Справа № 369/10730/22
Провадження №1-кп/367/273/2025
Іменем України
19 серпня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі колегії:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені Київської області клопотання прокурора Київської обласної прокуратури у кримінальному провадженні № 42022112200000322 від 19.04.2022 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
встановив:
Ірпінським міським судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 42022112200000322 від 19.04.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, в якому до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово було продовжено.
Прокурор звернувся до суду з клопотаннями про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 строком на 60 днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, вважає, що встановлені ризики на даний час не зменшилися, вважає, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.
У судовому засіданні прокурор підтримала доводи зазначеного клопотання.
При обговоренні клопотання прокурора захисник ОСОБА_6 заперечував проти його задоволення, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим, захисник вважає, що прокурором не обґрунтовано жодного ризику, зазначеного у клопотанні. Також просив при розгляді клопотання врахувати практику Європейського суду з прав людини та змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав доводи свого захисника.
За таких обставин, вислухавши доводи учасників провадження, суд дійшов такого висновку.
Установлено, що обвинуваченому ОСОБА_7 ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26.06.2025 було продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який спливає 24.08.2025.
Згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
За змістом ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Згідно із ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст.178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
За правилами ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно із ч. 5 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
За правилами ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, яким є тримання під вартою.
Відповідно до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, Європейський Суд з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справи лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Також ЄСПЛ в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, при вирішені питання, чи було особу «обвинувачену в кримінальному правопорушенні» для цілей статті 6 Конвенції, необхідно виходити з таких трьох критеріїв: категорія даного провадження згідно з національним законодавством; суттєві характерні риси цього провадження; вид та суворість міри покарання, яке можу бути призначено заявникові. [«O. v. Norway», n. 33926].
«Законність» тримання під вартою з погляду національного закону не завжди є вирішальним чинником. Європейський суд з прав людини зазначає, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду має відповідати меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка забороняє безпідставне позбавлення свободи. [«Гаважук проти України», п. 63654]; [«Мурукін проти України», п. 34]; [«Буряга проти України», п. 54655]; [«Фельдман проти України», п. 68656].
Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
З постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 убачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
У рішенні від 26.01.1993 у справі «W.проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Установлено, що ОСОБА_7 як громадянин України обвинувачується в добровільній участі в збройних формуваннях держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, яке є особливо тяжким злочином проти основ національної безпеки України та за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років.
Також, суд зауважує, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України інкримінований ОСОБА_7 злочин становить підвищену небезпеку для суспільства та держави в цілому.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ризик переховування ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та не зменшився, навіть з огляду на наявність у нього постійного місця проживання, оскільки доказів наявності у нього міцних соціальних зв'язків у місці проживання або будь-якому іншому місці суду надано не було, до того ж до затримання обвинувачений ніде не працював та не навчався, він не одружений, не має малолітніх та неповнолітніх дітей або інших осіб, які б перебували під його наглядом або на його утриманні.
Окрім того, суд враховує, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, останній може переховуватись від суду, зокрема незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, тому альтернативні запобіжні заходи не гарантуватимуть належну поведінку обвинуваченого.
До того ж, на переконання суду, не зменшився ризик незаконного впливу на свідків. До такого висновку суд дійшов у зв'язку з тим, що у вказаному кримінальному провадженні не всі свідки допитані безпосередньо судом, зокрема наразі в кримінальному провадженні триває допит свідків сторони захисту.
Відтак, на переконання суду, прокурором доведено обставини того, що наявні ризики не зменшилися, а їх наявність виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченого, те, що обставин, які б виключали подальше утримання обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства, не встановлено.
Продовження строку тримання під вартою підозрюваного не порушує його права на судовий розгляд упродовж розумного строку, оскільки відповідно до п. 110 рішення Європейського суду з прав людини «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), тривале тримання під вартою може бути виправдане у кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, яка - незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Доводи сторони захисту з приводу того, що обвинуваченому може бути замінений запобіжний захід на більш м'який, оскільки обвинувачений не має мети переховуватись від суду, впливати на свідків по даному кримінальному провадженню стороною захисту доведені не були.
Крім того, будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стороною захисту не надано, у зв'язку з чим суд, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового слідства, виконання процесуальних рішень у справі, дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне залишити ОСОБА_7 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, на думку суду, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Разом із тим, доводи сторони захисту щодо відсутності альтернативного запобіжного заходу впродовж тривалого розгляду справи заслуговують на увагу.
Так, ч. 4 ст. 183 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Частиною 4 статті 182 КПК України визначено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Враховуючи, що ОСОБА_7 тривалий час перебуває під вартою, судовий розгляд не завершено з об'єктивних обставин, в тому числі і у зв'язку з неприбуттям свідків у судове засідання, а також, враховуючи суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та інші дані, які характеризують особу обвинуваченого та його спосіб життя, зокрема те, що він є особою молодого віку та раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, суд вважає можливим визначити обвинуваченому альтернативний вид запобіжного заходу - заставу в розмірі 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб здатна забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, оскільки, на переконання суду, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України.
Такий захід, на думку суду зможе додатково психологічно стримувати обвинуваченого при звільненні з тримання під вартою не порушувати покладені на нього судом обов'язки, не переховуватись від правосуддя та не вчиняти інших правопорушень, оскільки у іншому випадку застава може бути стягнута в державний бюджет та до обвинуваченого може бути знову застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім цього, застосовуючи до обвинуваченого альтернативний запобіжних захід у вигляді застави, який може бути ним внесений у будь-який момент, суд вважає за необхідне відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на нього відповідні обов'язки.
Керуючись ст. ст. 176-178, 182, 183, 197, 199, 331 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Продовжити стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів.
Строк тримання під вартою ОСОБА_7 обчислювати з 19 серпня 2025 року до 17 жовтня 2025 року включно.
Строк дії ухвали суду до 17 жовтня 2025 року включно.
Одночасно визначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605 600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень і може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області.
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи Міністерства юстиції України «Київський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти, якщо відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили чи підлягає негайному виконанню і прямо передбачає тримання даного обвинуваченого під вартою, та повідомити усно і письмово прокурора та суддю Ірпінського міського суду Київської області.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити з-під варти негайно після отримання та перевірки документу, що підтверджує внесення застави.
У разі внесення застави, зобов'язати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за кожним викликом;
- не відлучатися за межі Бучанського району Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від позапроцесуального спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- залишити на зберіганні в уповноважених органах державної влади паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити, що у разі, якщо ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього процесуальні обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що тримається під вартою, - з дня отримання її копії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3