ЄУН: 336/521/24
Провадження №: 6/336/269/2025
іменем України
04 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду подання головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисліциної Юлії Дмитрівни про визначення належної частки майна боржника ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру,-
встановив:
Головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисліцина Ю.Д. звернулася до суду з поданням про визначення належної частки майна боржника ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру. . Державний виконавець просить суд визначити частку боржника ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності в майні квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у спільній сумісній власності.
В обґрунтування подання державний виконавець зазначає, що в провадженні Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження №77215365 щодо примусового виконання виконавчого листа №336/521/24, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 27 лютого 2025 року про конфіскацію майна, яке належить ОСОБА_1 на користь держави.
Під час виконання рішення суду було встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло разом з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній час виникла необхідність виділити частину квартири, яка підлягає примусовій реалізації для подальшого виконання рішення суду.
В судове засідання учасники судового розгляду, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, що не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у відповідності до положень ч.2 ст.443 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали подання, дійшов до такого висновку.
Судом встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 111 КК України та призначено йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього, належному йому на праві власності, майна.
В провадженні Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження №77215365 щодо примусового виконання виконавчого листа №336/521/24, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 27 лютого 2025 року про конфіскацію майна, яке належить ОСОБА_1 на користь держави. Боржником є ОСОБА_1 , стягувачем держава.
14 лютого 2025 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та направлена сторонам рекомендованою кореспонденцією.
20 лютого 2025 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та відомості про арешт рухомого та нерухомого майна внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за боржником зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 4625135) на праві приватної спільної сумісної власності - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Як проголошує ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі Закон).
Відповідно до ст.1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно з ч.2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 85, 87 постанови від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) сформулювала такий правовий висновок. Якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики Європейського суду з прав людини це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
У постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 643/16464/17 (провадження № 61-4405) Верховний Суд, виходячи із обставин справи, вважав за можливе за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визначивши ідеальну частку боржника у спільній сумісній власності.
Велика Палата Верховного Суду 15 січня 2020 року по справі № 367/6231/16-ц відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16, шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Отже, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення. Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
Відтак суд враховує, що при розгляді подання державного виконавця в порядку ст.443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду.
При постановленні ухвали суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 31 липня 2024 року у справі № 644/3887/23, провадження № 61-4892св24.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про задоволення подання державного виконавця головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисліциної Юлії Дмитрівни про визначення належної частки майна боржника ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру.
Керуючись ст. 443 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», ч.2 ст. 370 ЦК України, суд -
постановив:
Подання головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисліциної Юлії Дмитрівни про визначення належної частки майна боржника ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру - задовольнити.
Визначити за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: