Справа № 175/12341/25
Провадження № 2-з/175/91/25
03 вересня 2025 року суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області Озерянська Ж.М., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, Слов'янський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
25 серпня 2025 року(зареєстровано в системі «Електронний суд» 20 серпня 2025 року) до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, Слов'янський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В заяві про забезпечення позову позивачка просила звільненити від сплати судового збору.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає поверненню з наступних підстав.
Зокрема ч. 5 ст. 151 ЦПК України передбачає, що до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Позивачка не надала до суду квитанції про сплату судового збору та просить звільнити її від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та висновків Верховного Суду, що викладені у постанові №743/1481/21 від 19.10.2022, обґрунтовуючи це тим, що вимоги у справах за позовами про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосуються кредитних правовідносин, а тому вона як споживач фінансових послуг звільнена від сплати судового збору.
У відповідності до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
В свою чергу ст. 3, 5 Закону України «Про судовий збір» визначено випадки коли судовий збір не сплачується та категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а ст. 8 вказаного Закону та ст. 136 ЦПК України визначено підстави та порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Тобто, за змістом ст. 136 ЦПК та приписами ст. 8 Закону України «Про судовий збір», звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин та є правом, а не обов'язком суду щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Таким чином, Закон чітко розмежовує, що від оплати судового збору звільняються споживачі - позивачі і лише у поданих ними позовах, що стосуються порушення їхніх прав як споживачів.
В позовній заяві посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №№743/1481/21 позивачка стверджує, що вона як споживач фінансових послуг звільнена від сплати судового збору згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, у постанові Верховного Суду №743/1481/21 від 19.10.2022, на яку посилається позивач, Касаційним цивільним судом вказано про постанову Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №643/2870/18 і про те, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, в даній справі Верховний суд зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом до АТ «Ідея Банк», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення заборгованості з нього за кредитним договором, укладеним 25.03.2021 між ним та банком, за умовами якого позивач отримав кредит на споживчі потреби в розмірі 57 397 грн.
Водночас в іншій постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №638/6060/18, Касаційним цивільним судом зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 в справі №761/24672/15-ц вказано, що у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Тобто, приписи ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються у разі звернення до суду з позовом спрямованим на захист прав споживача, а не будь-якого позову пов'язаного з наданням тих чи інших послуг.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Вказаний спеціальний закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг, встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Закон України «Про захист прав споживачів» надає визначення поняттю «послуга», закріпленому пунктом 17 статті першої, як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Тобто, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору; про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Із системного аналізу положень Закону України «Про захист прав споживачів» слідує, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав заявника як споживача послуг.
Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Крім того, після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов.
А тому, позивачка, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду, зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до приписів ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином надавши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Предметом спору у даній справі є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
Однак у заяві про забезпечення позову позивачем не зазначено яким чином порушуються права позивачки, як споживача, при вчиненні нотаріусом виконавчого напису, який оспорюється.
Тому, посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №743/1481/21 суд відхиляє, оскільки у спірних правовідносинах заявником оскаржується виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, а не сам кредитний договір чи його складові частини, жодна із сторін кредитного договору не оскаржила його, а спір виник через дії правонаступника стягувача при задоволенні своїх прав про стягнення заборгованості.
Враховуючи вищенаведене, на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються (тобто позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не пов'язаний із захистом прав споживачів) (позиція Верховного суду викладена в ухвалі від 27.05.2021 року у справі № 320/10834/18) і тому посилання заявника на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, є безпідставними. Оспорюваний позивачкою виконавчий напис вчинений на виконання договору позики, який не є споживчим договором в розумінні п. 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, позивачка не звільнена від сплати судового збору.
Заява про забезпечення позову належним чином не оформлена, позивачем порушено вимоги ст. 151 ЦПК України, а саме не сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне заяву про забезпечення позову повернути позивачці на підставі ч. 10 ст. 153 ЦПК України.
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз'яснити, що повернення заяви про забезпечення позову не позбавляє заявника чи його представника повторно подати заяву про забезпечення позову, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 151, 153 ЦПК України, суддя -
Заяву представника позивача про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, Слов'янський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - повернути позивачу.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в п'ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.
Суддя Озерянська Ж.М.