02 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2509/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Департамент, позивач, скаржник) - не з'явився,
відповідача - Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство 14630» (далі - Товариство, відповідач) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2025 (суддя Березяк Н.Є.) та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 (судді: Панова І.Ю., Малех І.Б., Зварич О.В.)
у справі за позовом Департаменту
до Товариства
про стягнення 1 170 315,82 грн суми пайового внеску на створення та розвиток транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова, 236 628,24 грн пені, 713 931,72 грн інфляційних втрат та 86 214,14 грн трьох процентів річних,
1. Департамент звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства 1 170 315,82 грн суми пайового внеску на створення та розвиток транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова, 236 628,24 грн пені, 713 931,72 грн інфляційних втрат та 86 214,14 грн трьох процентів річних на підставі статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та статей 530, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язків щодо перерахування пайового внеску у визначені договором про пайову участь від 02.02.2017 № 36 терміни.
2. Господарський суд Львівської області рішенням від 06.03.2025, яке Західний апеляційний господарський суд постановою від 06.05.2025 залишив без змін, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача суму в розмірі 1 170 315, 82 грн пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова, 235 986,97 грн пені, 370 836,56 грн інфляційних втрат, 86 117,95 грн 3% річних та 27 948,86 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
3. Департамент звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі №914/2509/24 в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 370 836,56 грн та ухвалити цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 713 931,72 грн.
4. У касаційній скарзі (нова редакція) з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23.01.2024 у справі №910/9745/22 - частину першу статті 509, статтю 526 ЦК України; від 01.04.2024 у справі №752/2455/21 - статтю 530 ЦК України.
5. Товариство подало до Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права.
6. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 у справі №914/2509/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
7. Верховний Суд ухвалою від 05.08.2025 відкрив касаційне провадження у справі №914/2509/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
8. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/2509/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Власов Ю.Л.
9. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
11. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
12. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
13. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
14. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 343 095,16 грн та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині. В інших частинах судові рішення учасниками справи не оскаржуються, а тому Судом не переглядаються.
15. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
16. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №914/2509/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
18. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
19. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
20. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
21. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
22. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
23. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
24. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
25. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
26. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
27. Так, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23.01.2024 у справі №910/9745/22 - частину першу статті 509, статтю 526 ЦК України; від 01.04.2024 у справі №752/2455/21 - статтю 530 ЦК України.
28. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.
29. Верховний Суд зазначає, що стаття 509 ЦК України регулює «Поняття зобов'язання та підстави його виникнення», стаття 526 ЦК України - «Загальні умови виконання зобов'язання», а стаття 530 ЦК України - «Строк (термін) виконання зобов'язання».
30. Предметом позову у справі №910/9745/22, на яку посилається скаржник, було стягнення коштів за поставлений природний газ, пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу. Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач, порушуючи умови договору купівлі-продажу природного газу, не оплатив отриманий природний газ у визначений договором строк, а тому є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, виходив із того, що базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, в якому здійснено платіж. Суд першої інстанції зауважив, що періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому суд першої інстанції зазначив, що індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Суд першої інстанції, здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про обґрунтованість нарахування 5 772 155,11 грн інфляційних втрат, тому зазначив, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Суд першої інстанції також зауважив, що в іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України. Суд першої інстанції зазначив, що інфляційні втрати, нараховані на суми боргу за серпень, вересень та жовтень 2022 року в більшому розмірі.
30.1. Суд апеляційної інстанції зауважив, що розрахунок інфляційних втрат має здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду слід зазначати суму боргу, збільшену на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. При цьому зазначив, що суд першої інстанції, перевіряючи розрахунок інфляційних втрат з урахуванням суми боргу, збільшеної на індекс інфляції попереднього місяця, дійшов обґрунтованого висновку щодо обрахунку інфляційних втрат, які належало стягнути.
30.2. Верховний Суд, скасовуючи рішення суддів попередніх інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 125 923,48 грн та передаючи справу у цій частині на новий розгляд, у постанові від 23.01.2024 зазначив, що суди попередніх інстанцій під час здійснення перерахунку інфляційних втрат не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України. Так, вирішуючи спір у частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій не врахували того, що розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу, збільшена на індекс інфляції попереднього місяця. Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №905/1302/18, оскільки не навели у судових рішеннях арифметичний розрахунок інфляційних втрат із зазначенням у мотивувальній частині рішень мотивів прийняття або відхилення кожного аргумента.
31. У справі №752/2455/21 предметом позову було стягнення заборгованості за кредитним договором. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, виходив, зокрема, з того, що відповідач належним чином грошове зобов'язання перед кредитором не виконав, грошові кошти стягнуті з нього на підставі судового рішення не повернув, унаслідок чого обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат. Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав до нарахування відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, яке виникло у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання, а саме за період з 17 грудня 2017 року до 16 грудня 2020 року у розмірі 692 216,86 грн - 3% річних та з урахуванням індексу споживчих цін з 17 грудня 2017 року до 16 грудня 2020 року у розмірі 1 449 256,98 грн інфляційних втрат.
31.1. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції (постанова від 01.04.2024) зазначив, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, кредитну заборгованість, стягнуту рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року у справі № 2605/18536/12, з урахуванням змін, внесених рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року, не повернув позивачу, унаслідок чого з нього на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України стягнуто 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та інфляційні втрати, розмір яких відповідає положенням закону.
32. У справі №914/2509/24, що переглядається, предметом позову є стягнення суми пайового внеску на створення та розвиток транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова, пені, інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язків щодо перерахування пайового внеску у визначені договором терміни.
32.1. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди дійшли висновку про те, відповідач свої договірні зобов'язання з оплати пайового внеску не виконав належним чином у зв'язку з чим, станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем з оплати пайового внеску становить 1 170 315, 82 грн. Щодо стягнення пені місцевий господарський суд зазначив, що позивач здійснив нарахування пені та 3% річних з 05.04.2022, що є передчасним та період нарахування має обчислюватися з 06.04.2022, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 235 986,97 грн (пеня) та 86 117,95 грн (3% річних), враховуючи, що об'єкт будівництва прийнятий в експлуатацію 05.04.2022. В частині стягнення інфляційних втрат суд першої інстанції, здійснивши перевірку нарахованих позивачем інфляційних втрат, дійшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 370836,56 грн, в задоволенні решти позову слід відмовити.
32.2. Суд апеляційної інстанції зауважив, що Додаткової угодою внесено зміни до пункту 2.2. договору про пайову участь від 02.02.2017 № 36, викладено у новій редакції та згідно з підпунктом 2.2. цієї угоди зобов'язано відповідача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова в сумі 2 340 631, 64 грн до 31 травня 2022 року (але не пізніше дати введення об'єкта до експлуатації). Згідно з інформацією з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 05.04.2022 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ЛВ122220401856. Отже, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи те, що об'єкт будівництва прийнятий в експлуатацію 05.04.2022, строк виконання грошового зобов'язання спливає у цю ж дату, а отже, прострочення починається з 06.04.2022. Перевіривши проведений судом першої інстанції перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат колегія суддів зазначила, що здійснений судом розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку із чим дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно частково задовольнив позовні вимоги в частині інфляційних втрат та стягнув із відповідача на користь позивача 370 836,56 грн інфляційних втрат.
33. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, такі висновки зроблені судами попередніх інстанцій на підставі встановлених ними фактичних обставин у цій конкретній справі, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі та доводів. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет позову, окреслені у позові підстави позову, надані та зібрані у справі докази, які в ній наявні, за правилами статті 86 ГПК України у їх сукупності, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог, зокрема, в частині стягнення інфляційних втрат.
34. Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що надані докази суди не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи щодо наявності/відсутності підстав для часткового задоволення позову. Висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову у цій справі зроблені на підставі встановлених судами обставин та оцінки зібраних доказів. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
35. Верховний Суд зауважує, що у справах, на які посилається скаржник, Верховний Суд не сформував правові висновки щодо застосування статей 509, 526, 530 ЦК України. У справі №910/9745/22 Суд послався на раніше сформований правовий висновок щодо методики розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, а у справі №752/2455/21 Суд посилався на раніше сформовані правові висновки щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, зокрема, щодо правової природи процентів та застосування позовної давності.
36. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 4 цієї ухвали, у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог (в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 370 836,56 грн), що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору суб'єктного складу учасників, предмету, підстав спору, способів захисту, об'єктів та предметів правового регулювання спірних правовідносин, умов застосування правових норм, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
37. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
38. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 51)).
39. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №910/9745/22, від 01.04.2024 у справі №752/2455/21 за відсутності подібності правовідносин.
40. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
41. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (пункт 4 цієї ухвали) та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №914/2509/24.
42. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №914/2509/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
43. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
44. Верховний Суд бере до уваги доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.
45. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
46. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
47. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
48. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resjudicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
49. У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
50. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
51. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
52. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steelandothers v. The United Kingdom»).
53. У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
54. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2025 в оскаржуваній частині та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі №914/2509/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов