04 вересня 2025 року м. Рівне №460/6380/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доНОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України за шість місяців у сумі 41240,88 грн.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, а саме за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк на подання відзиву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 15.10.2010 по 12.04.2018.
На письмовий запит позивача було здійснено нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та 14.03.2025 виплачено кошти в розмірі 14580,70 грн.
Позивач вважає, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку можливе лише за його письмовою згодою.
Суд встановив, що позивач був виключений зі списків особового складу відповідача з 12.04.2018.
Нараховані суми належних позивачу коштів відповідач виплатив 14.03.2025 в розмірі 14580,70 грн.
Отже, відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 14580,70 грн.
За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Відтак, у зв'язку із затримкою повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 14580,70 грн. відповідач повинен відшкодувати середній заробіток не більш як за шість місяців, який налічує 184 календарних дні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні підлягають до часткового задоволення.
Повертаючись до обставин справи, суд зауважує, що пунктом 2 Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), передбачено, що у випадках (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З матеріалів справи встановлено, що середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу лютий-березень 2018 року становив 229,25 грн. ((5130,75 грн.+ 8165,80 грн.): 58 кал. днів)).
Кількість днів затримки розрахунку становить 183 календарних днів.
Середній заробіток за час затримки виплати позивачеві грошового забезпечення при звільненні зі служби становить 41952,75 грн (229,25 грн х 183).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Підстави для стягнення на користь позивача судового збору відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 41952,75 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Повний текст рішення складений 04.09.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО