30 травня 2025 року справа №380/22251/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення від 28.07.2023 року № 930070177651 Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_2 ;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити ОСОБА_2 перерахунок пенсії, а саме перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.07.2023 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачкою зазначено, що на її думку відповідач протиправно відмовив у переході позивача з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, зазначивши у відмові, що документ, що засвідчує факт перебування на утриманні годувальника відсутній.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року дану справу передано за територіальною юрисдикцією яка поширюється на місто Київ.
02 листопада 2023 року від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №380/22251/23 на виконання Закону України № 2825-1X від 13 грудня 2022 р. «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Лиска І.Г.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду дану справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач із 27.12.2019 перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.12.2019, виданого Подільським районним у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом № 8505, складеним 06.05.2023, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 06.05.2023 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується листом Подільського УП ГУНП у м. Києві від 24.07.2023 року №13957/125/53-2023.
Позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, оскільки пенсія померлого чоловіка значно перевищувала її власну.
Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та прийняло рішення № 93009070177651 від 28 липня 2023 року про відмову у перерахунку пенсії у зв'язку з переходом на інший вид пенсії - у разі втрати годувальника. У рішенні зазначено, що підставою для відмови стала відсутність факту перебування на утриманні годувальника.
Позивач не погоджується з рішенням про відмову у проведенні перерахунку пенсії вважає його протиправним і таким, що порушує гарантоване Конституцією України право на пенсійне забезпечення. У зв'язку із цим позивач звертається до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Згідно із пунктом першим частини першої статті 8 Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 36 Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
Непрацездатними членами сім'ї, зокрема, вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до статті 44 Закону заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду.
Частиною 5 статті 45 зазначеного Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок).
Відповідно до п.1.5 цього Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно пункту 2.3 Порядку до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи у тому числі про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника (п.п.9. п. 2.3).
Алгоритм дій органу, що призначає пенсію, після звернення осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший визначається розділом 4 Порядку.
Пунктом 4.2 того самого розділу визначено, що при прийманні документів орган, який призначає пенсію, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів видає особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії.
За приписами п. 4.3 розділу 4 Порядку рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Аналіз сукупності наведених норм розділу 4 Порядку свідчить про наявність механізму усунення формальних неточностей та перешкод у реалізації права на пенсійне забезпечення. Так, у разі необхідності дооформлення документів, подання додаткових документів пенсіонеру повідомляється про це у розписці про прийняття документів. Для надання документів, яких не вистачає, або дооформлення документів законодавством встановлений строк - 3 місяці від дати подання пенсіонером заяви.
У разі використання такого механізму за наявності необхідних документів (у тому числі після надходження додаткових чи дооформлених у визначений вище термін документів) Порядок встановлює обов'язок органу, що призначає пенсію, впродовж 10 днів розглянути їх та прийняти рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший.
Це повністю відповідає положенням ч. 5 ст. 45 Закону, якою також встановлений обов'язок органу Пенсійного фонду України розглянути документи у 10-ти денний з дня їх надходження. Ця норма є загальною та передбачає дії органу за умови достатності документів для прийняття рішення про наявність або відсутність у особи права на отримання (перерахунок) пенсії. У разі ж недостатності документів чи їх недоліків, що може бути усунено шляхом дооформлення або надання додаткових документів, застосуванню підлягають спеціальні норми розділу 4 Порядку.
Право вимагати від фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк або подання додаткових документів має застосовуватися органом Пенсійного фонду з урахуванням пункту 1 статті 7 Закону, згідно з яким загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду. Тобто у разі можливості усунення недоліків у поданих документах, орган Пенсійного фонду має повідомити про це зацікавлену особу та зажадати такого усунення, а не відмовляти одразу з формальних підстав.
Відмова у призначенні (перерахунку) пенсії повинна свідчити про відсутність у особи відповідного права, бути остаточною на час розгляду відповідного звернення компетентним органом.
Суд зазначає, що відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на уточнення необхідних відомостей, отримання додаткових документів, та не роз'яснено позивачу можливість подання додаткових документів впродовж трьох місяців.
Також суд зазначає, що згідно ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
За правилами пункту "б" частини третьої статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" непрацездатними членами сім'ї вважаються батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною першою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника - пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
За змістом частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Таким чином суд зазначає, що у розумінні статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі.
Крім того, абзацами першим та другим частини другої, частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Таким чином суд зазначає, що в даному випадку достатньою умовою для призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника є факт перебування в шлюбних відносинах з померлим, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб.
Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
В Постанові від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлений такий висновок щодо встановлення факту перебування особи на утриманні померлого для призначення пенсії по втраті годувальника.
«Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право».
«Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Встановити факт перебування на утриманні померлого для одержання страхових виплат в разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб'єкта владних повноважень. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову».
Аналогічні по суті висновки викладені у постановах Об'єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 695/2011/22.
У розумінні вищезазначених норм законодавства для встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні померлого годувальника слід встановити такі обставини:
1) проживання фізичної особи разом з годувальником за однією адресою на момент його смерті;
2) перебування фізичної особи на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування.
Судом встановлено, що позивачка перебувала у шлюбних відносинах з ОСОБА_3 (актовий запис №8505).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач разом з чоловіком, до його смерті проживали разом однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 13.01.2021 року у справі № 592/17552/18, повне утримання означає відсутність у члена сім'ї іншій джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з всовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Так, пенсія позивачки була значно нижче, аніж пенсія її покійного чоловіка.
Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у Постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19 та від 31 серпня 2022 року у справі № 592/13089/21, сам по собі факт отримання позивачем пенсії, який забезпечував її прожитковий мінімум, не є підставою для відмови у встановленні факту перебування позивача на утриманні чоловіка, зокрема тому, що розмір щомісячних доходів чоловіка позивача значно перевищував розмір її доходів, а тому допомога чоловіка була постійним і основним джерелом її засобів до існування, що свідчить про перебування позивача на утриманні чоловіка до дня його смерті.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 28.07.2023 року № 930070177651 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Також суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2023 року про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію по втраті годувальника, у зв'язку з втратою годувальника, її чоловіка ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду у даній справі, що є належним способом для відновлення порушених прав позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з коригуванням обраного способу захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн., підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, - Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 КАС України, cуд,-
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення від 28.07.2023 року № 930070177651 Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_2 .
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2023 року про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію по втраті годувальника, у зв'язку з втратою годувальника, її чоловіка ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду у даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, - Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.