02 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13613/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - Компанія, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) - Пікульська К.В. (адвокатка),
відповідача за первісним позовом (позивача з зустрічним позовом) - Товариства з обмеженою відповідальністю «Хунхуа Інтернешнл Україна» (далі - Товариство, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, скаржник) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 (головуюча - суддя Полякова К.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 (головуюча - суддя Барсук М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
у справі за позовом Компанії
до Товариства
про стягнення 912 031,93 грн
та за зустрічним позовом Товариства
до Компанії
про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 1 103 787,37 грн,
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення пені та штрафу (первісний позов), зобов'язання провести звірку взаєморозрахунків за договором поставки й стягнення за договором поставки основного боргу, інфляційних втрат і 3 % річних (зустрічний позов).
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Компанія звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення за договором поставки пені у розмірі 447 943,24 грн і 464 088,69 грн штрафу, нарахованих за порушення строку поставки товару.
1.2. Первісні позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем за первісним позовом умов договору поставки в частині своєчасної поставки товару.
1.3. Товариством подано зустрічну позовну заяву до Компанії, в якій позивач за зустрічним позовом просив:
- зобов'язати сторони провести звірку взаєморозрахунків за договором шляхом електронного документообігу для з'ясування заборгованості за поставлений товар;
- стягнути за договором поставки основний борг у розмірі 1 046 703,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 49 169,63 грн і 3 % річних у розмірі 7 914,70 грн.
1.4. Зустрічний позов обґрунтований простроченням Компанії сплати суми заборгованості за поставлений товар за договором.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 27.02.2025 у цій справі, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 13.05.2025, первісні позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з Товариства на користь Компанії 447 818,62 грн пені, 417 679,82 грн штрафу, а також 10 942,88 грн витрат зі сплати судового збору; у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовив в повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення штрафних санкцій та відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви та ухвалити нове рішення, яким відмовити в частині стягнення штрафних санкцій та зустрічні позовні вимоги задовольнити.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Товариство у касаційній скарзі та у заяві про усунення недоліків узагальнено зазначає, що:
4.1.1. суд не дослідив наявні у справі докази, на підставі яких повинен був встановити обставини, які вказують на порушення умов договору та наявності підстав застосовувати штрафні санкції станом на серпень 2024 року, та порушив вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також принцип змагальності, який покладає тягар доказування на сторони, що підкреслено позиціями Верховного Суду, зокрема, зазначено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 (скаржником вказано дату - 01.10.2018, втім, з Єдиного державного реєстру вбачається, що у справі №910/18036/17 відсутня постанова від 01.10.2018, а є постанова ухвалена 02.10.2018), від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц щодо застосування стандарту доказування, а також вказує на порушення статей 251, 252, 551, 612, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
4.1.2. суд першої інстанції неправильно застосував норми статей 251, 252, 549 ЦК України щодо оцінки умов договору про порядок та строки нарахування штрафних санкцій, а також безпідставно застосував норми Господарського кодексу України (далі - ГК України), що призвело до винесення незаконної постанови;
4.1.3. судом порушено статтю 258 ЦК України, якою передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а також норми статей ЦК України, а саме статті 251, 252, 551, 612, 712 ЦК України, статтю 86 ГПК України, а відтак, на його думку, не є законним і обґрунтованим рішення, а тому не відповідає статті 236 ГПК України.
4.2. Крім того скаржник просить врахувати позицію, викладену в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року №14 (далі - Постанова ВГСУ №14), де чітко надано роз'яснення деяких правил застосування санкцій, а саме, що пеню нараховують тільки за невиконання грошового зобов'язання (частини третя статті 549 ЦК України), а також на недопустимості покладення подвійних санкцій (штрафу і пені) за одне і те ж порушення норми договору (Конституційний принцип, котрий судам слід враховувати).
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Компанія у відзиві на касаційну скаргу заперечила проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просила касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09.11.2022 Компанією в особі Філії Бурове управління "Укрбургаз" (покупець) та Товариством (постачальник) укладено договір поставки №УБГ 171/015-22 (далі - Договір), відповідно до умов якого:
- постачальник зобов'язується поставити покупцеві запасні частини для обслуговування бурових верстатів ZJ50DBS та ZJ70DBS (далі - Товар), зазначений у специфікації, що є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1);
- ціна товару вказується в специфікації та становить 61 963 828,99 грн із ПДВ (пункти 3.1, 3.2);
- строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації до Договору (пункт 5.1);
- рознарядка постачальнику може направлятись покупцем на електронну адресу постачальника, вказану в розділі XIV Договору (пункт 5.2);
- датою прийняття Товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку №3 до Договору, який є невід'ємною частиною (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної (пункт 5.3);
- у разі прострочення постачальником виконання зобов'язань з поставки Товару, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 5% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов'язання (пункт 7.9);
- при нарахуванні будь-яких штрафних санкцій та/або збитків, передбачених Договором покупець має право направити постачальнику письмову вимогу про нарахування штрафних санкцій (із розрахунком нарахування штрафних санкцій) та збитків (із наданням документально підтверджуючих документів або копій таких документів про нанесені збитки). У такому випадку постачальник зобов'язаний перерахувати покупцю суму нарахованих штрафних санкцій та/або збитків протягом 7 робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги. Датою направлення вимоги про сплату штрафних санкцій та/або збитків є дата відправлення, зазначена в документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення в цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилалась така вимога.
При несплаті постачальником штрафних санкцій та/або збитків протягом строку вказаного у цьому пункті 7.11 Договору, покупець має право застосувати до постачальника оперативну-господарську санкцію, а саме отримати нараховану суму штрафних санкцій та/або збитків, спричинених невиконанням та/або несвоєчасним виконанням Договору та/або порушенням умов Договору із суми, що підлягає сплаті постачальнику. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника. Датою направлення такого повідомлення є дата відправлення, зазначена в документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилається таке повідомлення (пункт 7.11);
- Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до 31.12.2023 (включно) [пункт 10.1].
6.2. Суди попередніх інстанцій вказали, що у пункті 3 додатку №1 до Договору (Специфікація) погоджено, що товар має бути поставлений протягом 270 календарних днів з дати надання рознарядки з можливістю дострокової поставки.
6.3. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що із матеріалів справи слідує, що 18.01.2023 на електронну адресу zhangx3@hhcp.com.cn Компанією (покупцем) направлено рознарядку від 18.01.2023 №УБГ158-1, у зв'язку з чим строк поставки товару тривав до 16.10.2023 (270 календарних днів з дати надання рознарядки).
6.4. Водночас, Товариство, як вказують суди попередніх інстанцій, частину товару на загальну суму 28 160 138,47 грн поставило із простроченням, що підтверджується такими видатковими накладними: від 27.10.2023 №15; від 13.11.2023 №16; від 14.11.2023 №18; від 25.12.2023 №22; від 11.01.2024 №1; від 16.01.2024 №2; від 24.07.2024 №7; від 06.09.2024 №13.
6.5. У зв'язку з наведеним вище, 30.01.2024 Компанія направила претензію від 29.01.2024 №305.4-305.2-700 про стягнення з Товариства штрафних санкцій у розмірі 726 034,45 грн, з яких: 634 920,90 грн пені, 91 113,55 грн штрафу, за невчасно поставлений товар.
6.6. У відповіді від 20.02.2024 №2024- 14/02 на претензію Товариство відмовило в її задоволенні.
6.7. Надалі, 04.03.2024 Компанія звернулася до Товариства із листом №305.4-305-2-1563 щодо необхідності сплати штрафних санкцій.
6.8. Також, 03.07.2024 Компанія направила Товариству претензію від 03.07.2024 №305.4-305.2-4872 про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 934 417,50 грн, з яких: 1 470 328,81 грн пені, 464 088,69 грн штрафу, за невчасно поставлений товар. Ця претензія залишена Товариством без задоволення.
6.9. Компанія 09.08.2024 направила Товариству вимогу від 08.08.2024 №305.4-305.2-5883 про сплату штрафних санкцій у розмірі 1 962 329,88 грн за несвоєчасно поставлений товар протягом 7 робочих днів з дати направлення вимоги.
6.10. Оскільки, Товариство вимогу від 08.08.2024 №305.4-305.2-5883 не задовольнило, Компанія застосувала оперативно-господарську санкцію згідно з пунктом 7.11 Договору, отримавши нараховану суму штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті, зокрема, за поставлений товар за видатковою накладною від 24.07.2024 №7 на суму 922 074,18 грн.
6.11. У подальшому, 27.08.2024 Компанія направила Товариству повідомлення від 27.08.2024 №305.4-305-2-6330 про застосування оперативно-господарської санкції - отримання суми нарахованих штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті за товар.
6.12. Компанія 13.09.2024 звернулася до Товариства із вимогою від 13.09.2024 №305.4-305.2-6828 оплатити залишок штрафних санкцій за несвоєчасно поставлений товар у розмірі 1 043 994,67 грн протягом 7 робочих днів з дати направлення вимоги.
6.13. Беручи до уваги те, що Товариство вимогу від 13.09.2024 №305.4-305.2-6828 не задовольнило, Компанія застосувала оперативно-господарську санкцію та отримала нараховану суму штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті за товар у розмірі 124 627,80 грн за видатковою накладною від 06.09.2024 №13.
6.14. У зв'язку з вказаним вище, 25.09.2024 Компанія направила Товариству повідомлення від 25.09.2024 №305.4-305-2-7133 про застосування оперативно-господарської санкції у вигляді отримання суми нарахованих штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті за товар.
6.15. За наведених обставин, Компанія просила стягнути з Товариства залишок нарахованих штрафних санкцій у сумі 912 031,93 грн, з яких: 447 943,24 грн пені, 464 088,69 грн штрафу.
6.16. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині первісного позову, вказав, зокрема, таке:
- як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, поставка Товариством товару на загальну суму 28 160 138,47 грн (за видатковими накладними від 27.10.2023 №15, від 13.11.2023 №16, від 14.11.2023 №18, від 25.12.2023 №22, від 11.01.2024 №1, від 16.01.2024 №2, від 24.07.2024 №7, від 06.09.2024 №13) здійснено з порушенням установленого Договором строку, що був визначений до 16.10.2023;
- розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання);
- застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання;
- встановлення у пункті 7.9 Договору договірної штрафної санкції у вигляді пені за порушення негрошового зобов'язання не суперечить чинному законодавству;
- колегія суддів апеляційної інстанції відхилила доводи Товариства в частині неможливості нарахування пені на негрошове зобов'язання;
- колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період прострочення з 17.10.2023 до 06.09.2024, погоджується із судом першої інстанції, що нарахування пені за період із 17.10.2023 до 06.09.2024 за прострочення поставки за видатковою накладною від 06.09.2024 №13 на суму 124 627,80 грн здійснено включно з днем фактичної поставки товару;
- водночас, день фактичного виконання зобов'язання не включається в період прострочення виконання. При цьому, сторонами в пункті 7.9 Договору також окремо не передбачено включення дня виконання зобов'язання в період нарахування штрафних санкцій;
- отже, за правильно здійсненим арифметичним перерахунком суду першої інстанції розмір пені за прострочення поставки товару за видатковою накладною від 06.09.2024 №13 на суму 124 627,80 грн за період із 17.10.2023 до 05.09.2024 складає 40 504,04 грн;
- в іншій частині розрахунок пені та штрафу є арифметично правильним;
- приймаючи до уваги те, що Компанія шляхом застосування оперативно-господарських санкцій відповідно до повідомлень від 27.08.2024 №305.4-305-2-6330, від 25.09.2024 №305.4-305-2-7133 задовольнила частину нарахованих штрафних санкцій із суми, що підлягала оплаті за товар, залишок нарахованих штрафних санкцій з урахуванням здійсненого судом арифметичного перерахунку становить 447 818,62 грн пені та 464 088,69 грн штрафу;
- судом першої інстанції правомірно відхилені доводи відповідача за первісним позовом про неможливість нарахування штрафних санкцій після закінчення дії Договору, з огляду на те, що аналіз статей 598, 599 та частини першої статті 631 ЦК України свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки, згідно зі статтею 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином;
- закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним (такі висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17;
- як вбачається з матеріалів справи, поставка відповідачем за первісним позовом товару здійснена за видатковими накладними від 11.01.2024 №1, від 16.01.2024 №2, від 24.07.2024 №7, від 06.09.2024 №13 після закінчення строку дії Договору. Водночас, відповідну поставку товару відповідач повинен був здійснити до 16.10.2023, тобто у строк дії Договору.
- таким чином, оскільки порушення відповідачем за первісним позовом договірних умов відбулось впродовж дії Договору, закінчення його строку дії не звільняє останнього від відповідальності за неналежне виконання ним обов'язків після закінчення дії Договору, у зв'язку з чим судом правомірно вказано на можливість здійснення нарахування штрафних санкцій у цьому випадку;
- у суді першої інстанції відповідач за первісним позовом просив суд зменшити розмір штрафу до 50 000 грн;
- приймаючи до уваги загальний розмір штрафу, вартість товару та фактичне виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язання з поставки товару, фінансовий стан сторін, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість зменшення розміру штрафу на 10%, тобто до суми 417 679,82 грн;
- колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що зменшення розміру штрафу на 10% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для Компанії та Товариства;
- з урахуванням зменшення суми штрафу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 447 818,62 грн пені та 417 679,82 грн штрафу;
6.17. Стосовно вимог зустрічного позову про стягнення з Компанії основного боргу в сумі 1 046 703,04 грн, інфляційних втрат у сумі 49 169,63 грн, 3 % річних у розмірі 7 914,70 грн та зобов'язання сторін провести звірку взаєморозрахунків за Договором шляхом електронного документообігу для з'ясування заборгованості за поставлений товар, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке:
- відповідно до вимог зустрічного позову заборгованість у сумі 1 046 703,04 грн нарахована Товариством за поставлений товар згідно з видатковими накладними від 24.07.2024 №7 на суму 922 074,18 грн і від 06.09.2024 №13 на суму 124 628,86 грн;
- одночасно, на вказані суми боргу нараховані інфляційні втрати в загальній сумі 49 169,63 грн та 3 % річних у загальному розмірі 7 914,70 грн за період з 25.08.2024 (за видатковою накладною від 24.07.2024 №7) та з 06.10.2024 (за видатковою накладною від 06.09.2024 №13) до 29.11.2024;
- як вже було зазначено вище, Товариство прострочило поставку товару на загальну суму 28 160 138,47 грн, що підтверджується видатковими накладними (від 27.10.2023 №15, від 13.11.2023 №16, від 14.11.2023 №18, від 25.12.2023 №22, від 11.01.2024 №1, від 16.01.2024 №2, від 24.07.2024 №7, від 06.09.2024 №13);
- у зв'язку з цим, 30.01.2024 Компанія направила претензію від 29.01.2024 №305.4-305.2-700 про стягнення з Товариства штрафних санкцій у розмірі 726 034,45 грн, з яких: 634 920,90 грн пені, 91 113,55 грн штрафу, за невчасно поставлений товар;
- у відповіді від 20.02.2024 №2024-14/02 на претензію Товариство відмовило в її задоволенні;
- надалі, 04.03.2024 Компанія звернулася до Товариства із листом №305.4-305-2-1563 щодо необхідності сплати штрафних санкцій;
- Товариству 03.07.2024 направлена претензія від 03.07.2024 №305.4-305.2-4872 про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 934 417,50 грн, з яких: 1 470 328,81 грн пені, 464 088,69 грн штрафу, за невчасно поставлений товар. Ця претензія залишена Товариством без задоволення;
- відтак, 09.08.2024 Компанія направила Товариству вимогу від 08.08.2024 №305.4-305.2-5883 про сплату штрафних санкцій у розмірі 1 962 329,88 грн за несвоєчасно поставлений товар протягом 7 робочих днів з дати направлення вимоги;
- оскільки, Товариство вимогу від 08.08.2024 №305.4-305.2-5883 не задовольнило, Компанія застосувала оперативно-господарську санкцію згідно з пунктом 7.11 Договору, отримавши нараховану суму штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті, зокрема, за поставлений товар за видатковою накладною від 24.07.2024 №7 на суму 922 074,18 грн;
- Компанія 27.08.2024 направила Товариству повідомлення від 27.08.2024 №305.4-305-2-6330 про застосування оперативно-господарської санкції - отримання суми нарахованих штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті за товар;
- Компанія 13.09.2024 звернулася до Товариства із вимогою від 13.09.2024 №305.4-305.2-6828 оплатити залишок штрафних санкцій за несвоєчасно поставлений товар у розмірі 1 043 994,67 грн протягом 7 робочих днів з дати направлення вимоги;
- беручи до уваги, що Товариство вимогу від 13.09.2024 № 305.4-305.2-6828 не задовольнило, Компанія застосувала оперативно-господарську санкцію та отримало нараховану суму штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті за товар у розмірі 124 627,80 грн за видатковою накладною від 06.09.2024 №13 товар;
- у зв'язку з цим, 25.09.2024 Товариству направлено повідомлення від 25.09.2024 №305.4-305-2-7133 про застосування оперативно-господарської санкції у вигляді отримання суми нарахованих штрафних санкцій із суми, що підлягала сплаті за товар;
- тобто, Компанія шляхом застосування оперативно-господарських санкцій на підставі пункту 7.11 Договору відповідно до повідомлень від 27.08.2024 №305.4-305-2-6330, від 25.09.2024 №305.4-305-2-7133 задовольнила частину нарахованих Товариству штрафних санкцій із суми, що підлягала оплаті за товар за видатковими накладними від 24.07.2024 №7, від 06.09.2024 №13;
- ці оперативно-господарські санкції у встановленому законом порядку згідно з частиною другою статті 237 ГК України не скасовані;
- колегія суддів апеляційної інстанції відхилила доводи відповідача про неможливість застосування до нього оперативно-господарських санкцій у зв'язку із закінченням строку дії Договору, оскільки, як вже було зазначено вище, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17).
- доводи Товариства про неможливість застосування до нього оперативно-господарської санкції є необґрунтованими, оскільки, постачальник порушив свої зобов'язання за Договором ще під час його дії, а відповідні оперативно-господарські санкції були застосовані саме через неналежне виконання останнім умов Договору в частині поставки товару;
- а тому, з цих підстав суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову про стягнення основного боргу в сумі 1 046 703,04 грн і нарахованих на нього інфляційних втрат у сумі 49 169,63 грн, 3 % річних у розмірі 7 914,70 грн;
- крім того, у межах зустрічного позову Товариство просило зобов'язати сторони провести звірку взаєморозрахунків за Договором шляхом електронного документообігу для з'ясування заборгованості за поставлений товар;
- разом із цим, матеріали справи не містять доказів того, що Товариство вчиняло дії на проведення звірки взаєморозрахунків за Договором із Компанією, та що останнє ухиляється від здійснення звірки;
- Товариством не зазначено нормативно-правової підстави або умову Договору, з яких убачається обов'язок Компанії здійснити звірку взаєморозрахунків за Договором шляхом електронного документообігу;
- враховуючи наведене вище, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання сторони провести звірку взаєморозрахунків за Договором шляхом електронного документообігу для з'ясування заборгованості за поставлений товар.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 05.08.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/13613/24.
7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/13613/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Власов Ю.Л., Колос І.Б.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Дослідивши доводи та покликання, викладені у касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків, які фактично зводяться до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
8.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.8. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.9. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.10. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.12. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.13. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.14. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.15. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.16. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.17. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, означених скаржником та вказаними у пункті 4.1.1 цієї ухвали, Верховний Суд виходить з такого.
8.18. Предметом судового розгляду у цій справі є:
- стягнення пені та штрафу, нарахованих за порушення строку поставки товару (первісний позов);
- зобов'язання сторони провести звірку взаєморозрахунків за договором шляхом електронного документообігу для з'ясування заборгованості за поставлений товар (зустрічний позов);
- стягнення за договором поставки основного боргу, інфляційні втрати та 3 % річних (зустрічний позов).
8.18.1. Первісні позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем за первісним позовом умов договору поставки в частині своєчасної поставки товару.
8.18.2. Зустрічний позов обґрунтований простроченням Компанії сплати суми заборгованості за поставлений товар за договором.
8.19. Предметом розгляду справи №910/18036/17 було:
- зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту та закрити рахунки;
- визнання договору банківського рахунку припиненим.
8.19.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання наказів господарського суду державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, в подальшому державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка входила до зведеного виконавчого провадження, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти, що містяться на рахунках у відповідача, проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято, чим порушено вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність".
8.20. Предметом розгляду справи №917/1307/18 було:
- зобов'язання негайно у повному обсязі виконати умови договору поставки та специфікації до нього, а саме здійснити на користь позивача поставку 100 тон сої;
- стягнення з відповідача на користь позивача суму неустойки за порушення строків поставки товару за договором.
8.20.1. Позовні вимоги мотивовано недотриманням відповідачем обов'язку щодо поставки сої у кількості 100 тон за договором поставки.
8.21. Предметом розгляду справи №902/761/18 було стягнення збитків, спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки, які включають упущену вигоду, орендну плату та земельний податок.
8.21.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач не зміг здійснити посів врожаю соняшника та виручити з його продажу, у зв'язку із самовільним використанням відповідачем земельних ділянок, речові права на які належать позивачу.
8.22. Предметом розгляду справи №917/2101/17 було визнання недійсним правочину щодо переходу права власності на нежитлове приміщення, виробничі будівлі у зв'язку із порушенням вимог чинного законодавства.
8.22.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що дії банку з переходу права власності вчинені з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки, на момент набуття права власності банком не проводилась оцінка нерухомого майна, як того вимагає стаття 37 Закону України «Про іпотеку» та умови іпотечного договору.
8.23. Предметом розгляду справи №129/1033/13-ц було:
- визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства, згідно з яким позивача звільнили з посади директора й обрали виконавчий комітет;
- визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства, яким залишене в силі рішення, позивач повторно звільнений з посади директора підприємства, на цю посаду обрана інша особа, а позивач позбавлений права оренди приміщень, які він орендував у підприємства;
- визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства про затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати, про зміну юридичної адреси підприємства, про затвердження змін до його статуту, відсторонення позивача від виконання обов'язків директора підприємства, обрання директором іншої особи , обрання представника для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, надання повноважень на підписання статуту в новій редакції;
- зобов'язання внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про особу як директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора;
- зобов'язання скасувати низку записів про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів і запису про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників.
8.23.1. Позовні вимоги мотивовано порушенням процедури проведення зборів, який визначено статутом підприємства.
8.24. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.
8.25. У справах (дивись пункти 8.19 - 8.23.1 цієї ухвали) та цій справі (дивись розділ 6 цієї ухвали) спірні правовідносини виникли за істотно різних договорів та умов цих договорів (договір поставки, договір банківського рахунку, тощо), різної доказової бази, різних доводів, аргументів і заперечень та мають відмінні предмети (зобов'язання звільнити з-під арешту та закрити рахунки; визнання договору банківського рахунку припиненим; зобов'язання негайно у повному обсязі виконати умови договору поставки та специфікації до нього, а саме здійснити поставку; стягнення збитків, спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки, які включають упущену вигоду, орендну плату та земельний податок; визнання недійсним правочину щодо переходу права власності на нежитлове приміщення; визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства; зобов'язання внести до державного реєстру зміни) та підстави позову, що виключає подібність правовідносин, з огляду на критерії подібності, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій ухвалі (пункти 8.8 - 8.16).
8.26. Що ж до справи №917/1307/18, то слід зазначити, що хоча договір у вказаній справі за своїм видом є схожим з договору у цій справі (договір поставки), втім, означені справи є неподібними, виходячи з такого.
8.26.1. Предметом судового розгляду у справі №917/1307/18 було зобов'язання негайно у повному обсязі виконати умови договору поставки та специфікації до нього, а саме здійснити на користь позивача поставку 100 тон сої та стягнення з відповідача на користь позивача суми неустойки за порушення строків поставки товару за договором.
8.26.2. Водночас, предметом судового розгляду у справі №910/13613/24 є:
- стягнення пені та штрафу, нарахованих за порушення строку поставки товару (первісний позов);
- зобов'язання сторони провести звірку взаєморозрахунків за договором шляхом електронного документообігу для з'ясування заборгованості за поставлений товар (зустрічний позов);
- стягнення за договором поставки основного боргу, інфляційні втрати та 3 % річних (зустрічний позов).
8.26.3. Наведене вище свідчить про різні предмети позову, а також їх фактичні підстави (дивись пункти 8.18.1 - 8.18.2, 8.20.1).
8.26.4. Крім того, змістовні умови договорів поставки у справі №917/1307/18 і у цій справі є різними, порушення допущенні постачальниками також відрізняються, оскільки, у справі №917/1307/18 постачальником взагалі не було виконано обов'язок щодо поставки товару, а у цій справі поставка була здійснена, однак, із простроченням.
8.27. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які невраховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
8.28. Також, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника на порушення вимог статті 86 «Оцінка доказів» ГПК України, а також покликання Товариства на принцип змагальності, який покладає тягар доказування на сторони, що підкреслено позиціями Верховного Суду, на які посилається позивач за зустрічним позовом у касаційній скарзі, є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.
8.29. Стаття 86 ГПК України є нормою процесуального права, а тому як і стандарти доказування носять загальний характер. Втім, Суд виходить з того, що застосування стандартів доказування, статті 86 ГПК України може мати різницю у кінцевому результаті вирішення спору по суті, з огляду на фактично-доказову базу та обставини встановлені судами під час розгляду на підставі цієї фактично-доказової бази.
8.30. Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
8.31. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
8.32. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.33. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
8.33.1. Під час аналізу та дослідження доводів касаційної скарги Суд звертається і до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22. Так, судові рішення в частині їх оскарження узгоджуються із правозастосуванням, яке викладене у пунктах 65 - 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22.
8.34. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.35. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків не наводить.
8.36. Стосовно посилань скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій позиції, викладеної у Постанові ВГСУ №14, то слід заначити таке.
8.36.1. Зі змісту Постанови ВГСУ №14 вбачається, що пленумом ВГСУ надані роз'яснення.
8.36.2. Постанови пленуму ВГСУ не містять висновків щодо застосування норм права у розмінні частини четвертої статті 236 ГПК України, які підлягають врахуванню судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
8.37. Верховний Суд відхиляє покликання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій неправомірно застосували ГК України, з огляду на умови Договору, які встановлені судами, дату виникнення спірних правовідносин і дату дії ГК України (втратив чинність 28.08.2025 та був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).
8.38. Верховний Суд бере до уваги доводи Компанії, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тих частинах, які узгоджуються з викладеними у цій ухвалі міркуваннями.
8.39. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства, оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хунхуа Інтернешнл Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 у справі №910/13613/24 в оскаржуваній частині, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос