Справа № 369/13449/21
Провадження № 2/369/267/25
03.07.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Мельник А.Р.,
за участю:
представника позивача Джанелідзе О.А.,
представника відповідача Лисенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/13449/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, про усунення порушень права власності на земельну ділянку, не пов'язаних із позбавленням володіння, та зобов'язання відновити межі суміжного користування між земельними ділянками,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення порушень права власності на земельну ділянку, не пов'язаних із позбавленням володіння, та зобов'язання відновити межі суміжного користування між земельними ділянками.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що мати позивача отримала безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1879 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482401:01:004:5092, на підставі рішення 19-ї сесії 23-го скликання Горенської сільської ради від 16 листопада 2001 року.
Власником суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1 та житлового будинку на цій земельній ділянці є відповідач ОСОБА_2 . На час подання позову відповідач самовільно, без погодження з позивачем або органом місцевого самоврядування перенесла межу земельної ділянки та розташувала на ній паркан та господарські споруди, які фактично розташовані на належній позивачу земельній ділянці.
Такі обставини на думку позивача порушують її право на володіння належною їй земельною ділянкою, в зв'язку з чим вона звернулася до селищної ради з заявою про вирішення земельного спору. Однак, у листі Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області від 13 серпня 2021 року зазначено про відсутність накладення земельних ділянок відповідача та позивача, а також про недоведеність факту порушення прав позивача. При цьому в листі зазначено про те, що фактично ОСОБА_1 користувалася частиною земельної ділянки, належної ОСОБА_2 . Позивач вважає, що зазначений лист не містить відповідей щодо порушення її прав. ОСОБА_1 вважає, що побудовані відповідачем на частині належної їй земельної ділянки об'єкти нерухомого майна є самочинним будівництвом, а отже в порядку усунення перешкод у користуванні належною їй частиною земельної ділянки підлягають знесенню.
Враховуючи наведене, позивач просить суд:
1)зобов'язати ОСОБА_2 за власний рахунок знести господарські споруди та паркан, які побудовані на земельній ділянці № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , у строк протягом тридцяти календарних днів після набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі;
2)зобов'язати ОСОБА_2 за власний рахунок та в порядку, встановленому «Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» відновити межі земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 в натурі та закріпити їх межовими знаками у строк протягом тридцяти календарних днів після набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі;
3)вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
У відзиві на позов ОСОБА_2 вказує на те, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають. Відповідач наголошує на тому, що у 2021 році звернулася до ТОВ «Інститут землеустрою право на землю» з заявою про відновлення меж належної їй земельної ділянки в натурі. Крім того, обстеження меж належної відповідачу земельної ділянки проводилося комісією самоврядного контролю Гостомельської селищної ради та було встановлено факт відсутності порушень прав позивача з боку відповідача. За таких умов відповідач вважає, що позивач не довела факту порушення її прав. Крім того, зауважує, що позивач посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин Інструкції про встановлення меж земельної ділянки, яка на час подання позову визнана нечинною.
У відповіді на відзив позивач зауважує, що наведені відповідачем факти не відповідають дійсності, оскільки подані нею докази не відповідають вимогам закону.
Ухвалою від 03 червня 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити.
Представник відповідача Лисенко О.М. в судовому засідання проти позову заперечує, просить у задоволенні вимог відмовити.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив.
Відповідно до вимог частини першої, третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд встановив, що 20 липня 2002 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 .
04 січня 2010 року ОСОБА_2 отримала Державний акт серії ЯИ № 296796 на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3222482401:01:004:0178.
Листом від 13 серпня 2018 року № 03-02/3543 Гостомельська селищна рада повідомила ОСОБА_1 про те, що земельні ділянки її та відповідача не накладаються одна на одну. А в процесі винесення меж земельної ділянки ОСОБА_2 встановлено факт використання частини земельної ділянки ОСОБА_1 .
У 2018 році ФОП ОСОБА_5 виготовив ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 .
13 жовтня 2018 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 13 жовтня 2018 року.
Також 13 жовтня 2018 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 13 жовтня 2018 року.
Того ж дня - 13 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , та на житловий будинок на цій земельній ділянці, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 жовтня 2018 року.
29 червня 2021 року спеціалісти Гостомельської селищної ради за участю представника Інституту землеустрою «Право на землю» у присутності власника земельної ділянки ОСОБА_2 , депутата округу Драпая А.М., старости с. Горенка Шепелевої Т., власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 в результаті обстеження земельної ділянки АДРЕСА_3 , встановили, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222482401:01:004:0178 винесені згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 . В процесі виносу встановлено, що суміжний землевласник ОСОБА_1 користувалася частиною земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_2 . Представник ОСОБА_1 такий факт не визнав та заперечив проти права ОСОБА_2 встановлювати огорожу на спірній частині земельної ділянки. Зазначений акт не містить підпису ОСОБА_1 та її представника, а також заперечень проти підпису та їх обґрунтування.
Відповідно до висновку експерта від 30 січня 2024 року № 2-30/01 згідно технічної документації земельна ділянка з кадастровим номером 3222482401:01:004:0178, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482401:01:004:5092 за адресою: АДРЕСА_1 . Площа накладання становить 0,004 га (40 кв. м). В межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , межі якої визначені координатами поворотних точок меж, що містяться у складі Технічної документації, знаходяться фундамент під паркан, що належить на праві власності ОСОБА_2 . Водночас, згідно з координатами поворотних точок меж, які є офіційними відомостями бази даних Держземкадастру, накладання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222482401:01:004:0178 та 3222482401:01:004:5092 відсутнє.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з приписами частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частинами першою та другою статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Відповідно до частин першої та другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Предметом спірних правовідносин є право позивача на володіння належною їй на праві власності земельною ділянкою, на яку частково накладається належна на праві власності відповідачу земельна ділянка, в зв'язку з чим відповідач почала зводити на спірній частині земельних ділянок фундамент для паркану. Позивач вважає, що ефективним способом поновлення її порушеного права буде зобов'язання відповідача знести побудовані господарські споруди на оспорюваній частині земельних ділянок
Докази в матеріалах справи дають підстави для висновку про те, що позивач набула право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після ОСОБА_4 , яка отримала Державний акт серія IV-КВ № 108595 на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідач ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі Державного акта серії ЯИ № 296796.
Відповідно до висновку експерта від 30 січня 2024 року № 2-30/01 спірні земельні ділянки накладаються частково і площа накладання становить 0,004 га. Водночас згідно з координатами поворотних точок меж, які є офіційними відомостями бази даних Держземкадастру, накладання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222482401:01:004:0178 та 3222482401:01:004:5092 відсутнє.
Отже, на час звернення до суду з позовом право власності на частину оспорюваних земельних ділянок зареєстроване у встановленому законом порядку як за позивачем, так і за відповідачем.
Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Позивач просить суд захистити її порушене право власності на володіння земельною ділянкою на підставі статті 391 ЦК України.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Аналіз цієї статті цивільного закону дає підстави для висновку про право особи вимагати усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою за умови безспірності права власності цієї особи на цей об'єкт нерухомості.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 та у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
В матеріалах справи відсутні докази недійсності Державного акта серії ЯИ № 296796 на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3222482401:01:004:0178.
З огляду на фактичні обставини спірних правовідносин позивач фактично позбавлена права володіння належною їй на праві власності земельною ділянкою в частині, на яку накладається земельна ділянка, належна відповідачу, право власності на яку також зареєстроване у встановленому законом порядку.
Отже, зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу господарських споруд та паркану, які побудовані на тій частині земельної ділянки АДРЕСА_1 , на яку накладається частково земельна ділянка АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності відповідачу, не призведе до ефективного поновлення порушеного права позивача на володіння належною їй земельною ділянкою. Чинність правовстановлюючого документа про право власності відповідача на земельну ділянку, до складу якої входить і частина земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, не дозволить позивачу одноосібно розпоряджатися саме спірною частиною належної їй земельної ділянки, на яку накладається земельна ділянка відповідача.
Такі обставини свідчать про фактично позбавлення позивача права володіння спірною частиною земельної ділянки у незаконний, на думку позивача, спосіб.
У пункті 114 постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 зазначено, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Водночас, негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов'язані із порушенням володіння. Негаторний позов подається власником або титульним володільцем стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця), а інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю та для створення таких перешкод немає правових підстав.
Умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає.
У цій справі суд встановив, що позивач не спростувала законність набуття права власності відповідачем на земельну ділянку, включаючи ту частину, яка накладається на належну їй земельну ділянку, а отже відсутні підстави стверджувати про протиправність дій відповідача щодо забудови належної їй частини земельної ділянки.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача буде віндикаційний позов щодо тієї частини земельної ділянки, на яку накладається земельна ділянка відповідача, а судове рішення про задоволення такої позовної вимоги стане підставою для остаточного та безспірного визначення власника цієї частини земельних ділянок.
Враховуючи наведене, позивач звернулася до суду з неналежним способом захисту, оскільки вимоги зобов'язання відповідача демонтувати господарські споруди та паркан, а також встановлення за власний кошт межових знаків не поновить право володіння позивачем спірним нерухомим майном у частині, в якій земельні ділянки накладаються одна на одну.
Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, про усунення порушень права власності на земельну ділянку, не пов'язаних із позбавленням володіння, та зобов'язання відновити межі суміжного користування між земельними ділянками - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 27 липня 2025 року.
Суддя: І. О. Фінагеєва