02 вересня 2025 року м. Київ
Справа № 752/12218/22
Провадження: № 22-ц/824/214/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргуадвоката Ільїна Олександра Павловича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж. І.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який мотивовано тим, що з 09.06.2006 року він перебував в шлюбі з ОСОБА_1 , під час якого народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначав, що більше року він не проживає з відповідачкою, син проживає разом з ним. Між ними існує спір щодо визначення місця проживання дитини. Також не досягнуто згоди щодо розміру аліментів, які відповідачка має сплачувати на утримання дитини. Добровільно вона аліменти не сплачує.
За викладених обставин просив стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
В жовтні 2022 року адвокат Ільїн О. П. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, яка обґрунтована тим, що між сторонами дійсно існує спір щодо визначення місця проживання сина. Проте позивач за первісним позовом замовчує ту обставину, що матір звернулась до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з нею.
Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає з матір'ю, що підтверджується актом та довідками про реєстрацію.
Батьки дитини мешкають окремо. З початком воєнного вторгнення син почав більше часу проводити з батьком, не змінюючи місця проживання та будучи зареєстрованим в одному житловому приміщенні разом з матір'ю, яка належним чином виконує свої обов'язки щодо виховання сина, його навчання та лікування. За викладених обставин просив відмовити у задоволенні зустрічного позову; стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць; стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу; притягнути відповідача до відповідальності за зловживання процесуальними правами.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року первісний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовною заявою - 09.09.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Ільїн О. П. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що основною обставиною, яка підлягає доказуванню в межах справи є місце проживання спільної дитини сторін, яка, в свою чергу, була досліджена судом першої інстанції однобічно. Зауважує, що саме переважне проживання дитини з матір'ю підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були судом необґрунтовано не прийняті до уваги.
Вважає, що висновок органу опіки і піклування не може бути однозначним доказом на підтвердження місця проживання дитини, оскільки такий документ не має обов'язкового характеру і адресований суду в іншому процесі, який ще не перевірив його обґрунтованість.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Богатинська Н. О. в інтересах ОСОБА_2 відхилила доводи апеляційної скарги, зазначивши, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним сторонами доказам та встановив факт проживання дитини з батьком. Вказав, що висновок органу опіки має безпосереднє значення для об'єктивного вирішення спору та інформація зазначена в ньому не спростована стороною відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 09.06.2006 року перебувають в шлюбі.
ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з копією акту обстеження умов проживання від 11.01.2022 року зі слів ОСОБА_1 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 орендує квартиру для проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задекларований у лікаря-педіатра КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Голосіївського району м. Києва (лист КНП «ЦПСДМ №2» від 15.12.2021 року № 0520-2077).
Згідно даних Стоматологічної клініки «Київ дент» станом на 14.12.2021 року ОСОБА_3 на регулярній основі відвідує стоматолога та проходить лікування в супроводі матері ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 з 24.10.2022 року регулярно відвідує гурток танців та з липня 2022 року гурток Араши-Карате у супроводі батька ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період 13-14.10.2022 року був безпосередньо опитаний під час складання акту оцінки потреб сім'ї разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період 11-16.02.2022 року був безпосередньо опитаний під час складання акту оцінки потреб сім'ї разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
В провадженні Голосіївського районного суду міста Києва знаходиться цивільна справа № 752/20810/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
З висновку Органу опіки та піклування в особі Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 16.05.2023 року № 100-5324 убачається, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше року проживає з батьком, реалізацію прав дитини на належне харчування, лікування та забезпечення одягом відповідно до статі та сезону здебільшого здійснюється батьком.
Згідно з копією акту обстеження умов проживання від 13.01.2023 року ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом з батьком ОСОБА_2 та бабою ОСОБА_6 .
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного, суд першої інстанції виходив із того, що малолітній ОСОБА_3 протягом року постійно проживає з батьком ОСОБА_2 , при цьому, обоє батьків зобов'язані утримувати свого неповнолітнього сина до досягнення ним повноліття.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживає разом з батьком, що підтверджується висновком Органу опіки та піклування в особі Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 16.05.2023 року № 100-5324.
Посилання адвоката Ільїна О. П. в інтересах ОСОБА_1 на те, що справа про визначення місця проживання дитини ще не розглянута судом, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не впливає на можливість врахування встановлених органом опіки та піклування обставин під час складення висновку.
Скаржник, ставлячи під сумнів визначену інформацію щодо місця проживання дитини, належних доказів на її спростування не надав, що було вірно відмічено судом першої інстанції.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не змогли однозначно підтвердити факт проживання дитини з матір'ю.
Листи та довідки, надані ОСОБА_1 , щодо відвідування неповнолітнім ОСОБА_3 лікарів та гуртки обґрунтовано не прийняті судом, оскільки вони складені за період 2021 року та не охоплюють спірний період.
Колегія суддів зауважує, що акт оцінки потреб сім'ї, проведеної з 13.10.2022 року по 14.10.2022 року не містить інформації щодо постійного проживання дитини з матір'ю, а той факт, що опитування проводилось за місцем її проживання, свідчить виключно про проведення опитування за вказаною адресою та не може підтверджувати місце проживання дитини.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив місце проживання сина сторін з батьком та дійшов вірного висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_1 .
Наявність між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини не спростовує необхідності її утримання обома батьками до його вирішення.
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування розміру аліментів та можливості їх сплати відповідачкою за первісним позовом.
В той же час, при перевірці висновку суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що цілодобовий обов'язок ОСОБА_2 полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні та контролі, він витрачає кошти, необхідні для дитини, на харчування, на проїзд до навчального закладу, купівлю одягу, придбання підручників, зошитів, канцелярських товарів та іншого приладдя для навчання, а також на забезпечення дозвілля дитини, оздоровлення та відпочинку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є працездатною жінкою, Відомостей про незадовільний стан здоров'я та наявність на утриманні інших осіб суду не надано.
З урахуванням вищезазначених обставин, висновок суду про стягнення із відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі частки усіх видів заробітку є цілком обґрунтованим.
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в зустрічній позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
При цьому, колегія суддів ураховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга адвоката Ільїна О. П. в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Ільїна Олександра Павловича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова