03 вересня 2025 рокум. Ужгород№ 260/1482/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області від 16 січня 2025 за № 585/03-16 про відмову у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, Рішення Конституційного Суду України від 03.08.2024 № 4-р (1) 2024, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, як особі, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, категорія 1, третю групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на ЧАЕС;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 09 липня 2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, Рішення Конституційного Суду України від 03.08.2024 № 4-р (1) 2024, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, як особі, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 1, третю групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії та виплачувати з 09 липня 2024 ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, Рішення Конституційного Суду України від 03.08.2024 № 4-р (1) 2024, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, як особі, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 1, третю групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на ЧАЕС.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та отримує пенсію за віком. Позивач вважає, що має право на нарахування і виплату йому пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком. Позивач вказує, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та рішення від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 відновлено дію частини 4 статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, а тому відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у здійсненні перерахунку пенсії, виходячи з розміру не менше шести мінімальних пенсій за віком. З огляду на вказане, просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Вказав, що з 01 липня 2021 року внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, відповідно до статті 54 цього Закону у всіх випадках пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для І групи інвалідності - 6000 грн; для II групи інвалідності - 4800 грн; для III групи інвалідності - 3700 грн. Розміри пенсії, визначені статтею 54, починаючи з 2022 року, щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», яка передбачає проведення індексації пенсій та щомісячних страхових виплат, підвищення розмірів мінімальних пенсій по інвалідності колишнім військовослужбовцям та постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, збільшення рівня мінімальних пенсійних виплат окремим категоріям пенсіонерів, зазначені мінімальні розміри пенсій становлять: для І групи інвалідності - 8839,03 грн; для II групи інвалідності - 7071,36 грн; для III групи інвалідності - 5450,85 грн. В результаті проведеного перерахунку перехід на пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, розмір пенсії склав 5621,66 грн., що є меншим на сьогоднішній день. Розмір пенсії по віку ОСОБА_1 згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 8200,93 грн. Тому, перехід є недоцільним, бо призводить до зменшення розміру пенсії що, у розумінні вказаних вище законодавчих приписів, є неприпустимим і виключає можливість прийняття суб'єктом владних повноважень рішень або вчинення ним дій, які б звужували зміст, обсяг існуючих соціальних гарантій.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач вказав, що доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву є безпідставними та такими, що суперечать приписам законодавчо-нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини, пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/21; Рішенню Конституційного Суду України від 03.08.2024 № 4-р (1) 2024, висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 17.04.2024 (справа № 460/20412/23), від 02.10.2024 (справа № 400/5534/23), від 02.10.2024 (справа № 240/34883/23), від 02.10.2024 (справа № 240/1067/24), які є підтвердженням наявного у нього права на пенсію за статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: не нижче 6 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Позивач з 13.04.2011 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач є потерпілою особою від Чорнобильської катастрофи (1 категорія) та інвалідом ІІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами.
09 січня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про перехід на пенсію по інвалідності у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, як особі, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 1, третю групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком.
Заява була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №932190110118 від 16.01.2025 позивачу відмовлено у переході на інший вид пенсії.
Відповідно до вказаного рішення гр. ОСОБА_1 отримує пенсію по віку згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно із статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В результаті проведеного перерахунку перехід на пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, розмір пенсії склав 5621,66 грн, що є меншим на сьогоднішній день. Розмір пенсії по віку згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 8200,93 грн. Тому перехід є недоцільним, бо призводить до зменшення розміру пенсії.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.
Частиною 2статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 4 Закону №1058-IVзаконодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі №796-XII.
Згідно з частиною першою статті 54 Закону № 796-ХІІ пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (1 категорія), а також є особою з інвалідністю ІІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
09.01.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про перехід на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ.
З урахуванням принципу екстериторіальності, вказану заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Закарпатській області, яким прийнято рішення №932190110118 від 16.01.2025 про відмову у перерахунку пенсії у зв'язку з недоцільністю. При цьому, із вказаного рішення та з відзиву на позовну заяву слідує, що на даний час позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV у розмірі 8200,93 грн, а при переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ розмір його пенсії складатиме 5621,66 грн, тобто при переході з пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності згідно Закону №796-ХІІ зменшується основний розмір пенсії. За таких обставин прийнято рішення відмовити позивачу у проведенні перерахунку за заявою від 09.01.2025.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону № 1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При цьому, пунктом 13 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.
Судом проаналізовано зміст статті 54 Закону №796-ХІІ, відповідно до якої пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Отже, позивач має право на переведення на пенсію на умовах статті 54 Закону №796-ХІІ.
Відповідач у рішенні не зазначає про те, що позивачем не дотримано будь-які вимоги стосовно наявності або форми документів, які подаються для переведення на інший вид пенсії, їх недостатність або невідповідність.
Також, суд критично оцінює посилання відповідача на перерахунок, який начебто свідчить про недоцільність переведення позивача на інший вид пенсії, так як право обирати вид пенсії належить саме позивачу, а тому, у разі подання особою, яка має на це право, заяви з клопотанням або вимогою про вчинення на її користь певних дій, які суб'єкт владних повноважень повинен розглянути/вирішити/вчинити по суті, орган влади не має права відмовляти, керуючись при цьому мотивами доцільності або недоцільності.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №932190110118 від 16.01.2025 позивачу безпідставно відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ.
Вирішуючи питання щодо застосування норм статті 54 Закону №796-ХІІ до обрахунку пенсії позивача, суд зазначає наступне.
Приписами частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 № 76-VIII (далі Закон № 76-VIII), було передбачено таке:
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону № 796-ХІІ був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Згодом мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23.11.2011 № 1210 зі змінами (далі Порядок № 1210).
Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто раніше визначений статтею 54 Закону № 796-ХІІ розмір пенсій було знижено.
Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За Рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021).
Тобто, за результатами виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та вказаному Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.
29.06.2021 Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 прийнято Закон України Про внесення змін до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб № 1584-IX (далі Закон № 1584-ІХ), який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого:
частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ викладено в такій редакції:
В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень;
статтю 54 Закону № 796-ХІІ доповнено частинами четвертою і п'ятою такого змісту:
Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідачем визначено суму пенсії позивача при переході на пенсію по інвалідності у розмірі 5621,66 грн.
Згідно статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-ІХ, визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
Частиною третьою статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Зазначені положення Основного Закону України зобов'язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.
Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
На виконання покладеного статтею 16 Конституції України на державу обов'язку Україна в особі законодавця ухвалила Закон № 796-ХІІ, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб.
Метою Закону № 796-ХІІ, що її визначено в частині першій статті 1 цього Закону, є, зокрема захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-ХІІ державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров'я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.
Аналізуючи норми статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України установив у Законі №796-ХІІ саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист.
У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку №1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584-ІХ повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме: визначила у частині третій статті 54 Закону № 796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ, суд зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження Уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
У зв'язку із цим суд дійшов до висновку, що прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судом під час вирішення спору.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Як вже було зазначено вище, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796 у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР зазначив, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 у подібних правовідносинах сформулював правовий висновок, вказавши, що оскільки внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону №230/96-ВР, то законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. З урахування наведеного судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав не знайшла підстав для відступлення від правового висновку, викладеного раніше, зокрема у постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №460/20412/23, від 12.05.2024 у справі №400/12117/21, від 10.09.2024 у справі №240/34675/23, від 11.09.2024 у справах №240/590/24, №240/739/24, від 12.09.2024 у справі №240/1024/24, від 02.10.2024 у справах від №400/5534/23, №240/955/24, №240/1092/24, №240/1067/24, №240/34883/23.
З урахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції, яка б передбачала виплату позивачу пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд зауважує, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина перша статті 28 Закону №1058-IV).
Станом на дату звернення позивача до пенсійного органу зі заявою про перехід з одного виду пенсії на інший (січень 2025 року) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (мінімальний розмір пенсії за віком) становив 2361 грн.
Відтак, основний розмір пенсії позивача у разі переходу з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію по інвалідності, призначену та розраховану відповідно до частини третьої Закону № 796-XII (у редакції Закону №230/96-ВР), з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 мав перевищувати пенсію за віком, яку отримує позивач (2361 х 6).
У зв'язку з цим, суд визнає необґрунтованими посилання ГУ ПФУ в Закарпатській області у рішенні №932190110118 від 16.01.2025 на те, що при переході з пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності згідно Закону №796-ХІІ зменшується основний розмір пенсії. До таких висновків відповідач дійшов внаслідок невірного тлумачення ним актуального законодавства.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №932190110118 від 16.01.2025 позивачу безпідставно відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ, тому таке рішення слід визнати протиправним та скасувати.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі наведеної правової норми вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права Позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Статтею 245 частиною 2 пунктом 10 КАС України передбачено, що суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист його прав, свобод чи інтересів.
Суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача, виходячи із наданих частиною другої статті 245 КАС повноважень, необхідно зобов'язати відповідача перевести позивача з 09.01.2025 (з дня подання заяви про перехід на інший вид пенсії з урахуванням приписів частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, а не з 09.07.2024 як вказує позивач) на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ, здійснивши перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Позивач згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Водночас, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина сьома статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що зазначена у заяві сума витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 6000,00 гривень є безпідставною, неспівмірною, не обґрунтованою, завищеною та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн позивачем надано ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1836957, договір про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2025, акт виконаних робіт від 28.02.2025 за договором про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2025, рахунок на оплату №6 від 27.02.2025 та платіжну інструкцію від 27.02.2025.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, зі змісту договору про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2025 та акту виконаних робіт від 28.02.2025 за договором про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2025, адвокатом були надані наступні послуги вартістю 6000 грн: надання консультацій 2 години - 1000 грн, з розрахунку - 500 грн за 1 годину; вивчення та аналіз документів, наданих довірителем для підготовки позову, судової практики з аналогічних правовідносин 2 години - 1000 грн, з розрахунку 500 грн за 1 годину; підготовка позовної заяви до суду 4 години - 4000 грн, з розрахунку 1000 грн за 1 годину.
Суд зазначає, що вивчення та аналіз документів, наданих довірителем для підготовки позову, судової практики з аналогічних правовідносин є складовими однієї послуги - підготовка позовної заяви до суду, тому розмір судових витрат у сумі 6000 грн за вказані послуги є завищеним.
Суд також зазначає, що дана справа є справою незначної складності, з усталеною судовою практикою, а також розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тому затрачений адвокатом час не є пропорційним відносно складності справи.
Аналізуючи викладене вище, враховуючи положення КАС України, а також ту обставину, що сума витрат позивача на правову допомогу у цій справі не відповідає складності справи та часу затраченого адвокатом на надання відповідних послуг, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, так як і час витрачений адвокатом на проведення відповідних робіт, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи наведені вище правові норми, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу за результатами судового розгляду справи даної справи у розмірі 6000,00 грн є завищеною порівняно із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.
Крім того, суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що витрати позивача на правничу допомогу можуть бути зменшені та підлягають частковому відшкодуванню, а саме в сумі 2000,00 грн, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №932190110118 від 16.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перевести ОСОБА_1 з 09.01.2025 на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, здійснивши перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович