Унікальний номер справи № 752/10260/24 Головуючий у суді першої інстанції - Хоменко В.С.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2761/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
03 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Линником Романом Вікторовичем на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року по цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
встановив:
У травні 2024 року МТСБУ звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 31 липня 2021 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «KIA», державний номерний знак НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Mitsubishi», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам завдано механічних пошкоджень.
Дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача.
На дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не мав діючого договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до Звіту № 1477 від 15 вересня 2021 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «KIA», державний номерний знак НОМЕР_1 , склала 91 384,79 грн.
Позивач здійснив регламентну виплату потерпілому в розмірі 56 714,09 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 56 714,09 грн та 3 028,00 грн сплаченого судового збору.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТСБУ завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 56 714,09 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТСБУ 3 028,00 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що розмір заявленої позивачем до стягнення завданої шкоди не підтверджується належними та допустимими доказами.
Зазначає, що позивачем не був виконаний законний обов'язок про надання всіх необхідних додатків на підтвердження суми заподіяної шкоди, при цьому судом не надано обґрунтованої правової оцінки розбіжностей у наданих позивачем документах на підтвердження вказаної у позовній заяві суми збитків.
Крім того, судом не надано належної правової оцінки при розгляді справи відсутності доказів того, що в сумі відшкодування враховано коефіцієнт зносу деталей та відмінусована франшиза.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця МТСБУ Хаєцька О.С. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 56 714,09 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 31 липня 2021 року о 14 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mitsubishi», державний номерний знак НОМЕР_2 , в м. Києві на площі Одеська, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «КІА», державний номерний знак НОМЕР_1 , що призвело до механічних пошкоджень автомобілів, чим порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП.
На дату скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди відповідач не мав діючого договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року в справі № 752/20012/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
05 серпня 2021 року ОСОБА_2 (власник пошкодженого автомобіля «КІА», державний номерний знак НОМЕР_1 ) повідомила МТСБУ про дорожньо-транспортну пригоду та в подальшому звернулася до позивача із заявою про отримання відшкодування шкоди.
Згідно зі Звітом № 1477 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 15 вересня 2021 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «КІА», державний номерний знак НОМЕР_1 , склала 91 384,79 грн, з яких вартість відновлювального ремонту становить 77 089,26 грн і втрата товарної вартості становить 14 295,53 грн.
На підставі Наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило регламентну виплату потерпілому ОСОБА_2 в розмірі 56 714,09 грн (номер справи 78096), що також підтверджується платіжною інструкцією № 817663 від 22 лютого 2022 року.
З метою досудового врегулювання спору, відповідачу направлено претензію про відшкодування збитків в порядку регресу, проте жодних дій зі сторони останнього щодо погашення заборгованості в добровільному порядку проведено не було.
Згідно зі ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до частин 1,2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка га відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У ст. 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимого (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з пунктами 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до вимог п. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язкова для суду про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої прийнято постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, тому на його користь з відповідача необхідно стягнути завдані збитки в порядку регресу, в розмірі здійсненої позивачем виплати потерпілій особі ОСОБА_2 по справі 78096, в сумі 56 714,09 грн.
Посилання апелянта на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження розміру завданих збитків відхиляються колегією суддів як такі, що не відповідають матеріалам справи та мотивовані виключно незгодою відповідача із розміром завданих збитків, що підлягають відшкодуванню. При цьому, суд звертає увагу, що власних доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_1 суду не надав.
Твердження відповідача про неврахування при визначенні розміру завданої шкоди франшизи також є безпідставним.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Однак, вказана норма застосовується тільки у разі наявності франшизи у полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів винуватця ДТП його страховою компанією при виплаті потерпілій особі відшкодування. У межах справи, що переглядається, відповідач не має полісу обов'язкового страхування, що і стало підставою для звернення МТСБУ із вимогою в порядку регресу до відповідача.
Доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновком суду. Такі доводи фактично зводяться до викладення обставин справи із тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Линником Романом Вікторовичем залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.А. Нежура
Судді: Т.О. Невідома
В.В. Соколова