04 вересня 2025 року справа №200/4904/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Геращенка І.В., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року по справі №200/4904/25 (суддя І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Хорошун О.В., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100000 гривень за місяць, за періоди з 05 грудня 2022 по 15 лютого 2023, з 16 лютого 2023 по 16 березня 2023 та з 27 березня 2023 по 05 травня 2023 року період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану у розмірі до 100000 гривень за місяць за періоди з 05 грудня 2022 по 15 лютого 2023, з 16 лютого 2023 по 16 березня 2023 та з 27 березня 2023 по 05 травня 2023 року період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 05 листопада 2022 року по 18 жовтня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05 листопада 2022 року по 18 жовтня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 4443,90 грн в місяць;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка виразилась у тому, що грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося без використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 05 листопада 2022 року по 18 жовтня 2023 року з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
09 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, у якому остання покликалась на відсутність у позивача юридичної освіти, а також на те, що про порушення своїх прав позивача дізнався з листування представника позивача з відповідачем.
Покликаючись на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, сторона позивача вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
До клопотання стороною позивача було надано копії адвокатських запитів та відповідей відповідача, датованих 2025 роком, копію посвідчення на відрядження до Великої Британії з 18.04.2025 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду адміністративним позовом - відмовлено. Повернуто позивачу позовну заяву до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач наголошує на тому, що судом першої інстанції не було враховано, що позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується копією військового квитка та посвідчення офіцера 18.10.2023 р.. Позивач не є особою з юридичною освітою, тому звернувся за правовою допомогою до адвоката Хорошун О.В. та з ним було укладено Договір про правову допомогу 27.02.2025 року. 27.02.2025 було надіслано запит на адресу в/ч НОМЕР_1 з метою отримання відповідної інформації, відповідь на який надійшла 02.04.2025р.. В зв'язку з наданням неповної відповіді було направлено повторно запит від 02.04.2025 р., на який 10.04.2025 року надійшла відповідь що командуванню військової частини НОМЕР_1 визначено завдання опрацювати адвокатський запит та у найкоротші строки надати запитувану інформацію. Крім цього, в зв'язку з отриманою відповіддю від в/ч НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_1 не подав відповідний рапорт на виплату йому додаткової грошової винагороди за період лікування останнім було направлено на адресу Міністерства оборони України та в/ч НОМЕР_1 рапорти на проведення йому відповідних виплат за період його перебування на стаціонарному лікуванні.
21.04.2025 року на адресу представника позивача надійшла відповідь від в/ НОМЕР_2 на адвокатський запит від 02.04.2025 р. та повідомлено що документи, щодо лікування передано на розгляд до медичної роти військової частини НОМЕР_1 для підтвердження правомірності здійснення виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, інформація за результатами розгляду буде надана найближчим часом.
В зв'язку з неотриманням тривалий час відповіді про результати розгляду рапортів 22.05.2025 року було здійснено повторно запит до в/ч НОМЕР_1 про надання офіційно інформації. Наступна відповідь надійшла 10.06.2025 року в якій було повідомлено, що позивачу не підлягає виплаті додаткова грошова винагорода за період лікування.
В подальшому були направлені додатково адвокатські запити до в/ч НОМЕР_1 для з'ясування інформації про виплату позивачеві індексації грошового забезпечення, відповіді на який не надійшли до дня подання даного позову. Лише після отримання відповіді від даної установи було подано позов.
Вважаємо, що при вирішення питання про строки звернення до суду з позовом необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 в якій судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду.
Позивач наголошує на тому, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 10 червня 2025 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Відмова у виплаті додаткового грошового забезпечення за період стаціонарного лікування позивача згідно поданих рапортів останнім від 02.04.2025 року, надійшла на адресу адвоката Хорошун О.В. 10.06.2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов'язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов правомірного висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Відтак, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанцій про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі) було встановлено з 19 грудня 2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, розпочався у позивача 01 липня 2023 року.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, на яку посилається апелянт.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Пунктом 3 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно пункту 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Отже, з дня отримання, грошового забезпечення позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу XXXI Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
За приписами абз. 1, 3 п. 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У відповідності до підпунктом 11.1 та 11.2 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (далі - Правила №280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні. у таких випадках, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби), в якому, зокрема, зазначається інформація про виплачені військовослужбовцю за час проходження служби основні та додаткові види грошового забезпечення, виплачену грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суми виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та інші види грошового забезпечення, не передбачені формою грошового атестата.
В матеріалах справи міститься грошовий атестат від 16.10.2023р. №1423/фк, який долучений позивачем до позову.
Доводи представника позивача про те , що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду слід обчислювати з моменту коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, а саме за наслідками листування з відповідачем у 2025 році, зокрема лист від 10.06.2025 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
В постанові від 06 грудня 2024 року в справі № 400/5432/24 Верховний Суд визначив початок спливу строку звернення до суду у спірних правовідносинах:
«30.Отже, позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не пізніше першого числа місяця, що слідує за наступним від оплаченого, тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому утриманого військового збору за січень 2024 року спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права (01 березня 2024 року), тобто 01 червня 2024 року.
31.Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01.05.2024 №1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів».
Як встановлено судом до суду з цим позовом позивач звернувся 03 липня 2025 року, про що свідчить дата формування та підписання позовної заяви в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першої та другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску або продовження строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається з відповідною заявою, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем обставини не є поважними та не свідчать про те, що останній не мав реальної, об'єктивної можливості у встановлений законом строк звернутися до суду за захистом своїх прав.
Щодо відсутності необхідних фахових знань у галузі права, колегія суддів зазначає, що у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 360/3398/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність у позивача юридичної освіти чи необізнаність з нормами законодавства мають суб'єктивний характер та не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку.
Як встановлено судом, позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 18.10.2023 року і тільки у лютому 2025 року почав вчиняти відповідні дії з приводу спірних правовідносин.
Доказів на підтвердження обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, щоб звернутися з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач не був позбавлений права своєчасно звернутися до фахівців щодо отримання юридичної допомоги. Позивач самостійно позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, оскільки нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
На думку суду, самі по собі вказані доводи не впливають на можливість позивача дізнатися про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, у тому числі за участю представника, чого позивачем тривалий час не було здійснено, що свідчить про триваючи пасивну поведінку позивача.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником обставини, якими обґрунтовано поважність причин пропуску строку звернення до суду із позовною заявою, не пов'язані з об'єктивними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне її подання, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неповажності наведених скаржником причин та відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду.
Колегія суддів також враховує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).
Так, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно прийнято ухвалу про повернення позовної заяви.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись 122, 123, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року по справі №200/4904/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року по справі №200/4904/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 вересня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: І.В. Геращенко
І.В. Сіваченко