Про банкиі банківськудіяльність" банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Згідно із ч. 3 ст. 55 вказаного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Водночас, суд зазначає, що згідно зі статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власноюініціативою всилу свогоположення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
У своїй постанові від 13 липня 2022 року усправі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата ВС констатувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
З постанови Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 провадження № 14-44цс21 вбачається, що ВП констатувала, що умову договору плату за управління кредитом слід визнати недійсною, оскільки із змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані банком, встановлено комісію. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Проте не встановлена конкретна ціна кожної послуги. Відповідно до графіка щомісячних платежів, зазначена сукупна вартість комісії з розрахунком на кожен місяць. Тобто банк встановив плату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно.
Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов'язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості, після набрання чинності Законом України "Проспоживче кредитування" викладено в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 (провадження № 61-11866св21) та від 09.10.2024 року у справі № 582/202/22 (провадження № 61-15120св23).
З урахування наведеного, оскільки умовами кредитного договору № 6811950125 від 23.01.2025 року передбачено комісію за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняє частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору є нікчемною і у стягненні комісії слід відмовити.
Із врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 25 200,00 грн (10 000,00 грн +15 200,00 грн), а тому позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат, пов'язаних зрозглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
З матеріалів справи вбачається, що при поданні позову позивачем сплачено 2422,40 грн судового збору. Водночас, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме на суму 2 286,31 грн (із розрахунку 25 200,00 грн х 2422,40 грн.: 26 700,00 грн).
Керуючись ст. 12-13, 76-81, 89, 263-265, 274-275, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (01014, м. Київ, вул. Болсуновська,8 поверх 9, код ЄДРПОУ: 44127243) заборгованість у розмірі 25 200 (двадцять пять тисяч двіста) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (01014, м. Київ, вул. Болсуновська,8 поверх 9, код ЄДРПОУ: 44127243) судовий збір у розмірі 2 286,31 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 04 вересня 2025 року.
Суддя: Н.О. Бізяєва