03 вересня 2025 року м. Житомир справа № 640/21368/19
категорія 111031101
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01 серпня 2019 року №0357242-1310-2658, яким визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р., 2017 р., 2018 р. на загальну суму 4 248, 86 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01 серпня 2019 року №0357243-1310-2658, яким визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р., 2017 р., 2018 р. на загальну суму 137 535, 01 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01 серпня 2019 року №0357244-1310-2658, яким визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р., 2017 р., 2018 р. на загальну суму 1 730, 65
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючим органом при визначенні спірних податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішень. За таких обставин просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Через відділ документального забезпечення Окружного адміністративного суду міста Києва представником Державної податкової служба України подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
Відповідно до статті 1 Закону №2825-ІХ Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справу №640/21368/19 передано на розгляд Житомирському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Житомирського окружного адміністративного суду від 07.03.2025, головуючою у справі визначено суддю Попову О.Г.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 дану справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
03.04.2025 через систему "Електронний суд" представником Головного управління Державної податкової служби у м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що під час прийняття свого рішення контролюючий орган діяв обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому таке рішення скасуванню не підлягає.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у власності громадянина ОСОБА_1 знаходяться об'єкти нерухомого майна:
- садовий будинок, загальною площею 548,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- домоволодіння, 1/2 частини від загальної площі 522,0 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
ГУ ДПС у м. Києві здійснено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та винесено такі податкові повідомлення-рішення, зокрема:
- №0357242-1310-2658 від 01.08.2019 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 1411,46 грн., за 2017 рік у сумі 1311,08 грн., за 2018 рік у сумі 1526,32 грн.;
- №0357243-1310-2658 від 01.08.2019 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 42808,85 грн., за 2017 рік у сумі 45677,91 грн., за 2018 рік у сумі 49048,25 грн.;
- №0357244-1310-2658 від 01.08.2019 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 317,69 грн., за 2017 рік у сумі 553,31 грн., за 2018 рік у сумі 859,65 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано до Державної податкової служби України скаргу на податкові повідомлення-рішення №0357242-1310-2658, №0357243-1310-2658 та №0357244-1310-2658 від 01 серпня 2019 року.
28 жовтня 2019 року ДПС України прийняла рішення про результати розгляду скарги, яким залишила без змін ППР, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи дані рішення податкового органу протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Щодо податкового періоду за 2016, 2017 роки, суд зазначає наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).
Згідно підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
З матеріалів справи встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2016, 2017 роки прийнято відповідачем та надіслане позивачу після 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), тобто вже після встановленого Податковим кодексом України строку, протягом якого надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом податкові повідомлення-рішення.
Відтак, суд дійшов висновку про порушення відповідачем процедури прийняття вказаних вище податкових повідомлень-рішень, які прийнято з порушенням встановленого законом строку для його прийняття за податковий період 2016, 2017 роки.
Також суд зазначає, що 07.12.2017 прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" №2245-VIII, яким пункт 266.10 статті 266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3, змістом яких визначено:
"У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу".
Таким чином, з 01.01.2018 за змістом вищенаведеної норми Закону №2245-VIII дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом102.1 статті 102 ПК України.
Разом з тим, змін до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо строків надіслання податкових повідомлень-рішень цим Законом не внесено.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.
Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У даному рішенні також акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотню дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи дату набрання чинності змін, внесених до підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України (01.01.2018), суд зазначає, що першим звітним періодом у якому відповідач мав право визначати грошове зобов'язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в межах 1095-денного строку, є 2018 рік. При цьому запровадження вказаної норми не спростовує обов'язку контролюючого органу винести відповідне податкове повідомлення-рішення до 01 липня року, наступного за звітним.
Таким чином норми підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" №2245-VIII не підлягають застосуванню до спірних відносин щодо визначення у 2019 році грошового зобов'язання за 2016, 2017 роки та не виправдовують тієї обставини, що вказані вище податкові повідомлення-рішення винесені після 01.07.2017, що вказує на порушення відповідачем підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України.
За таких обставин, у даному випадку контролюючий орган при визначенні податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, за 2016, 2017 роки повинен був дотримуватись приписів саме підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України, а не підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України, з огляду на те, що вказана норма почала діяти лише з 01.01.2018.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.01.2019 по справі №817/213/16.
Відповідачем не доведено дотримання процедури прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень за період 2016-2017 роки, що свідчить про наявність підстав для визнання протиправним та його скасування в частині суми, нарахованої за ці періоди.
Щодо податкового періоду за 2018 рік суд зазначає наступне.
Як вже встановив суд, позивач є власником нерухомого майна: садовий будинок, загальною площею 548,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; домоволодіння, 1/2 частини від загальної площі 522,0 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів.
Саме на зазначений єдиний об'єкт нерухомого майна відповідачем в межах передбаченого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (1095 днів) нараховано податок за 2018 рік.
Докази сплати вказаного податку відсутні.
Так, встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково шляхом визнання протиправним та скасування спірних рішень в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, нараховане фізичній особі, яка є власником об'єктів нежилої нерухомості, за 2016-2017 роки, в іншій частині позовних вимог відмовити.
Разом з тим, в позовній заяві позивачем зазначено, що при нарахуванні суми податку на належне йому нерухоме майно та виставленні податкових повідомлень-рішень контролюючим органом було застосовано ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені рішенням сільської ради, що втратило чинність.
Щодо вказаних доводів позивача про застосуванні ставок податку, що втратили чинність, то суд зазначає наступне.
Так, зі змісту відзиву відповідача судом встановлено, що рішеннями Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 23.12.2016 за №586 п'ятнадцятої сесії сьомого скликання; від 05.02.2016 за №107 четвертої сесії сьомого скликання «Про встановлення місцевих податків і зборів» визначено, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості в с.Новопетрівці Вишгородського району Київської області становить 3 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року (1378,00 грн.), або 41,34 грн.; на 1 січня 2017 року становить 1,5 відсотку, (3200,00 грн.), або 48,00 грн.; на 1 січня 2018 року становить 1,5 відсотку (3723,00 грн.), або 55,84 грн. за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішеннями Мархалівської сільської ради Васильківського району Київської області від 21.12.2016 року №1797-VIII; від 21.07.2017 №229-18-VI «Про встановлення місцевих податків і зборів» визначено, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості в с.Мархалівці Васильківського району Київської області становить 0,5 відсотку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року (1378,00 грн.), або 6,89 грн.; на 1 січня 2017 року становить 0,2 відсотку (3200,00 грн.), або 6,40 грн.; на 1 січня 2018 року становить 0,2 відсотку (3/23,00 грн.), або 7,45 грн. за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно даних Реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в ІТС «Податковий блок» у власності громадянина ОСОБА_1 знаходяться об?єкти нерухомого майна (далі - ОНМ):
- садовий будинок, загальною площею 548,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ;
- домоволодіння, 1/2 частини від загальної площі 522,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Обчислення суми податку проведено виходячи із загальної площі об'єктів житлової нерухомості та відповідних ставок податку (пп. 266.7.1. п.266.1 ст.266 Податкового кодексу).
Розрахунок суми податку за 2016 рік: 548,3 кв.м x 41,34 грн. + 25000,00грн. : 47666,72 грн. (ОНМ 1); 522,0 кв.м. x 1/2 част. х 6,89 грн.= 1798,29 грн. (ОНМ 2), де: 548,3 кв.м.; 522,0 кв.м. - загальна площа будинку; 41,34 грн.; 6,89 грн. - ставка податку відповідно рішень сільрад ( грн.); метрів (для будинку)(грн.) 25000 - сума збільшення податку, якою площа об'єкту перевищує 500 квадратних метрів (для будинку);
Розрахунок суми податку за 2017 рік: 548,3 кв.м. х 48,00 грн. + 25000,00грн.= 51318,40 грн. (ОНМ 1), 522,0 кв.м. x 1/2 част. х 6,40 грн.= 1670,40 грн. (ОНМ 2);
Розрахунок суми податку за 2018 рік: 548,3 кв.м. x 55,84 грн. + 25000,00грн.= 55619,81грн. (ОНМ 1), 522,0 кв.м. x 1/2 част. х 7,45 грн.-1943,41грн. (ОНМ 2).
Відповідно до пункту 266.5.1 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Пунктом 266.7.1 статті 266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта нежитлової нерухомості, який перебуває у власності фізичної особи, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 Податкового кодексу України об'єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об'єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.
Згідно матеріалів справи встановлено, що стосовно об'єкта оподаткування, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , податкове зобов'язання за 2016 рік визначено в розмірі 3%, за 2017 та 2018 роки 1,5% від мінімальної заробітної плати, за 2017 рік 0,0% встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування, виходячи з питомої ваги площі об'єкта оподаткування 522,0, що узгоджується з приписами чинного на той момент ПК України та рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на відповідній території.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача щодо невірного розрахунку відповідачем податкового зобов'язання за вказаним об'єктом оподаткування за 2016-2018 роки є помилковими.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293,295-297 КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0357242-1310-2658, №№0357243-1310-2658 та №№0357244-1310-2658 від 01.08.2019 в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежилої нерухомості за 2016-2017 роки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
03 вересня 2025 р.
03.09.25