04 вересня 2025 року м. Київ № 320/51448/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Виробничо-дистрибьюторська компанія «Дім Вина «Скала» до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Приватне підприємство «Виробничо-дистрибьюторська компанія «Дім Вина «Скала» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України у невиконанні наказу Господарського суду м. Києва від 08.04.2024 у справі №910/16307/23, виданого на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2023;
зобов'язати Державну казначейську службу України невідкладно виконати наказ Господарського суду м. Києва від 08.04.2024 у справі 910/16307/23, виданий на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2023 у справі 910/16307/23 та стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Виробничо-дистрибьюторська компанія «Дім Вина «Скала» 7 027,40 грн 3% річних та 40 069, 60 грн інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Державною казначейською службою України не виконується протягом тривалого часу наказ Господарського суду м. Києва від 08.04.2024 у справі №910/16307/23, виданого на виконання рішення Господарського суду м. Києва, від 22.12.2023 у справі №910/16307/23, яким були задоволені позовні вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України (компенсаційних втрат) у сумі 7 027,40 грн (3% річних), 40 069,60 грн (інфляційних втрат), як акцесорного зобов'язання, за тривалу затримку та невиконання відповідачем постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 у справі №910/4014/16 та стягнення на користь позивача 150 00,00 грн шкоди, спричиненої протиправними діями Дніпровського РУ ГУ МВС України в м.Києві у кримінальних провадженнях, відкритих щодо позивача та його генерального директора, за ознаками вчинення злочину, кримінальна відповідальність за який передбачена частиною першою статті 199 КК України, внаслідок чого порушено строки виконання цього рішення суду та охоронювані права позивача. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою від 14.11.2024 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві зазначає, що у Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на виконання приписів Закону про гарантії передбачена відповідна бюджетна програма КПКВК 3504040.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на поточний рік за КПКВК 3504040 передбачено 100,00 млн гривень. Казначейством за період з 01.01.2024 по 05.12.2024 за КПКВК 3504040 виконано судових рішень на суму 96,65 млн гривень. Залишок коштів на поточний рік складає 3,2 млн грн, що наразі вказує на неможливість здійснення безспірного списання коштів у справі № 910/16307/23 через недостатність бюджетних асигнувань за КПКВК 3504040.
Переймаючись проблематикою, пов'язаною із значною тривалістю виконання рішень судів, гарантованих державою, Казначейство постійно звертається до Мінфіну із пропозиціями щодо необхідності передбачення у Законі України «Про Державний бюджет України» достатнього обсягу коштів за КПКВК 3504040, що дозволило б виконувати відповідні судові рішення у максимально стислі законом строки. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.06.2022, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-дистрибьюторська компанія «Дім Вина «Скала» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 в справі № 910/4014/16 змінено та прийнято нове судове рішення, яким позовні вимоги Приватного підприємства «Виробничо-дистрибьюторська компанія «Дім Вина «Скала» задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Виробничо-дистрибьюторська компанія «Дім Вина «Скала» 150 000,00 грн завданої шкоди через підрив іміджу, знищення престижу та підрив довіри до діяльності. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 в справі № 910/4014/16 залишено без змін.
07.12.2021 на примусове виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 в справі № 910/4014/16 Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ про стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства 150 000,00 грн завданої шкоди.
Наказ господарського суду міста Києва від 07.12.2021 №910/4014/16 про стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства 150 000,00 грн завданої шкоди був фактично виконаний відповідачем 05.10.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідної платіжної інструкції від 05.10.2023 №04/10/2023 на суму 150 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23 на користь позивача стягнуто з Державного бюджету 7 027,40 грн 3% річних та 40 069,60 грн інфляційних втрат.
08.04.2024 Господарським судом м. Києва видано наказ на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23.
18.04.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою № 2378 на виконання наказу Господарського суду м. Києва від 08.04.2023у справі № 910/16307/23.
29.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою № 3167 про надання інформації щодо причин невиконання наказу Господарського суду м. Києва від 08.04.2024 справі №910/16307/23 у встановлений Законом 3-х місячний строк.
Не отримавши відповідь на вказане звернення позивач, звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VІ (далі - Закон № 4901-VІ) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (Далі - Бюджетна програма КПКВК 3504040).
Пунктом 3 розділу ІІ Закону № 4901-VІ визначено, що заборгованість (за рішеннями судів, які виконуються Казначейством) погашається в такій черговості:
у першу чергу - заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
у другу чергу - заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;
у третю чергу - заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Таким чином, виходячи із приписів пункту 3 розділу ІІ Закону №4901-VІ, заборгованість з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України перед позивачем за рішенням суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію завданої моральної шкоди у справі 757/31361/14-ц, № 757/10296/16-ц віднесена до другої черги.
Згідно з абзацом шостим пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VІ, бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за бюджетною програмою КПКВК 3504040 передбачено 100,00 млн гривень.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» за бюджетною програмою КПКВК 3504040 передбачено 100,00 млн гривень.
Вказані асигнування у повному обсязі скеровані у попередні роки та скеровуються протягом поточного року на виконання судових рішень, віднесених до першої черги погашення заборгованості.
Попри це, Законами України про Державний бюджет України на 2024-2025 роки не встановлено бюджетних призначень, достатніх для безспірного списання коштів державного бюджету за КПКВК 3504040 на виконання рішень суду, віднесених до першої та другої черги погашення заборгованості.
Отже, встановлений обсяг коштів Законом про Державний бюджет України на відповідний рік за КПКВК 3504040 є недостатнім, щоб виконати рішення суду на користь позивача.
Ці обставини виключали можливість перерахування коштів стягувачеві як у 2024 так і у 2025 році.
У зв'язку із цим заборгованість за наказом Господарського суду від 08.04.2024 у справі 910/16307/23, яка віднесена до третьої черги, може бути погашена лише після виконання судових рішень, які обліковуються за першою та другою чергою та/або надійшли на виконання раніше за виконавчий лист/наказ.
Пункт 49 Порядку № 845 передбачає, що коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає Міністерству фінансів (далі - Мінфін) пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 4 Положення №375, саме Мінфін є головним розпорядником бюджетних коштів за КВК 350 «Міністерство фінансів України» (зокрема, за КПКВК 3504040).
Однак, питання щодо передбачення у державному бюджеті достатніх асигнувань для погашення заборгованості за КПКВК 3504040 наразі не вирішено.
У відповідних правовідносинах Казначейство є винятково виконавцем судових рішень та має можливість списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України.
Своєю чергою, Казначейство відповідно до наданих повноважень, не має права законодавчої ініціативи та не має можливості самостійно встановлювати або змінювати бюджетні призначення.
Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.06.2018 № 804/3242/17, від 25.07.2018 № 466/3828/17, від 15.05.019 № 688/4324/17, від 13.08.2020 № 818/1653/17, від 06.11.2019 № 803/1449/16, в яких викладена наступна позиція суду у даних правовідносинах, а саме:
«Аналізуючи наведені положення у співставленні зі встановленими обставинами цієї справи, необхідно звернути увагу, що при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Казначейство обмежено відповідними бюджетними призначеннями державного органу та коштами, передбаченими програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Якщо таких коштів недостатнього, Казначейство зобов'язане звернутися до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України; при цьому Казначейство відкладає безспірне списання коштів і поновлює його після того, як такі зміни будуть внесені.
Отже, перед тим як констатувати факт протиправної бездіяльності Казначейства у правовідносинах, які виникають у зв'язку з виконанням судових рішень, за якими боржником є Державний орган, потрібно з'ясувати, чи вжило Казначейство в межах своїх повноважень усі залежні від нього дії (ухвалило рішення), спрямовані на те, щоб сплатити кошти за судовим рішенням, а також чи були для цього об'єктивні підстави та можливості.
Під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дійна користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов'язкових дій/ухвалення рішень або невиконання їх узагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Суд погоджується з тим, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню. Однак у контексті встановлених в цій справі обставин, необхідно зауважити, що сам факт невиплати позивачу коштів протягом трьох місяців (від дати надання необхідних документів) за судовим рішенням, боржником за яким є державний орган, без з'ясування усіх обставин, які зумовили таку ситуацію, не є достатньою підставою вважати, що Казначейство допустило протиправну бездіяльність».
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
...Подання ж відповідачем Міністерству фінансів України пропозицій у відповідності до пункту 39 Порядку № 845 свідчить про використання наданих йому повноважень задля виконання судового рішення».
Дивлячись на хронологію та на постійні звернення Казначейства до Міністерства фінансів України, Казначейство фактично зацікавлене у відповідному виконанні наказу Господарського суду м. Києві від 08.04.2024 у справі № 910/16307/23 щодо стягнення коштів на користь позивача, та робить усі кроки, які зазначені законодавчо для прискорення виконання рішень суду. Так бездіяльність Казначейства не може бути визнана у повній мірі, оскільки незалежні фактори (а саме нестача бюджетних асигнувань) становлять перешкоди у виконанні наказу господарського суду.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій Казначейства є безпідставними та необґрунтованими, оскільки наказ Господарського суду м. Києві від 08.04.2024 у справі № 910/16307/23 знаходиться на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504040 та буде виконаний в порядку черговості та в межах бюджетних асигнувань.
Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Гарантоване статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. При чому обов'язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.
Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.
При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача.
Тобто, що кожна особа (позивач) має право звернутися за захистом свого порушеного права, порушення якого допущено особою, до якої заявлено позов. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, гіпотетичний інтерес не охоплюється судовим захистом. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно.
Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Закріплений у частині першій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
у задоволенні позову Приватного підприємства «Виробничо-дистрибьюторська компанія «Дім Вина «Скала» відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.