про залишення позовної заяви без руху
03 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/20896/25
категорія 106020000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Нагірняк М.Ф., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 гривень щомісячно в розрахунку на місяць за час перебування у відпустці для лікування з 11.06.2022 року по 10.07.2022 року на підставі довідки ВЛК КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої допомоги» № 147 від 10.06.2022 року; на стаціонарному лікуванні: з 11.07.2022 року по 20.07.2022 року в КНП "Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради, з 21.06.2023 року по 14.072023 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 21.06.2023 року по 14.07.2023 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 13.12.2023 року по 28.12.2023 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 28.12.2023 року по 24.01.2024 року в КН «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 25.11.2024 року по 04.12.2024 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 05.12.2024 року по 06.01.2025 року в КНП "Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради" відповідно до постанови КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 гривень щомісячно в розрахунку на місяць за час перебування у відпустці для лікування з 11.06.2022 року по 10.07.2022 року на підставі довідки ВЛК КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої допомоги» № 147 від 10.06.2022 року; на стаціонарному лікуванні: з 11.07.2022 року по 20.07.2022 року в КНП "Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради, з 21.06.2023 року по 14.072023 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 21.06.2023 року по 14.07.2023 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 13.12.2023 року по 28.12.2023 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 28.12.2023 року по 24.01.2024 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 25.11.2024 року по 04.12.2024 року в КНП «Коростенська центральна районна лікарня» Ушомирської сільської ради, з 05.12.2024 року по 06.01.2025 року в КНП "Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради" відповідно до постанови КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки в 2021 році - 15 діб основної та 14 діб додаткової відпустки, в 2022 році - 15 діб основної та 14 діб додаткової відпустки, в 2023 році - 20 діб основної та 14 діб додаткової відпустки, в 2024 році - 14 діб додаткової відпустки.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки в 2021 році - 15 діб основної та 14 діб додаткової відпустки, в 2022 році - 15 діб основної та 14 діб додаткової відпустки, в 2023 році - 20 діб основної та 14 діб додаткової відпустки, в 2024 році - 14 діб додаткової відпустки;
- визнати протиправною бездіяльність А 1376 щодо ненарахування та невиплати йому за період з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-1Х на 1 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-1Х на 1 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Перевіряючи матеріали позовної заяви на відповідність його вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку, що позовна заява не відповідає вимогам даної норми Кодексу з наступних підстав.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон України №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України.
Приписами частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Закон України №2352-ІХ набув чинності 19.07.2022.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З позовної заяви вбачається, що Позивач оскаржує бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, тобто недотримання Відповідачем законодавства про працю, з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року.
Окрім того, також є спірним виплата додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за періоди з 11.06.2022 року по 10.07.2022 року, з з 11.07.2022 року по 20.07.2022 року, 21.06.2023 року по 14.072023 року, 21.06.2023 року по 14.07.2023 року, 13.12.2023 року по 28.12.2023 року, 28.12.2023 року по 24.01.2024, з 25.11.2024 року по 04.12.2024 року, з 05.12.2024 року по 06.01.2025, проте до суду з даним позовом позивач звернувся лише 26.08.2025, тобто Позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України, з дня звільнення з військової служби.
При цьому, позивач не подав до суду заяви про поновлення строку звернення із позовом до суду.
При визначенні початку перебігу строку для звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному, на думку особи, розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
В постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.
Позивачем не надано належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого тримісячного строку.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом 10 днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду, наявні підстави для залишення позову без руху та надання Позивачу строку для усунення визначених у цій ухвалі недоліків шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску процесуального строку.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя М.Ф. Нагірняк