Справа № 420/17928/25
03 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф. розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Одеській області, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 травня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати Управління служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 травня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 16 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Управління служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Управління служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 року у справі № 420/3710/25 зобов'язано Управління служби безпеки України в Одеській області виплатити індексацію грошового забезпечення. На виконання рішення суду УСБУ в Одеській області було нараховано та виплачено 16.05.2025 року у загальній сумі 82370,85 грн. Проте, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсацію втрати частини доходу.
Відповідач подав відзив, у якому зазначив, безпідставними та помилковими є посилання позивача в своїй позовній заяві на положення статей 116, 117 КЗпП, оскільки він проходив в органах СБУ саме військову службу, а не перебував на посаді державного службовця чи працівника. Також відповідач вважає позовні вимоги позивача незаконними та завищеними, оскільки вони не враховують критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та принципу пропорційності розміру невиплачених сум. Зазначає, що 16.05.2025 - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі, тобто затримка у виплаті склала 21 день, а не з 22.05.2020, як помилково вважає позивач.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлені такі обставини по справі.
Позивач проходив військову службу в Управлінні служби безпеки України в Одеській області.
Рішенням Одеського ОАС від 26.03.2025 року у справі № 420/3710/25 зобов'язано Управління служби безпеки України в Одеській області (код ЄДРПОУ20001645, місцезнаходження:65045, м. Одеса, вул. Єврейська, 43) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
16.05.2025 року із позивачем проведено розрахунок на виконання вищенаведеного судового рішення у сумі 82370,85 грн.
Відповідачем не нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсація втрати доходів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 22.05.2020 року, а 16.05.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 22.05.2020 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 30.04.2025, однак у межах шести місяців, визначених новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо періоду по 18.07.2022 року, суд зазначає наступне.
Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03 жовтня 2017 року (наступний після звільнення день) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
(4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
На виконання рішення Одеського ООАС від 26.03.2025 року по справі №420/3710/25 позивачу виплачено 82370,85 грн.
Відповідно до довідки №178 від 24.09.2024 року при звільненні року позивачу виплачено 314988 грн.
Таким чином, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить - 397358,85 грн (314988,00 +82370,85).
З викладених розрахунків вбачаться, що частка несвоєчасно виплаченої індексації 77935,19 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 20,73% (82370,85/ 397358,85 х100).
Період затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2020 року по 18.07.2022 року - 787 днів.
Відповідно до довідки №178 від 24.09.2024 середньоденна заробітна плата позивача становить 982,92 (26465,51+33492,82/61), останні два місяці, що передували звільненню.
Отже загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022, обчислений за правилами, передбаченими Порядком № 100 становить 773560,7 грн (982,92 х 787) грн.
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 22.05.2020 по 18.07.2022) стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 160359,14 грн, тобто 20,73% від 773560,7 грн.
Щодо періоду затримки розрахунки при звільненні з 19.07.2022 по 30.04.2025 року.
В незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні (у 2023 чи 2024 роках) після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 06 місяців.
Так, середній заробіток за період за період з 19.07.2022 по 30.04.2025 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі № 520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, вне залежності від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
Враховуючи викладене, за період після 19 липня 2022 року позивачу до стягнення належить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 184 календарних дні, що становить 180857.28 грн (982,92 х 184).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 341 216,42 грн.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивачки, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом стягнення з Управління служби безпеки України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2020 року до 30.04.2025року у сумі 341 216,42 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Індексація грошового забезпечення є його складовою та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 рік включно позивачеві остаточно виплачено 16.05.2025 року, тобто із затримкою.
Доказів нарахування та виплати компенсації за затримку виплати індексації відповідач не надав.
Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 16.05.2025 року.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховний Судом у Постанові №240/6583/20 від 29.04.2021 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246, 287 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління служби безпеки України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2020 року до 30.04.2025 року.
Стягнути з Управління служби безпеки України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20001645) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2020 року до 30.04.2025року у сумі 341216,42 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Управління служби безпеки України в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації, за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року до дня фактичної виплати індексації 16.05.2025 року.
Зобов'язати Управління служби безпеки України в Одеській області (ЄДРПОУ 20001645) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації, за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року до дня фактичної виплати індексації 16.05.2025 року.
У задоволені іншої частини позову відмовити.
Стягнути з Управління служби безпеки України в Одеській області (ЄДРПОУ 20001645) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1211,20 гривень.
У задоволені іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов