Справа № 500/3433/25
04 вересня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2), у якому просила ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 25.03.2025 № 192350010275 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та призначити пенсію по інвалідності, згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із дати звернення із заявою про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи починаючи з 04.11.1987 по 23.08.2009.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у призначенні пенсії їй було відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у призначення пенсії за віком позивачка вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у встановлений судом строк подало відзив на позовну заяву, у якому представник позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень вказав, що за доданими документами до страхового стажу позивачки не може бути враховано: - всі періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки для підтвердження зміни прізвища позивача, зазначеного в документі, долучено свідоцтво про укладення шлюбу від 10.03.1990 НОМЕР_2 , в якому прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає паспорту позивачки; - періоди роботи з 2004 року згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки в довідці форми ОК-5 зазначене прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає паспорту позивачки (арк. справи 49 - 53).
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у встановлений судом строк подало відзив на позовну заяву, у якому представник позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень вказав аналогічні доводи зазначені відповідачем 2 (арк. справи 54 - 59).
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 10.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом уточнення суб'єктного складу учасників справи чи змісту позовних вимог до відповідачів. У вказаний строк позивач виконала в повному обсязі вимоги ухвали суду, уточнила зміст позовних вимог до відповідачів.
Ухвалою суду від 17.06.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 17.06.2025 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу через електронний кабінет 17.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Ухвалою суду від 04.09.2025 постановлено продовжити процесуальний строк розгляду справи на період воєнного стану з урахуванням розумних строків розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності та надала всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області від 25.03.2025 № 192350010275 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (арк. справи 24).
Причиною вказаної відмови у призначені пенсії стало те, що за результатами розгляду доданих документів, до страхового стажу не зараховано:
- всі періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки для підтвердження зміни прізвища позивача, зазначеного в документі, долучено свідоцтво про укладення шлюбу від 10.03.1990 НОМЕР_2 , в якому дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає паспорту позивачки;
- періоди роботи з 2004 року згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки в довідці форми ОК-5 зазначене прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає паспорту позивачки.
Дослідивши копію трудової книжки позивачки НОМЕР_1 (арк. справи 16 - 23) судом встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність за періоди з 04.11.1987 по 23.08.2009.
Крім того, на титульній сторінці трудової книжки позивачки НОМЕР_1 зазначено прізвище " ОСОБА_2 ", що збігається із паспортними даними позивачки.
Зміна прізвища з " ОСОБА_3 на " ОСОБА_1 підтверджено згідно з свідоцтвом про укладання шлюбу від 10.03.1990 НОМЕР_2 , в якому зазначено прізвище " ОСОБА_2 " (арк. справи 12).
Позивачка не погодившись з оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 25.03.2025 № 192350010275, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, звернулась до суду із цим позовом.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до статті першої Закону № 1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частини першої статті 30 Закону 1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності відповідного страхового стажу.
Відповідно до статті 32 Закону 1058-IV особи, яким установлено інвалідність мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп, зокрема від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Отже, для виходу на пенсію по інвалідності страховий стаж позивача повинен становити 13 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частин другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем 2 не зараховано позивачці до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки для підтвердження зміни прізвища позивачки, зазначеного в документі, долучено свідоцтво про укладення шлюбу від 10.03.1990 НОМЕР_2 , в якому прізвище " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним позивачки, а саме " ОСОБА_2 ".
З приводу чого, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних/
Дослідивши копію трудової книжки позивачки НОМЕР_1 судом встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність за періоди з 04.11.1987 по 23.08.2009.
Крім того, на титульній сторінці трудової книжки позивачки НОМЕР_1 зазначено прізвище " ОСОБА_2 ", що збігається із паспортними даними позивачки " ОСОБА_2 ".
Зміна прізвища з " ОСОБА_4 " ОСОБА_5 на " ОСОБА_1 підтверджено згідно з свідоцтвом про укладання шлюбу від 10.03.1990 НОМЕР_2 , в якому зазначено прізвище " ОСОБА_2 ".
Суд погоджується, що у спірному випадку наявна розбіжність у написанні прізвища позивачки у свідоцтві про укладання шлюбу " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним позивачки та записам на титульній сторінці трудової книжки " ОСОБА_2 ".
Однак, як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи - трудова книжка НОМЕР_1 містить необхідні записи про трудову діяльність позивачки за спірні періоди, що не зараховані відповідачем до страхового стажу позивачки. Усі записи вчинені належним чином, чітко та розбірливо, без виправлень та неточностей відповідно до вимог інструкції.
Таким чином, допущена помилка у написанні прізвища позивачки у свідоцтві про укладання шлюбу від 10.03.1990 НОМЕР_2 не може бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , скільки таке свідоцтво заповнювався відповідальними працівниками, що не залежало від волі та дій позивачки, а тому допущені помилки не можуть обмежувати права позивачки на соціальний захист.
Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Крім того, щодо не зарахування відповідачем 2 до страхового стажу позивачки періодів роботи з 2004 року згідно з даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки в довідці форми ОК-5 зазначене прізвище " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспорту позивачки, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.
В силу положень частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. (частина два статті 21 Закону № 1058-IV).
Персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості: частина персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат: код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника); рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць; сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць; страховий стаж; кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць; ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення; сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць (пункт 2 частини третьої статті 21 Закону № 1058-IV).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пунктів першого, сьомого статті 1 Закону № 2464-VI Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону № 2464-VI реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Стаття 12-1 Закону № 2464-VI визначає, що Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону; здійснює контроль, у тому числі спільно з податковими органами, за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 14-1 Закону № 2464-VI Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані, серед іншого: забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Системний аналіз викладених норм свідчить, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування ведеться, зокрема, з метою накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Таким чином, відповідальність за наповнення автоматизованих державних реєстрів, у т.ч. Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування покладена на Пенсійний фонд та його територіальні органи, а формальні неточності за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що періоди трудової діяльності позивачки з 04.11.1987 по 23.08.2009 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 безпідставно не враховані відповідачем 2, а надмірний формалізм не може бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.
За таких обставин, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України
у Львівській області від 25.03.2025 № 192350010275 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а періоди трудової діяльності позивачки з 04.11.1987 по 23.08.2009 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 зарахуванню до страхового стажу.
ЄСПЛ наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання призначити позивачці пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідача 2, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому пенсії за віком.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії по інвалідності зарахувавши до страхового стажу спірні у цій справі періоди роботи згідно з трудовою книжкою.
Щодо визначення належного органу пенсійного фонду, яким має здійснювати розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 18.09.2024 у справі № 240/6201/23.
Висновки за результатами розгляду справи
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 25.03.2025 № 192350010275 та зобов'язанням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивачки від 17.03.2025 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 04.11.1987 по 23.08.2009 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 .
Судові витрати
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У цій справі позивачка не сплачувала судовий збір, оскільки звільнена від нього відповідно до Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI. Доказів понесення інших судових витрат суду надано не було. Таким чином, суд не присуджує та не стягує у цій справі судові витрати.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності від 25.03.2025 № 192350010275.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 04.11.1987 по 23.08.2009 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 04 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівський р-н, Львівська обл., 79016 код ЄДРПОУ: 13814885).
Головуючий суддя Юзьків М.І.