КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
04 вересня 2025 року Справа № 320/4037/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення відомостей до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо виключення позивача з військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 06.03.2001 ОСОБА_1 був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі пп.6, п. 6 ст. 37 Закону “Про загальний військовий обов'язок і військову службу», про що в його тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного проставлена відповідна відмітка.
У жовтні 2024 року з електронного військово-облікового документу, сформованого ним із застосунку «Резерв+» Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, дізнався, що перебуває у відповідача на військовому обліку як військовозобов'язаний.
У зв'язку з наведеними розбіжностями звернувся до відповідача із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку. Проте в задоволенні заяви, на переконання позивача, було протиправно відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що ОСОБА_1 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 03.10.2024 року за повісткою №228238 та був направлений на проходження ВЛК.
Станом на 19.05.2025 року ОСОБА_1 проходження ВЛК не закінчив дані про проходження додаткових обстежень не надав.
Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 не виконав свій військовий обов'язок та продовжує ухилятися від його виконання.
Також відповідачем повідомлено, що ОСОБА_1 подано в розшук за неявку по повістці яка була направлена йому засобами поштового зв'язку АТ “Укрпошта» з датою явки на 05.05.2025 року.
Позивачем також направлено до суду клопотання про витребування доказів від відповідача.
Вказане клопотання мотивоване тим, що позивач не має можливості отримати самостійно і подати до суду матеріали особової справи ОСОБА_1 на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, бо вони знаходяться у відповідача і не були долучені відповідачем до матеріалів справи в якості спростування позовних вимог у даному спорі.
Разом з тим, за результатами розгляду вищевказаного клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з мотивів його необґрунтованості, оскільки позивачем не вживались активні заходи щодо ознайомлення з матеріалами особової справи ОСОБА_1 , які в подальшому могли бути долучені в матеріали даної адміністративної справи.
Крім того, позивачем у клопотанні не доведено необхідність дослідження конкретного доказу, що міститься в матеріалах особової справи ОСОБА_1 та відсутність якого унеможливлює судовий розгляд даної адміністративної справи.
Встановивши правову позицію позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є колишнім засудженим (10.07.1995 був засуджений Дніпровським районним судом м. Києва за ст. 83 ч. 3 Кримінального кодексу України).
06.03.2001 року позивач був виключений з військового обліку згідно з п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - як громадяни України, який був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, про що у його тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , яке видане 09.05.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_6 , проставлена відповідна відмітка.
У жовтні 2024 року з електронного військово-облікового документу, сформованого ним із застосунку «Резерв+» Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, позивач дізнався, що перебуває у відповідача на військовому обліку як військовозобов'язаний.
У зв'язку з наведеними розбіжностями 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку згідно з п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» на підставі відомостей, що зазначені в його паперовому військово-обліковому документі - тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , яке видане 09.05.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_7 .
До заяви позивачем було додано військово-обліковий документ із застосунку «Резерв+» та копію зазначеного тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Однак, листом від 14 листопада 2024 року № 12/15115 за результатом розгляду заяви відповідач повідомив, що 18 травня 2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ, яким статтю 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» викладено у новій редакції, якою п.6 ч. 6 ст. 37 Закону виключено. Відтак, положення ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» такої підстави для виключення з військового обліку як «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину», не містить.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 4 Закону України «Про оборону України» визначено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
З 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє і натепер.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487.
Пунктом 2 зазначеного Порядку визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:
- фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;
- здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
- подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 9 цього Положення визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
- ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку);
- розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до абз. 9 п. 11 цього Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема:
- забезпечують ведення Реєстру (Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів) та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони;
- надають громадянам України інформацію відповідно до статті 9 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом взаємодії (обміну інформацією) через інформаційні (інформаційно-телекомунікаційні) системи Мінцифри в порядку, визначеному спільним наказом Мінцифри з Міноборони.
Отже, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, хоча і не є юридичними особами, проте вони законодавством наділені публічно-владними управлінськими функціями, у зв'язку з чим є суб'єктами владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства (п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу).
Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти).
Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру (ч. 1 ст.5 Закону).
Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру (ч. 3 ст.5 Закону).
Такі електронні системи (застосунки) як «Оберіг» та «Резерв+» Законом не передбачені.
Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право:
1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Призовник, військовозобов'язаний та резервіст зобов'язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 затверджені Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і Форма військово-облікового документа.
Згідно з п. 4 зазначеного Порядку військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі - на бланку,формаякого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.
Пунктом 4 зазначеного Порядку визначено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:
- у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;
- в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Судом встановлено, що позивач, виявивши невідповідності відомостей, що зазначені у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, звернувся до відповідача з відповідною заявою.
ОСОБА_1 вважав, що в Реєстрі має бути відмітка про виключення його з військового обліку з 06.03.2001 р. згідно з п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки така відмітка з 09.05.2024 р. наявна у його тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного.
Питання взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього врегульовано статтею 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 зазначеного Закону в редакції, яка діяла станом на 9 травня 2024 року - день внесення до військово-облікового документа позивача запису про виключення з військового обліку та по 17 травня 2024 року включно, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) виключенню з військового обліку підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
18 травня 2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ, яким статтю 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» викладено в іншій редакції, яка таку підставу для виключення з військового обліку вже не містить.
Отже, з 18 травня 2024 року (дня набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ) громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, виключенню з військового обліку не підлягають.
Крім того, п. 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, визначено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема:
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року відмітка про виключення позивача з військового обліку згідно з п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), що внесена 09.05.2024 року до виданого позивачу тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, втратила актуальність.
За таких обставин відповідні зміни підлягають внесенню саме до виданого позивачу тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, а не до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як того просить позивач у своїй позовній заяві.
З урахуванням вище встановлених обставин, суд вказує, що відповідачем не допущено протиправну бездіяльність щодо не внесення відомостей до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо виключення позивача з військового обліку.
Суб'єкт владних повноважень в спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і не порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема також витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, інших заяв до розподілу судом витрат у справі, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.