04 вересня 2025 рокум. Ужгород№ 260/2483/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
1) визнати протиправною відмову в перерахунку пенсії, оформлене рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 14.08.2024 № 104650015799;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2024 відповідно до поданої заяви від 07.08.2024;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести з 01.08.2024 нарахування та виплату коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно записів трудової книжки позивач у період з 15.08.1989 року по 31.05.1997 року працювала у Боярському центральному дитячому санаторії МО СРСР. Територіальним органом ПФУ вищевказаний період роботи зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі, що, на думку позивача, є протиправним. У зв'язку з цим позивач 07.08.2024 звернулася із заявою про перерахунок призначеної пенсії із зарахуванням до стажу роботи період роботи з 15.08.1989 року по 31.05.1997 року в протитуберкульозному санаторії в подвійному розмірі, проте відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Вказав, що ОСОБА_1 з 12.10.2023 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV. 07.08.2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою №10878 про перерахунок пенсії - зміна страхового стажу, набутого до 01.01.2004 року. Позивачка в своїй заяві просила врахувати стаж роботи з 15.08.1989 р. по 31.05.1997 р. в Боярському центральному дитячому санаторії у пільговому розмірі згідно поданих документів. На підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви від 07 серпня 2024 року та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) відмовлено у призначенні пенсії, про що винесено рішення № 104650015799 від 14.08.2024 року. Зазначив, що розглянувши надані до заяви архівні довідки №179/4/3144 від 03.04.2024 та №179/1/4888 від 20.05.2024, видані Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, встановлено, що неможливо визначити приналежність Боярського центрального дитячого санаторію МОУ до закладів, які надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, оскільки відсутні статутні документи даної установи.
Відповідач 2 відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач вказав, що доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву є безпідставними та такими, що суперечать приписам законодавчо-нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини. Відповідно до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 20.05.2024 № 179/1/4888 в якій встановлено, що «Боярський центральний дитячий санаторій МО СРСР був призначений для лікування хворих на туберкульоз легень та лімфатичних залоз. Цей профіль залишався до моменту його розформування - 1998 року». Головне управління зазначає, що не було надано статуту Боярського центрального дитячого санаторію МО СРСР. Проте жодний нормативно-правовий акт, який регулює спірні правовідносини не встановлює обов'язку надавати такий статут
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та з 12.10.2023 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
07 серпня 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою №10878 щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії, з урахуванням при її обчисленні періоду роботи з 15.08.1989 по 31.05.1997 у подвійному розмірі, що передбачає пільгове обчислення згідно приписів ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Заява №10878 від 07.08.2024 була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №104650015799 від 14.08.2024 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії.
У рішенні №104650015799 від 14.08.2024 відповідачем 1 вказано, що розглянувши надані до заяви архівні довідки №179/4/3144 від 03.04.2024 та №179/1/4888 від 20.05.2024, видані Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, встановлено, що неможливо визначити приналежність Боярського центрального дитячого санаторію МОУ до закладів, які надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, оскільки відсутні статутні документи даної установи.
Вважаючи вказані дії відповідача 1 протиправними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058).
Так, ст.8 Закону №1058-IV передбачає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Закон України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004 року.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII).
Так, відповідно до ст.60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Статтею 7 зазначеного Закону регламентовано, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.
Пунктами 4, 14 частини першої статті 1 Закону України від 14.07.2023 №3269-IX «Про подолання туберкульозу в Україні» (далі Закон №3269-IX) визначено, що інфекційний контроль за туберкульозом - система організаційних, протиепідемічних та профілактичних заходів, встановлена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, у стандарті інфекційного контролю за туберкульозом, спрямована на попередження виникнення туберкульозу та зниження ймовірності передачі мікобактерій туберкульозу здоровим людям, суперінфекції людей, які хворіють на туберкульоз, у закладах охорони здоров'я, місцях довгострокового перебування людей та проживання людей, які хворіють на туберкульоз; туберкульоз - інфекційне захворювання, викликане мікобактерією туберкульозу.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я, посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою, залучених до надання реабілітаційної допомоги у складі мультидисциплінарних реабілітаційних команд в закладах охорони здоров'я», зокрема, затверджено Перелік закладів охорони здоров'я.
Перелік закладів охорони здоров'я містить, зокрема, санаторій (у т.ч. дитячий, однопрофільний, багатопрофільний, спеціалізований).
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 16.07.2009 № 514 затверджено «Перелік протитуберкульозних закладів, в якому міститься: розділ 1. Лікувально-профілактичні заклади, пункт 1.2 Санаторно-курортні заклади: санаторій (протитуберкульозний, туберкульозний, спеціалізований, спеціальний, у т.ч. дитячий).
З аналізу вищенаведеного вбачається, що протитуберкульозні заклади є інфекційними закладами охорони здоров'я, оскільки здійснюють лікування інфекційного захворювання.
Отже, протитуберкульозний дитячий санаторій належить до закладу охорони здоров'я, в якому надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до вимог ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 15.08.1989 у період з 15.08.1989 року по 28.11.1997 року позивач працювала учителем початкових класів у Боярському дитячому санаторії МО СССР.
Так, суд зазначає, що відповідач 1 не заперечує факт роботи позивача у спірний період у вказаній установі.
Разом з тим, відповідач 1 відмовив проводити обчислення стажу позивача в подвійному розмірі, посилаючись на те, що розглянувши надані до заяви архівні довідки №179/4/3144 від 03.04.2024 та №179/1/4888 від 20.05.2024, видані Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, неможливо визначити приналежність Боярського центрального дитячого санаторію МОУ до закладів, які надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, оскільки відсутні статутні документи даної установи.
Надаючи оцінку таким доводам, суд вказує, що згідно поданої позивачем архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 20.05.2024 № 179/1/4888 зазначено, що Боярський центральний дитячий санаторій МО СРСР (з 20 лютого 1992 року - Боярський центральний дитячий санаторій МО України; з 15 лютого 1995 року - Боярський центральний дитячий клінічний санаторій МО України; з 01 січня 1997 року - Боярський центральний дитячий клінічний санаторій Збройних Сил України), згідно довідки директора Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України від 10 грудня 2004 року № 231/14/5331 «Боярський дитячий санаторій Міністерства оборони СРСР» був призначений для лікування хворих на туберкульоз легень та лімфатичних залоз. Цей профіль залишився до моменту його розформування - 1998 року.
Згідно архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 03.04.2024 № 179/1/3144 вказано, що статут Боярського центрального дитячого санаторію МОУ на зберігання до Галузевого державного архіву Міноборони не надходив.
Отже, поданих позивачем доказів при поданні заяви від 07.08.2024 було достатньо для встановлення того, що Боярський дитячий санаторій Міністерства оборони СРСР був призначений для лікування хворих на туберкульоз, а тому період роботи позивача з 15.08.1989 року по 28.11.1997 підлягав зарахуванню до стажу роботи позивача у подвійному розмірі.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем 1 при прийнятті рішення № 104650015799 від 14.08.2024 про відмову у зарахуванні стажу роботи з 15.08.1989 по 28.11.1997 в Боярському центральному дитячому санаторії МО СРСР у подвійному розмірі та у проведенні перерахунку розміру пенсії по інвалідності не враховано: статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991; статтю 1 Закону України «Про подолання туберкульозу в Україні» № 3269-ІХ від 14.07.2023; наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 № 385, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 р. за № 892/180 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я, посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою, залучених до надання реабілітаційної допомоги у складі мультидисциплінарних реабілітаційних команд в закладах охорони»; наказ Міністерства охорони здоров'я України від 16.07.2009 за №514, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 вересня 2009 р. за № 842/16858 «Про затвердження Переліку протитуберкульозних закладів»; відомості архівних довідок Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
З огляду на вказані обставини, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області № 104650015799 від 14.08.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
З аналізу положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV слідує, що вказаний Закон не зупиняє дію норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року по справі №462/1713/17, від 23.01.2019 року по справі №485/103/17, від 04.12.2019 року по справі №689/872/17.
Так, суд зазначає, що у постанові від 03.11.2021 року по справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
Таким чином, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи позивача у Боярському дитячому санаторії Міністерства оборони СРСР підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
При вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідно до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 03.04.2024 № 179/1/3144 позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати: з 26.12.1996 по 18.01.1997 (наказ №359 від 24.12.1996), з 01.11.1997 по 30.11.1997 (наказ №303 від 31.10.1997). В перевірених наказах начальника Боярського центрального дитячого санаторію МОУ по особовому складу за період з серпня 1989 року по листопад 1997 року інші відомості стосовно декретних відпусток та відпусток без збереження заробітної плати не виявлені.
Згідно з частинами першою, другою статті 84 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 30 календарних днів на рік.
Статтею 181 КЗпП України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Суд зазначає, що пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах передбачено статтею 60 Закону №1788-ХІІ, а саме робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (стаття 30 КЗпП України).
Отже, робота в розумінні статей 21, 30 КЗпП України є виконання певних дій працівником в межах трудових правовідносин за трудовим договором.
Аналіз наведених норм прав свідчить про те, що пільги, передбачені статтею 60 Закону №1788-ХІІ, стосуються саме часу фактичного виконання роботи в деяких медичних закладах, вказаних у цій статті, тому період перебування осіб, які працюють у цих закладах, у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною зараховується до спеціального стажу роботи, проте в одинарному розмірі.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №314/404/17, від 28.11.2019 справа №349/422/16-а.
Відтак, період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 26.12.1996 по 18.01.1997, з 01.11.1997 по 30.11.1997, яка фактично перервана 28.11.1997 зараховується до стажу роботи лише в одинарному розмірі, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
З урахуванням наведеного суд вважає, що стаж роботи позивача в Боярському дитячому санаторію Міністерства оборони СРСР з 15.08.1989 по 25.12.1996 та з 19.01.1997 по 31.10.1997 (тобто за винятком періодів перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати) повинен зараховуватися у подвійному розмірі.
Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За правилами частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Наведене свідчить, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Оскільки подана позивачем заява з документами по суті розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області і рішення про відмову приймалось саме ним, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Закарпатській області. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Таким чином, з метою повного та ефективного захисту прав позивача позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 104650015799 від 14.08.2024 про відмову у перерахунку пенсії, із зобов'язанням ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати позивачу до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ період роботи з 15.08.1989 по 25.12.1996 та з 19.01.1997 по 31.10.1997 та провести перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії з дати подання заяви, а саме: з 07.08.2024 (а не з 01.08.2024, як вказує позивач у позовній заяві).
При цьому суд не вбачає підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області провести нарахування та виплату коштів з 01.08.2024, оскільки відсутні підстави вважати, що після здійснення перерахунку пенсії позивачу за рішенням суду, права позивача в частині подальшої виплати пенсії будуть порушені відповідачем 2.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
У спірному випадку, перерахунок пенсії за рішенням суду ГУ ПФУ в Закарпатській області ще не здійснено. Доказів того, що після здійснення перерахунку пенсія позивачу ГУ ПФУ в Київській області не буде виплачуватися, позивачем не надано.
Відтак, наразі, права позивача в цій частині не є порушеними, а відтак і не підлягають судовому захисту.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю суд зазначає, що згідно із статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадку, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Положення статті 382 КАС України не є імперативним, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. За своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Позивачем не наведено жодних обґрунтувань, що відповідач буде ухилятися від законодавчо покладеного на нього обов'язку щодо виконання рішення суду, прийнятого на користь позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність необхідності застосування положень статті 382 КАС України.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 104650015799 від 14.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України №1788-ХІІ період роботи з 15.08.1989 по 25.12.1996 та з 19.01.1997 по 31.10.1997 та провести перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії з дати подання заяви, а саме: з 07.08.2024.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович