03 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3596/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідності ІІ групи; зобов'язання звільнити з військової служби на підстав підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідності ІІ групи.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ). 04 березня 2025 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ - за сімейними обставинами (у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду). За результатом розгляду поданих разом із рапортом документів відповідач листом від 10 березня 2025 року №08/22076/25-Вн повідомив про відмову у звільненні з військової служби, покликаючись на відсутність правових підстав.
ОСОБА_1 таку відмову відповідача вважає необґрунтованою та протиправною. Так разом із рапортом від 04 березня 2025 року надано документи, які підтверджують II групу інвалідності та потребу у постійному догляді батька ОСОБА_2 , а також відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за ним: матір - ОСОБА_3 також є особою із інвалідністю ІІ групи довічно та потребує постійного стороннього догляду; брат - ОСОБА_4 здійснює постійний сторонній догляд за матір'ю та разом з нею перебуває за кордоном; внуки ОСОБА_2 є малолітніми, тому не мають належної дієздатності для здійснення догляду за дідусем.
На переконання позивача, йому безпідставно відмовлено у звільненні з військової служби, тому він просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.52-58). В обґрунтування цієї позиції вказав, що підставою звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовця, який проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини тринадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідач зазначив, що позивачем при подачі 04 березня 2025 рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами не доведено (не надано відповідних підтверджуючих документів) відсутності в ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або, що наявні члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Догляд ОСОБА_4 за своєю матір'ю не є обмежувальною обставиною/чинником/перешкодою для одночасного здійснення догляду за своїм батьком. Також відповідач зауважив, що позивачем не надано акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. На переконання відповідача, долучені до рапорту документи не доводять відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 .
У відповіді на відзив позивач просив задовольнити позовні вимоги та вказав, що станом на 01 травня 2025 року жодним нормативно-правовим актом не визначено повноваження територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо складення акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації. Проте, за аналогією із пунктом 213 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, саме військовою частиною подається запит до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення відповідного акту. Доказів направлення такого запиту відповідачем не надано (а.с.64-66).
Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.
Сторони не зверталися із письмовими клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , що не є спірним.
04 березня 2025 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) - а.с. 12.
До рапорту було долучено копії документів: паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 (а.с.13-16), паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 (а.с.24-28), довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №870990 від 28 серпня 2024 року (а.с.36), довідки з питань призначення та виплати державних соціальних допомог, заяви ОСОБА_2 (а.с.19), свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а.с. 18), довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №872182 від 27 березня 2024 року (а.с.20), довідки лікарсько-консультативної комісії №68 від 23 січня 2025 року ОСОБА_2 (а.с.22), висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №68 ОСОБА_2 (а.с.23), військово-облікового документу ОСОБА_4 , довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21 лютого 2025 року №3118 ОСОБА_4 (а.с.42), довідки лікарсько-консультативної комісії №134 від 05 лютого 2025 року ОСОБА_3 (а.с.35); висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №134 ОСОБА_3 (а.с.37).
Листом від 10 березня 2025 року №08/22076/25-Вн (а.с.11) відповідач повідомив ОСОБА_1 про розгляд рапорту та про відсутність, з урахуванням поданих документів, підстав щодо звільнення з військової служби в запас.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону №2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої названої статті під час дії воєнного стану такі військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 12 Положення №1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 279 вказаного Положення військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Порядок звільнення врегульований пунктами 288-297 Положення №1115/2009.
Згідно з пунктом 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Приписами пункту 292 Положення №1115/2009 визначено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.
Як слідує з вищенаведених положень, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. За наявності передбачених законом підстав звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі проходження військової служби.
Подання рапорту “по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд звертає увагу, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Окрім того, варто зазначити, що будь яких інших нормативно-правових актів, які б регламентували процедуру розгляду питання щодо звільнення військовослужбовця Держприкордонслужби з військової служби МВС України не прийнято.
Так, суд вважає, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено прийняття уповноваженими особами (військовими частинами) рішень про відмову у формі відповідних наказів.
У спірному випадку рішенням про відмову у задоволенні рапорту військовослужбовця може бути відповідне повідомлення, у якому зазначено мотиви й підстави його прийняття.
За обставин цієї справи ОСОБА_1 звертався до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, тобто за сімейними обставинами - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Проте, відповідач не надав доказів належного результату розгляду даного рапорту, у тому числі таких, як прийняття наказу про звільнення позивача з військової служби або мотивованої відмови у задоволенні вимог рапорту, з посиланням на акти законодавства та з роз'ясненням порядку оскарження, окрім письмових клопотань по суті рапорту, зазначених на самому рапорті та листа від 10 березня 2025 року №08/22076/25-Вн (а.с. 11).
Суд наголошує, що принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Суд зауважує, що у листі відповідача від 10 березня 2025 року №08/22076/25-Вн не наведено жодних мотивів і підстав відмови позивачу у звільненні з військової служби з аналізом поданих документів та посиланням на норми законодавства.
Варто зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №342/158/17 від 17 квітня 2019 року суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За таких обставин суд вважає, що мотивованого рішення за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби командуванням Військової частини НОМЕР_1 , де безпосередньо проходить службу позивач, не приймалось, що свідчить проте, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка з вищенаведених підстав підлягає визнанню протиправною із зобов'язанням відповідача належним чином розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04 березня 2025 року.
При цьому доводи відзиву на позов щодо відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби суд не бере до уваги з огляду на відсутність прийнятого відповідачем мотивованого рішення про відмову у звільненні з військової служби.
З огляду на те, що прийняття відповідного рішення за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця є компетенцією командування військової частини (військового формування), у складі якого він перебуває, позовна вимога про зобов'язання звільнити позивача з військової служби наразі є передчасною та фактично такою, що звернута на майбутнє, адже її вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду поданого позивачем рапорту.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатом його розгляду, та про відмову в іншій частині позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків. Отже, питання про повернення судового збору, сплаченого за подання цього адміністративного позову відповідно до квитанції від 01 квітня 2025 року №4193-0154-0000-9596 (а.с.8) може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04 березня 2025 року про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04 березня 2025 року про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатом його розгляду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк