03 вересня 2025 року м. Київ
Справа № 761/13305/24
Провадження: № 22-ц/824/13520/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Анохіна А. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні, володінні та розпоряджанні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з квартири ОСОБА_2 . Зобов'язати ОСОБА_2 віддати ключі від квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , її власнику - ОСОБА_1 . Стягнути з відповідача судові витрати.
У квітні 2025 року адвокат Звєрєва В. В. в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є усунення перешкод у здійсненні права користування, володіння та розпоряджання майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
20.09.2023 року за № 18-380 ОСОБА_1 державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В., було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , на 5/8 часток нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 .
Зазначала, що в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва знаходиться цивільна справа № 761/18412/23 (провадження № 2/761/7625/2023) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.
Предметом даного позову є визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_2 та посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Громовою Л. В., на підставі якого ОСОБА_1 отримав правовстановлюючі документи на 5/8 часток квартири АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд зупинити провадження у справі № 761/13305/24 до набрання законної сили рішенням у справі № 761/18412/23.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним (справа № 761/18412/23, провадження № 2/761/7625/2023).
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого судового рішення, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправомірно визнав, що предмет розгляду іншої справи № 761/18412/23 про визнання заповіту недійсним унеможливлює вирішення справи про усунення перешкод у користуванні майном. Незалежно від результатів розгляду справи про скасування заповіту на 5/8 частки квартири, з 2009 року ОСОБА_1 є належним власником 3/8 частки цієї ж квартири, тому має право користуватись та розпоряджатись даною квартирою, проте відповідач не дає йому такої можливості. Вважає, що ухилення відповідача від розгляду цієї справи шляхом подання клопотання про зупинення провадження має ознаки зловживання процесуальними правами й спрямоване на штучне затягування часу, впродовж якого власник не може користуватись належним йому майном.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи клопотання про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, які будуть встановлені в справі № 761/18412/23 мають значення для розгляду справи № 761/13305/24, а тому унеможливлюють її подальший розгляд в порядку цивільного судочинства, що є підставою для зупинення провадження у справі відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Розумність строків розгляду справи судом є одним із принципів цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Частиною 1 ст. 251 ЦПК України передбачено перелік обов'язкових підстав для зупинення провадження, який є вичерпним.
Зокрема, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Така підстава зупинення провадження застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Відповідні норми спрямовані, зокрема, на попередження ухвалення судових рішень, виходячи з доказів і встановлених на їх підставі обставин, які можуть бути спростованими рішенням у іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.12.2021 року в справі № 761/33089/20 (провадження № 61-18470св21) вказано, що «тлумачення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України свідчить, що обов'язкове зупинення провадження у справі можливе за наявності у сукупності таких умов: 1) об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі; 2) пов'язаність справ - пов'язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) вказано, що «метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у конкретній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду».
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, які будуть встановлені в справі № 761/18412/23 мають значення для розгляду справи № 761/13305/24, а тому унеможливлюють її подальший розгляд.
В даній справі суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питань щодо усунення позивачу перешкод у користуванні належною йому власністю. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справ, суд першої інстанції в порушення вимог п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України не вказав у чому саме полягає взаємозв'язок предметів розгляду двох справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суд першої інстанції взагалі не аналізував та не встановлював, у визначному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи № 761/18412/23 залежить ухвалення рішення у зазначеній цивільній справі № 761/13305/24.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 року у справі № 6-1957цс16.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року не можна вважати обґрунтованою, а тому ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура