03 вересня 2025 року № 320/46589/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
громадянка Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області).
Просила суд:
- визнати протиправними дії ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення №80114500000658/159 від 24.06.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати вказане рішення;
- зобов'язати відповідача направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення №80114500000658/159 від 24.06.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області безпідставно скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», посилаючись на те, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Вказала, що не перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, не обвинувачується і у скоєнні іншого правопорушення, у тому числі міграційного; при цьому, не враховано і те, що на території України вона має повнорідного брата - громадянина України, який тривалий час проживає в Україні та батьків, які отримали дозвіл на імміграцію в Україну. Наголошувала, що відповідачем не взято до уваги рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №320/25555/23 про зобов'язання видати дозвіл на імміграцію позивачу.
Ухвалою від 18.10.2024 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначали, що підставою для скасування дозволу на імміграцію стало подання від 12.04.2024 №51/1/3-2717, яке надійшло до ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області. Наголосили, що викладені у такому поданні відомості фактично містили підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію з підстав загрози національній безпеці України дій позивача, а також на виключну компетенцію Служби безпеки України надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності тощо. Звернули увагу на те, що позивач з лютого 2022 року не в'їжджала на територію України.
Крім того, відповідачем заявлялося клопотання про залучення Служби безпеки України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору через те, що встановлення у діяльності позивача дій, які становлять загрозу національній безпеці держави належить до компетенції цього органу із застосуванням оперативних заходів. Разом із тим, подання про скасування дозволу на імміграцію у випадку, який розглядається, складено Головним управлінням СБ України у м. Києві та Київській області, таке подання міститься у матеріалах справи, у ньому зазначено відомості про отримання інформації про вчинення позивачем дій, які суперечать державним інтересам України та можуть завдати шкоди національній безпеці держави; саме з урахуванням названого подання прийнято оскаржуване рішення. Тому суд не вбачає підстав для залучення відповідної третьої особи у справі і відмовляє у задоволенні названого клопотання.
Представником позивача направлено відповідь на відзив. Вказано, що у поданні Служби безпеки України вказується лише загальна інформація щодо підтримки Іраном збройної агресії росії проти України. Вважає, що вказана інформація не може бути підставою для скасування дозволу на імміграцію. Зазначає, що людина не може відповідати за дії своєї держави. Просив суд задовольнити позов.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Ісламської Республіки Іран.
02.04.2021 позивач подала заяву про надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як повнорідна сестра громадянина України (а.с.46-48).
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 13.03.2020 в'їжджала на територію України (через пункт перетину Бориспіль), 05.12.2020 виїжджала за межі території України; 16.03.2021 в'їхала на територію України (також через пункт перетину Бориспіль).
У подальшому позивач 28.03.2022 виїхала з території України у пункті пропуску Рава-Руська і не поверталася на територію України (а.с.93зв., 96).
Надернія Саназ посвідкою на постійне проживання станом на 15.04.2024 не документована.
Рішенням Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 80114300014162 від 10.04.2022 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.87зв.).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №320/25555/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2024, визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення № 80114300014162 від 10.04.2022 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язано Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області переглянути заяву громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання дозволу на імміграцію в Україну, врахувавши мотивувальну частину судового рішення в даній справі, та прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №80114200092762/290 від 27.03.2024 надано дозвіл громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на імміграцію в Україну.
Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області на адресу ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області направлено подання від 12.04.2024 №51/1/3-2717 про скасування дозволу на імміграцію громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.93).
У такому поданні викладено інформацію про те, що у ході проведення контррозвідувальних заходів отримано інформацію стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Ісламської Республіки Іран, якій надано дозвіл на імміграцію в Україну №800114200092762/290, про вчинення такою особою дій, які суперечать державним інтересам України та можуть завдати шкоди національній безпеці держави. Деталізовано, що вказана особа причетна до проведення серед своїх співвітчизників інформаційно-агітаційної діяльності, спрямованої на підтримку політики керівництва Ісламської Республіки Іран щодо надання військової допомоги російському агресору. Висловлено прохання розглянути питання щодо скасування Надернії Саназ дозволу на імміграцію в Україну.
21.06.2024 Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України погоджено проєкт висновку про скасування дозволу на імміграцію (а.с.95зв.).
24.06.2024 заступником начальника ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області погоджено висновок за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 (а.с.96зв.-100).
У такому висновку деталізовано відомості з подання Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області; інформацію стосовно постачання російській федерації дронів з бойовою частиною для ударів по території України, у тому числі по містам; звернуто увагу на положення Стратегії національної безпеки України; викладено нормативні підстави скасування дозволу на імміграцію.
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області №80114500000658/159 від 24.06.2024 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (а.с.101, 104).
Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 19.07.2024 №8010.6.1-31403/80.2-24, на адвокатський запит представника позивача - адвоката Сергія Кучерявенка, повідомлено про причини скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надано копію рішення про скасування дозволу на імміграцію та висновку на підставі якого прийнято вказане рішення (а.с.9).
Не погоджуючись із прийнятим рішення та вважаючи дії відповідача щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить із такого.
За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
За визначенням у статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI (Закон №3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За положеннями частини першої №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання (стаття 4 Закону №3773-VI).
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» №2491-III (Закон №2491-ІІІ).
За визначенням у статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час виникнення спірних відносин), дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
У разі скасування дозволу на імміграцію скасовується посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (Порядок №1983).
Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
За приписами пункту 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У відповідності до пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
За положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Указом Президента України від 14.09.2020 №329/2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.09.2020 «Про Стратегію національної безпеки України» відповідно до пункту 19 якої Спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу.
Пунктом 5 Стратегії національної безпеки України установлено, що ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом № 2469-VIII, пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є: відстоювання незалежності і державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України; європейська і євроатлантична інтеграція.
За приписами пунктів 17, 19, 20 Стратегії національної безпеки України для відновлення свого впливу в Україні російська федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як ззовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність.
У пункті 30 Стратегії загрозою національній безпеці та національним інтересам визначено порушення міграційного законодавства України іноземцями та особами без громадянства, зокрема вихідцями з держав міграційного ризику, а також залучення цих осіб до протиправної діяльності.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який внаслідок продовження триває.
За визначеннями у статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (Закон № 2469-VIII):
- громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;
- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Статтею 3 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
За нормами частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.
За положеннями частини першої статті 5 Закону України в №374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.
Згідно із частиною першою статті 19 Закону №2469-VIII, Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.
За визначенням у статті 1 Закону України №2229-XII «Про Службу безпеки України» (Закон №2229-XII) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
За нормами пункту 13 статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону № 2229-XII).
За змістом пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Крім того, у цій же статті у пунктах 4 і 5 частини першої до обов'язків Служби безпеки України належить здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань.
Згідно із пунктом 2 статті 25 Закону № 2229-XII Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.
Як закріплено у статті 8 цього ж Закону відносини Служби безпеки України з державними органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями. Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.
На підставі аналізу наведених правових норм і з'ясованих у справі обставин, суд приходить до наступних висновків.
Так, підстави скасування дозволу на імміграцію закріплені у статті 12 Закону «Про імміграцію». Серед інших, однією з таких підстав є те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, тут не конкретизовано, що мається на увазі під загрозою. У той же час, повноваженнями по визначенню наявності відповідної загрози наділені Служба безпеки України та її органи.
Так, оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію прийнято відповідачем на підставі подання Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області, в якому зазначено, що громадянка Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 причетна до проведення серед своїх співвітчизників інформаційно-агітаційної діяльності, спрямованої на підтримку політики керівництва Ісламської Республіки Іран щодо надання військової допомоги російському агресору.
Суд враховує правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 826/9102/18, від 29.07.2021 у справі №320/8499/20, від 17.04.2025 у справі №600/6944/21-а, де резюмовано, що Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Тобто саме до компетенції Служби безпеки України та її органів належить вирішення питання встановлення у діях відповідної особи загрози національній безпеці і у цьому випадку таку загрозу було виявлено, про що сповіщено органи Державної міграційної служби.
У свою чергу, відповідач не мав підстав не приймати і не враховувати подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області.
Також суд підкреслює, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, то здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення, - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Подібний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.
Крім того, загальновідомим є факт, що Ісламська Республіка Іран прийняла сторону російської федерації і з літа 2022 року почала постачання до російської федерації безпілотних літальних апаратів з бойовою частиною, які у подальшому застосовуються для нанесення ударів по території України.
Таку обставину відповідач також враховував при прийнятті оскаржуваного рішення, що детально описано у висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 . Так само відповідний висновок містить обґрунтування підстав необхідності скасування дозволу на імміграцію позивачу.
Отже, у ситуації, яка склалася, відповідач обґрунтовано прийшов до висновку, що діяльність Надернії Саназ потенційно становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
При цьому, доводи позивача про те, що вона не перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, не звинувачується у вчиненні іншого правопорушення суд відхиляє, оскільки така підстава для скасування дозволу на імміграцію як те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні не передбачає необхідності перебування у названому статусі, як і умови звинувачення у вчиненні правопорушення.
Щодо посилань позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №320/25555/23, яким визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення № 80114300014162 від 10.04.2022 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, то суд зазначає, що у досліджуваному випадку скасування дозволу на імміграцію мало місце у червні 2024 року з урахуванням подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, яке складено станом на 12.04.2024, у той час як рішення, яке оскаржувалося у межах справи №320/25555/23, прийнято значно раніше, тому відповідне судове рішення і встановлені у ході його розгляду обставини не стосуються спірних відносин у цьому випадку.
Відхиляє суд і доводи про проживання повнорідного брата позивача, який є громадянином України, на території України, та її батьків, як підстави для скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі обставини не можуть нівелювати загрози національній безпеці України і громадському порядку в Україні з боку позивача.
За викладеного вище, суд констатує, що спірне рішення було прийнято в межах наданих відповідачу повноважень, у тому числі, враховуючи інформацію Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.
Зважаючи на наведене в сукупності, суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож таке рішення відповідає критеріям правомірності, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Із урахуванням викладеного, суд резюмує відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.