03 вересня 2025 рокум. Ужгород№ 260/3483/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у вигляді невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 11.05.2021 по 24.04.2025 включно;
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 11.05.2021 по 24.04.2025 включно, в розмірі визначеному Постановою КМУ від 08.02.1995 №100.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.03.2021 наказом Голови Держприкордонслужби України № 202-ОС «Про особовий склад» припинено (розірвано) контракт та звільнено за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) з військової служби в запас ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні Голови Держприкордонслужби України. 12.03.2021 наказом Голови Держприкордонслужби України № 208-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.12.2021 року, але при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21 відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення 24.04.2025 року в розмірі 22412,27 грн. Таким чином вважає, що в порушення норм діючого законодавства, зокрема ст. 117 КЗПП України, відповідач не провів остаточний розрахунок щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
29 травня 2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування зазначає, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_4 ). Тобто безпосереднім роботодавцем позивача була Адміністрація Державної прикордонної служби України. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 29 травня 2020 року №503-ос позивача зараховано у розпорядження Голови Державної прикордонної служби України. У НОМЕР_5 прикордонному загоні позивач лише перебував на грошовому та матеріальному забезпеченні. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 12.03.2021 року №208-ОС позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10 травня 2021 року, тобто НОМЕР_5 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України не звільняв ОСОБА_1 з військової служби та відповідно ніяких наказів про розрахунок позивача не видавав. Окрім того, вказує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
29 травня 2025 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що затримка остаточного розрахунку підтверджена рішенням суду, а також тим фактом, що кошти були виплачені лише на виконання рішення суду, тобто після звернення позивача. Затримка виплат є порушенням законодавства, що тягне за собою зобов'язання виплатити компенсацію за статтею 117 КЗпП України. При цьому право на компенсацію гарантується, незважаючи на особливий статус військовослужбовців.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 29 травня 2020 року № 503-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 зараховано в розпорядження Голови Державної прикордонної служби України, звільнивши з посади начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 та власної безпеки «Азово - Чорноморське», згідно з пунктом 1 пункту 127 Положення. На всіх видах забезпечення (за винятком кадрового) залишено в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судом встановлено у межах адміністративної справи № 260/2631/21, що 11 березня 2021 року наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11 березня 2021 року № 202-ОС ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України звільнено з посади начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_4 », у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 12 березня 2021 року № 208-ОС «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 , який перебувавав у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України, звільненого з військової служби у Запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11 березня 2021 року № 202-ос за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10 травня 2021 року.
30 листопада 2021 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/2631/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплати одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , відповідно до останньої штатної посади з урахуванням раніше виплачених сум.
24 квітня 2025 року відповідачем на виконання рішення від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21 виплачено грошове забезпечення у сумі 22412,27 грн.
Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).
На підставі статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Питання застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас необхідно зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Так, у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц».
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд теж має брати до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справ №260/1754/23 (постанова від 23.05.2024), № 460/10582/21 (постанова від 02.12.2023), № 560/11489/22 (постанова від 28.06.2023), у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та під час розгляду справи № 420/11416/23 (постанова від 15.02.2024), у якій Верховним Судом надавалась оцінка правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 Кодексу законів про працю України з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
Порядок здійснення будь-яких виплат в Державній прикордонній службі України здійснюється на підставі Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС від 25.06.2018 № 558, затвердженої в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 № 854/32306 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1 глави 9 розділу 5 Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
З КП «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що позивач звернувся до суду щодо нездійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у справі № 260/2631/21.
Виплата (24.04.2025) позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання рішення від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при його звільненні (адже така виплата мала бути виплачена військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу).
Слід звернути увагу, що позивач перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, що підтверджується наказом від 29 травня 2020 року № 503-ОС «Про особовий склад», а також нарахуванням відповідачем на картковий рахунок позивача одноразової грошової допомоги на виконання рішення від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21.
Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Законом № 2011 та Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, що діє на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Водночас з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у чинній її редакції, якою передбачено, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Отож, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Таким чином, період із 11.05.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19.07.2022 по 24.04.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 та від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Тож, у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Обчислюючи середній заробіток позивача згідно Порядку №100, суд використовує довідку військової частини НОМЕР_2 про доходи позивача від 23.05.2025, згідно якої середньоденне грошове забезпечення позивача складає 740,64 грн.
Згідно з випискою по картковому рахунку позивача відповідач виплатив йому заборгованість за рішенням суду від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21 в сумі 22412,27 грн 24.04.2025.
Однак, не можна вважати співмірною суму несвоєчасно виплаченої при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 22412,27 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 321437,76 грн. за період з 11.05.2021 по 18.07.2022 з розрахунку 434 днів х 740,64 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 22412,27 грн/321437,76 грн (сума виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,07. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 740,64 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,07 х 434 (календарних днів затримки розрахунку) = 22500,64 гривень.
Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 22500,64 грн. за період з 11.05.2021 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Що стосується періоду з 19.07.2022 року по 24.04.2025 року, то суд вказує наступне.
В даний період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Виходячи із норм статті 117 КЗпП України, в редакції чинній з 19 липня 2022 року середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, що становить 184 дні.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 становить: 740,64 грн. х 184 дні = 136277,76 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 висловилася, зокрема, щодо того, чи можна вважати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заробітною платою, та зазначила, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, суд вважає, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 158778,40 грн. (а саме: за період з 11.05.2021 по 18.07.2022 - 22500,64 грн. та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 136277,76 грн).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Враховуючи вищенаведене, із врахуванням статті 9 КАС України, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 10.05.2021 року та стягнення з військової частини НОМЕР_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 158778,40 грн, а саме: за період з 11.05.2021 по 18.07.2022 - 22500,64 грн. та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 136277,76 грн.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та не надавав суду доказів понесення інших видів судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 10.05.2021 року.
Стягнути із військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 158778,40 грн (сто п'ятдесят вісім тисяч сімсот сімдесят вісім гривень сорок копійок), а саме: за період з 11.05.2021 по 18.07.2022 - 22500,64 грн. та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 136277,76 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович