м. Вінниця
04 вересня 2025 р. Справа № 120/1461/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та касування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.12.2024 № 025450013341 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території РФ з 01.01.1992 по 21.08.1992, що дають право виходу на пенсію, згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 та призначити і виплатити достроково пенсію за віком, як батьку, який виховує дитину з інвалідністю з 17.12.2024.
Так, обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач, вказує, що 17.12.2024 він звернувся до територіального відділення Пенсійного фонду із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як батькові, який виховує дитину з інвалідністю. Рішенням від 20.12.2024 № 025450013341 відповідач 1 відмовив у такому призначенні, оскільки мати дитини з інвалідністю вже скористалася правом на одержання пенсії, не врахувавши при цьому до страхового стажу періоди роботи позивача в РФ.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 07.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачам строк для подачі відзиву на позовну заяву.
25.02.2025 та 26.02.2025 на адресу суду від ГУ ПФУ у Вінницькій області надійшли два ідентичні за своїм змістом відзиви на позовну заяву. У відзивах представник відповідача 1 заперечив щодо задоволення позовних вимог, наголосивши при цьому на тих же мотивах та підставах, які слугували відмовою при винесенні оскаржуваного рішення та крім іншого, зазначив, що з 01.01.2023 РФ вийшла з Угоди про гарантії прав держав - учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992, а як наслідок відсутність правових підстав для зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача.
Додавши, що позивачу необхідно надати виписку з акта огляду МСЕК, медичний висновок закладу охорони здоров'я, посвідчення одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Відповідач 2 наголошує, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки Головне управління не розглядало заяву позивача про призначення пенсії за віком.
26.03.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало суду відзив на позовну заяву, у якому заперечило проти задоволення позовних вимог.
На обґрунтування заперечень зазначає, що заява позивача від 17.12.2024 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно була розглянута за принципом екстериторіальності відповідачем 1 та прийнято рішення від 20.12.2024 № 025450013341 про відмову в призначенні пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, пенсійний орган вважає винесене рішення правомірним, оскільки мати дитини отримує пенсію по інвалідності, тобто використала право на призначення пенсії до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, тому батько права на призначення дострокової пенсії за віком не має.
При цьому, як вважає ГУ ПФУ в Донецькій області позивачу оскаржуваним рішенням правомірно не зараховано періоди роботи на території Російської Федерації, оскільки з 01.01.2023 Росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому стаж на території даної держави враховується по 31.12.1991.
З цих підстав відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу Гулівської сільської ради Барського району Вінницької області серії НОМЕР_2 від 27.02.1994 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 04.07.2011.
Відповідно до довідки Лікарської консультативної комісії протокол 242.07 від 04.12.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення 6-річного віку.
Рішенням обласної лікувально-консультативної комісії від 03.08.2023 № 584 синові позивача ОСОБА_3 продовжено державну соціальну допомогу на п'ять років.
В матеріалах справи наявний медичний висновок від 18.08.2023 № 224, згідно з яким в ОСОБА_3 наявне захворювання (патологічний стан) відповідає розділу I, пункту 2, підпункту 2.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08. 11.2001 № 454/471/516. Висновок дійсний до 03.08.2028.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 26.09.2014 серії 12 ААА № 001914 дружині позивача ОСОБА_2 встановлено першу Б групу інвалідності безстроково та вона потребує сторонньої допомоги.
Згідно із довідкою ГУ ПФУ у Вінницькій області від 04.12.2024 № 1167/0200-0203/11 ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності 1 гр-Б з 16.09.2011, як особа з інвалідністю, в розмірі 2980 грн, що також повторно підтверджується довідкою відповідача 1 від 14.01.2025 № 53/0200-0203-11.
Довідкою Управління соціального захисту населення від 21.01.2025 № 135 ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» призначено державну соціальну допомогу.
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення від 15.01.2025 № 82 позивач дійсно перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Жмеринської районної державної адміністрація та йому призначена з 02.05.2018 по 02.08.2028 державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
17.12.2024 ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та доданими до заяви документами.
Заяву позивача від 17.12.2024 розглянуто за принципом екстериторіальності. Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.12.2024 № 025450013341 позивачу відмовлено у призначенні такої пенсії, у зв'язку із відсутністю права на призначення дострокової пенсії за віком, оскільки мати дитини з інвалідністю використала право на призначення пенсії до досягнення віку, передбачено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано згідно трудової книжки від 12.11.1990 серія НОМЕР_1 період роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 21.08.1992, оскільки РФ з 01.01.2023 припинила участь в Угоді, Україна 19.06.2023 вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
У рішенні зазначено, що вік заявника 55 років.
Страховий стаж особи становить 31 рік 04 місяці 04 дні.
Заявник не працює.
Про вказане рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача листом від 03.01.2025 № 0200-0305-8/843.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV).
Згідно з статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Стаття 115 Закону № 1058-IV визначає пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років (абзац 2).
Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що пункт 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV визначає спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Відповідач не заперечує обставини, які надають право позивачу на призначення дострокової пенсії за віком, а саме, наявність відповідного страхового стажу та досягнення відповідного віку.
Судом встановлено, що позивач досягнув віку 55 років та має страховий стаж не менше 20 років (більше 31 року).
Оскаржуваним рішенням відмовлено у призначенні пенсії, оскільки дружина позивача, мати дитини-інваліда, скористалася правом на достроковий вид пенсії (використала право на призначення пенсії незалежно від виду до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону).
Щодо підстави для відмови, оскільки мати дитини-інваліда, скористалася правом на достроковий вид пенсії - використала право на призначення пенсії незалежно від виду до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, суд враховує таке.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності необхідного страхового стажу.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 , з 16.09.2011 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції станом на дату призначення ОСОБА_2 пенсії, передбачено види державних пенсій (трудові пенсії): за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94). У разі відсутності матері, коли виховання дитини-інваліда здійснювалось його батьком, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55 років при стажі роботи 20 років.
Отже, даною нормою передбачено право на призначення дострокової пенсії, при цьому, саме пенсії за віком. Натомість, ОСОБА_2 призначено пенсію по інвалідності.
Таким чином, дружині позивача, матері дитини з інвалідністю, призначено пенсію раніше встановленого пенсійного віку (у 39 років), за інших підстав ніж ті, які визначені пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV (статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Відтак, ОСОБА_2 своє право на отримання пенсії із підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, як мати дитини з інвалідністю не використала.
Мати дитини, маючи право на різні види пенсії, обрала вид пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а позивач з огляду на положення статті 115 Закону № 1058-IV при зверненні 22.11.2024 мав легітимні очікування на призначення дострокової пенсії за віком, як один із членів подружжя, що здійснювало виховання дитини з інвалідністю.
Абзацом 2 пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства. Аналогічний правовий висновок, зазначений в постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2013 року №21-373а13.
Тому, такі мотиви відмови у призначенні пенсії є безпідставними, оскільки допустимість реалізації права позивача на призначення дострокової пенсії у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV, не може ставитися у залежність від реалізації матір'ю дитини свого права на призначення пенсії по інвалідності, передбаченого іншими нормами законодавства, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином судом встановлено, що своє право на отримання пенсії із підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, мати дитини з інвалідністю не використала, надавши письмову згоду на призначення пенсії з цих підстав своєму чоловікові батькові дитини з інвалідністю, який здійснював її виховання, дана заява від 17.12.2024 міститься в матеріалах пенсійної справи позивача.
Абзацом 2 пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства.
Аналогічний правовий висновок, зазначений в постанові Верховного Суду України від 12.11.2013 № 21-373а13.
Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що позивач має право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV.
На спростування обставин відмови відповідача 2 в зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи на території РФ з 01.01.1992 по 21.08.1992, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 в період з 12.11.1990 по 21.08.1992 ОСОБА_1 працював електрослюсарем по ремонту обладнання електричних станцій на території Російської Федерації.
При цьому, варто наголосити на тому, що вказана вище, трудова книжка містять всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період і такі записи є належним доказом підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 .
Крім того, відповідач 1 не ставить під сумнів щодо достовірності трудової книжки та внесених до неї записів про періоди трудової діяльності позивача на території РФ.
Єдиною підставою для неврахування до страхового стажу періодів роботи на території Російської Федерації слугувала обставина, що РФ вийшла з Угоди про гарантії прав держав - учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992.
Оцінюючи відмову позивачу у зарахуванні оскаржуваного періоду, суд зазначає, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Законом України від 11.07.1995 за № 290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15.04.1994 (Угода від 15.04.1994).
Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей, згідно зі ст. 9 цієї Угоди, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 або (і) двосторонніми угодами.
Приписами пункту 2 і 3 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (Угода від 13.03.1992) визначено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, прийнято рішення про вихід з цієї Угоди, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві; доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд висновує, що денонсація Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі № 580/3576/22 вказав, що не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угода між Урядом України і урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 підлягають застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки вказані Угоди були чинними на час роботи позивача в Росії і позивач мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Таким чином стаж, набутий на території будь-якої з держав - учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Крім того, приписами абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11. 2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.1992 по 21.08.1992 в РФ, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ в Донецькій області протиправно відмовив ОСОБА_1 у зарахуванні періоду його роботи на території РФ з 01.01.1992 по 21.08.1992.
Окремо суд також звертає увагу на те, що відповідач 1 не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у призначенні дострокової пенсії він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
З огляду на встановлені обставини, на переконання суду, ГУ ПФУ в Донецькій області, приймаючи оскаржене рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 20.12.2024 № 025450013341 діяв у супереч вимог, вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру в тому числі і в частині суб'єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В контексті встановлених обставин справи, суд зауважує на тривалості загального стажу, який визнається відповідачем, такий становить 31 рік 04 місяці 04 дні та в тому числі, страховий стаж з урахуванням обставин, встановлених в межах розгляду цієї справи складає 07 місяців 21 день.
Враховуючи наведене, а також те, що на час звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилось 55 років, його страховий стаж становить понад 20 років, що є достатнім для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому, при визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має розглянути питання про вирішення питання призначення пенсії позивачу, потрібно враховувати, що 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Так, відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 питання про призначення пенсії за наслідками в тому числі і судового розгляду справи має вирішувати, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, який розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у такому призначенні.
Таким чином питання про зарахування до страхового стажу періоду, про як просить заявник та питання призначення відповідного виду пенсії позивачу за наслідками розгляду цієї справи, має вирішувати саме ГУ ПФУ в Донецькій області (як суб'єкт владних повноважень, що здійснював розгляд заяви позивача), а не ГУ ПФУ у Вінницькій області як про те просить ОСОБА_1 .
Вказаний спосіб захисту відповідає правовій позиції ВС висловленій у постанові 08.02.2024 по справі № 500/1216/23.
Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного поновлення прав позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 21.08.1992 та призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком згідно абзацу 2 частини 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.12.2024, тобто з дня звернення особи за пенсією.
Водночас не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача 2 виплатити призначену пенсію, адже такі є передчасними, оскільки пенсія позивачу буде призначена лише після набрання цим рішенням законної сили.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень не надали суду належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача.
Тому, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.12.2024 № 025450013341.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території РФ з 01.01.1992 по 21.08.1992 та призначити ОСОБА_1 з 17.12.2024 дострокову пенсію за віком відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010);
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 04.09.2025.
Суддя Томчук Андрій Валерійович