26 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/508/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Лемле Н. В. (адвокат),
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - не з'явилися,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЄВРОВНЄШТОРГ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 (суддя Смородінова О. Г.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 (головуючий - Ярош А. І., судді Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЄВРОВНЄШТОРГ"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЮКРЕЙН",
2) Миколаївської міської ради
про визнання незаконними та скасування рішень, визнання незаконним та скасування державної реєстрації, скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок з одночасним припиненням такого права.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 06.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЄВРОВНЄШТОРГ" (далі - ТОВ "Компанія "ЄВТ", Компанія, позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЮКРЕЙН" (далі - ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН", Товариство, відповідач-1) і Миколаївської міської ради (далі - Миколаївська міськрада, Міськрада, відповідач-2) про:
1) визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міськради від 14.12.2021 № 12/93 про надання ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вздовж смуги відведення залізниці між земельними ділянками по вул. Айвазовського, 31 та вул. Айвазовського, 23 в Корабельному районі м. Миколаєва (незабудована земельна ділянка), (далі - оспорюване рішення від 14.12.2021, рішення № 12/93);
2) визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міськради від 08.09.2022 № 14/51 про передачу в оренду земельної ділянки Товариству для будівництва та обслуговування галереї естакади технологічних трубопроводів між земельними ділянками по вул. Айвазовського, 31 та вул. Айвазовського, 23 (проїзд від вул. Айвазовського вздовж смуги відведення залізниці) у Корабельному районі м. Миколаєва (далі - оспорюване рішення від 08.09.2022, рішення № 14/51);
3) визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 12.10.2022 № 11726 (далі - договір оренди від 12.10.2022, договір № 11726, оспорюваний договір), згідно з яким надано ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" в оренду три земельні ділянки: площею 1257 м2, кадастровий № 4810136600:07:004:0186; площею 1640 м2, кадастровий № 4810136600:07:004:0184; площею 1639 м2, кадастровий №4810136600:07:004:0185 (далі - спірні земельні ділянки, об'єкт оренди);
4) визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування галереї естакади технологічних трубопроводів між земельними ділянками по вул. Айвазовського, 31 та Айвазовського, 23 (проїзд від вул. Айвазовського вздовж смуги відведення залізниці) у Корабельному районі м. Миколаєва;
5) скасування державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 12.12.2022 вчинено записи №№ 48707011, 48706737, 48707436, з одночасним припиненням такого права оренди, посилаючись на положення статей 16, 21, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 791, 93, 120, 124, 134, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 5, 12, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що:
1) у 2021 році Компанія звернулася до Міськради із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (з метою її викупу), водночас на розгляді відповідача-2 перебувало клопотання Товариства про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, яке (клопотання) Миколаївська міськрада задовольнила шляхом прийняття оспорюваного рішення від 14.12.2021, а, в подальшому, оспорюваним рішення від 08.09.2022 затвердила проєкт землеустрою щодо відведення саме ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" спірних земельних ділянок в оренду;
2) оформлена оспорюваними рішеннями та договором оренди від 12.10.2022 передача спірних земельних ділянок Товариству в оренду порушує передбачені статтею 120 ЗК України права ТОВ "Компанія "ЄВТ" як власника нерухомого майна, частково розташованого на орендованих відповідачем-1 земельних ділянках, позаяк надання в оренду землі здійснено без проведення земельних торгів за наявності двох претендентів на земельні ділянки, а рішення № 14/51 було прийнято без попереднього погодження з постійною комісією Миколаївської міськради з питань екології, природокористування, просторового розвитку, містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин, що суперечить вимогам статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування", статей 17, 25 Регламенту Миколаївської міськради, затвердженого рішенням від 14.12.2021 № 12/1, статей 1, 8, 9 Положення про постійні комісії Миколаївської міськради VIIІ скликання, затвердженого рішенням від 18.12.2020 № 2/3.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі в зв'язку з їх необґрунтованістю, що зумовлено недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами порушення оспорюваними рішеннями та договором положень статей 120, 134 ЗК України та прав позивача, оскільки: 1) спірні земельні ділянки загальною площею 4536 м2 належать до земель трубопровідного транспорту, тобто об'єктів транспортної інфраструктури, для будівництва та обслуговування яких допускається відведення земельних ділянок комунальної власності в позаконкурентному порядку; 2) Компанія та Товариство звернулися до Миколаївської міськради із клопотаннями щодо відведення різних земельних ділянок (різної площі та мети відведення) і щодо оформлення різних речових прав на земельні ділянки (позивач - з метою викупу, відповідач-1 - для оформлення оренди), чим спростовується твердження позивача про обов'язковість застосування процедури земельних торгів; 3) зі змісту наданого позивачем висновку судової будівельної технічної експертизи від 22.03.2024 № 125-0112 (далі - експертний висновок № 125-0112) убачається, що окреме нерухоме майно (огорожа № 56, ворота № 57, частина приймально-відправної колії № 13АП, частина під'їзної залізничної колії № 16) належить ТОВ "Компанія "ЄВТ" на праві власності, але не вбачається інформації про те, що розташування вказаного майна на орендованих відповідачем-1 земельних ділянках перешкоджає вільному володінню та користуванню цим майном Компанією як власником.
4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині зазначене рішення залишено без змін.
5. Постанова мотивована посиланням на норми статті 120 ЗК України, статей 16, 215, 216 ЦК України, статей 14, 74, 76, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які та враховуючи в сукупності правові висновки щодо належності та ефективності способу захисту прав позивача, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143), від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (пункти 120- 127), у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 923/60/19, суд апеляційної інстанції в підсумку виснував про обрання Компанією неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки:
1) оспорювані рішення від 14.12.2021 і від 08.09.2022 вже реалізовані та вичерпали свою дію виконанням, а саме шляхом укладення між відповідачами договору оренди, в зв'язку з чим визнання незаконним і скасування зазначених рішень не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів позивача, позаяк вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору та повернення спірних земельних ділянок;
2) окреме заявлення позовної вимоги про визнання договору оренди від 12.10.2022 недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності (у виді витребування майна з володіння відповідача-1) не є ефективним способом захисту прав Компанії, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача;
3) позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок і про скасування державної реєстрації права оренди ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" на ці земельні ділянки, які є похідними від основної позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, також не є ефективним способом захисту;
4) визнання недійсним договору оренди та повернення сторін у попередній стан (у разі заявлення вимоги про витребування земельних ділянок) призведе до того, що відповідач буде позбавлений права користування не тільки на ту частину земельних ділянок, яка накладається на земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу майно, а й на ту частину земельних ділянок, яка не є спірною і правомірність надання якої в оренду відповідачу-1 не ставиться під сумнів, і таке втручання не може визнаватися законним. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Водночас, надаючи оцінку наявним у справі доказам, апеляційний суд зауважив, що: 1) усупереч положенням статті 101 ГПК України в експертному висновку № 125-0112, складеному на письмове замовлення ТОВ "Компанія "ЄВТ", не зазначено щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а з клопотанням про призначення саме судової експертизи Компанія не зверталася до судів першої та апеляційної інстанцій; 2) у заяві від 26.11.2021 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та/або на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для продажу, що знаходяться по вул. Айвазовського, 14 (вх. № 4014/12.01-47-01 від 30.11.2021) позивач не зазначив того, яку саме земельну ділянку, якою орієнтовною площею та з якою метою заявник просить відвести; 3) зі змісту листа Управління земельних ресурсів Миколаївської міськради від 04.02.2022 убачається, що до складу земельної ділянки орієнтовною площею 5000 м2, запланованої для відведення Товариству, не входять проїзди, автомобільні дороги, залізничні колії та земельна ділянка не перетинає земельні ділянки, кадастрові номери 4810136600:007:004:0183 (належить ТОВ "Компанія "ЄВТ" на праві власності) і 4810136600:07:004:0122 (перебуває в оренді Компанії), та земельні ділянки (орієнтовною площею 0,3262 га, 0,0303 га, 0,1410 га), що суперечить заявам позивача та наданому ним експертному висновку № 125-0112.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Компанія "ЄВТ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 16 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті того, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу місцевого самоврядування та про скасування державної реєстрації права оренди відповідача на земельну ділянку є ефективним способом захисту прав позивача, позаяк за певних умов їх можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (пункти 64, 65), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 34), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)), унаслідок чого суд апеляційної інстанції, керуючись висновками Верховного Суду в справах, правовідносини в яких не є подібними зі спірними правовідносинами в цій справі (№ 915/508/24), дійшов помилкового висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав;
2) апеляційний суд безпідставно послався на викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 висновок про витребування частини земельної ділянки, що накладається, як належний спосіб захисту, оскільки в зазначеній справі Акціонерне товариство "Українська залізниця" заявляло вимогу саме про витребування належної (відведеної) йому на праві постійного користування частини земельної ділянки в іншої особи, в зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду виснувала про необхідність конкретизації меж земельної ділянки, яка підлягає витребуванню. Натомість у Компанії, яка претендує на отримання земельної ділянки під належним їй нерухомим майном, відсутні підстави заявляти вимогу про витребування земельної ділянки або її частини;
3) на теперішній час відсутній висновок щодо питання застосування норми частини 2 статті 134 ЗК України в подібних правовідносинах (за умови, що на одну й ту саму земельну ділянку одночасно претендують дві особи, які мають право на отримання землі без застосування земельних торгів);
4) висновок суду апеляційної інстанції про те, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту та не призводить до поновлення майнових прав позивача, не відповідає викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 правовим позиціям про нікчемність правочину, який порушує публічний порядок, та право суду з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності лише щодо нікчемного правочину.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
8. ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" і Миколаївська міськрада не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Компанія "ЄВТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 у справі № 915/508/24 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 26.08.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. 26.11.2021 (вх. №4 014/12.01-47-01 від 30.11.2021) ТОВ "Компанія "ЄВТ" звернулося до Миколаївської міськради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо оформлення правових документів на земельні ділянки, що розташовані на вул. Айвазовського, 14.
11. Листом від 08.12.2021 № 53466/12.01-47/21-2 Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міськради, розглянувши надані документи, погодив позивачу надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо оформлення правових документів на земельні ділянки, а саме: земельну ділянку № 1 орієнтовною площею 3262 м2 для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту та обслуговування частини огорожі № 56 та частини приймально-відправної колії № 13АП; земельну ділянку № 2 орієнтовною площею 1410 м2 для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту та обслуговування частини огорожі № 56; земельну ділянку № 3 орієнтовною площею 303 м2 для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту та обслуговування частини огорожі № 56, воріт № 57, частини під'їзної залізничної колії № 16.
12. 14.12.2021 Миколаївська міськрада, розглянувши заяву ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" від 30.09.2021, дозвільну справу № 523544, наявну земельно-кадастрову інформацію, рекомендації постійної комісії Міськради з питань екології, природокористування, просторового розвитку, містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин, керуючись Конституцією України, ЗК України, законами України "Про землеустрій", "Про місцеве самоврядування", прийняла рішення № 12/93, яким передбачено надати Товариству дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 5000 м2, з цільовим призначенням відповідно до КВЦПЗ: J.12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, для будівництва та обслуговування естакади технологічних трубопроводів вздовж смуги відведення залізниці між земельними ділянками по вул. Айвазовського, 31 та вул. Айвазовського, 23 в Корабельному районі м. Миколаєва, відповідно до висновку Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 06.10.2021 № 41901/12.01-47/21-2.
13. Із витягів із Державного земельного кадастру вбачається, що три спірні земельні ділянки загальною площею 4536 м2 сформовані та зареєстровані як об'єкти цивільних прав у січні 2022 року з цільовим призначенням 12.08 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер 4810136600:07:004:0184 (дата державної реєстрації земельної ділянки - 09.01.2022); земельна ділянка, кадастровий номер 4810136600:07:004:0185 (дата державної реєстрації земельної ділянки - 10.01.2022); земельна ділянка, кадастровий номер 4810136600:07:004:0186 (дата державної реєстрації земельної ділянки - 21.01.2022).
14. 28.01.2022 виконавчий комітет Миколаївської міськради відмовив Компанії в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою з тієї підстави, що згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Миколаївської міськради розташування земельних ділянок відповідно до наданих викопіювань накладаються на межі суміжних ділянок, відносно яких Міськрадою 14.12.2021 прийнято рішення № 12/93.
15. 08.09.2022 Миколаївська міськрада прийняла рішення № 14/51, яким передбачено:
1. Затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 4536 м2, у тому числі земельну ділянку № 1 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0186) площею 1257 м2, земельну ділянку № 2 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0184) площею 1640 м2, земельну ділянку № 3 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0185) площею 1639 м2, за рахунок земель комунальної власності, з цільовим призначенням відповідно до КВЦПЗ: J.12.08, для будівництва та обслуговування галереї естакади технологічних трубопроводів між земельними ділянками по вул. Айвазовського, 31 та вул. Айвазовського, 23 (проїзд від вул. Айвазовського вздовж смуги відведення залізниці) у Корабельному районі м. Миколаєва.
Земельна ділянка № 1 згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, має обмеження у використанні:
- охоронна зона навколо (вздовж ) об'єкта енергетичної системи на частину земельної ділянки площею 1257 м2 (код обмеження - 01.05);
- охоронна зона навколо інженерних комунікацій на частину земельної ділянки площею 29 м2 (код обмеження - 01.08).
Обмеження на використання земельної ділянки № 2 згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відсутні.
Земельна ділянка № 3 згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, має обмеження у використанні:
- охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи на частину земельної ділянки площею 9 м2 (код обмеження - 01.05);
- охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи на частину земельної ділянки площею 50 м2 (код обмеження - 01.05);
- охоронна зона навколо інженерних комунікацій на частину земельної ділянки площею 9 м2 (код обмеження - 01.08);
- охоронна зона навколо інженерних комунікацій на частину земельної ділянки площею 16 м2 (код обмеження - 01.08);
1.1. Передати ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" земельну ділянку площею 4536 м2, у тому числі: земельну ділянку № 1 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0186) площею 1257 м2, земельну ділянку № 2 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0184) площею 1640 м2, земельну ділянку № 3 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0185) площею 1639 м2, в оренду строком на 25 років для будівництва та обслуговування галереї естакади технологічних трубопроводів між земельними ділянками по вул. Айвазовського, 31 та вул. Айвазовського, 23 (проїзд від вул. Айвазовського вздовж смуги відведення залізниці) у Корабельному районі м. Миколаєва (незабудовані земельні ділянки) відповідно до висновку Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 28.01.2022 № 59/12.01-47.
16. 12.10.2022 між Миколаївською міськрадою (орендодавець) і ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" (орендар) укладено договір № 11726, за умовами пунктів 1.1, 2.1 якого Міськрада на підставі рішення від 08.09.2022 № 14/51 передала, а Товариство прийняло в оренду на 25 років земельні ділянки загальною площею 4536 м2 для будівництва та обслуговування галереї естакади технологічних трубопроводів між земельними ділянками по вул. Айвазовського, 31 та вул. Айвазовського, 23 (проїзд від вул. Айвазовського вздовж смуги відведення залізниці)/Корабельний район/, у тому числі: земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0186) площею 1257 м2, земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0184) площею 1640 м2, земельна ділянка № 3 (кадастровий номер 4810136600:07:004:0185) площею 1639 м2 без права їх передачі в суборенду.
Позиція Верховного Суду
17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково без з таких підстав.
18. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:
якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міськради від 14.12.2021 № 12/93 і від 08.09.2022 № 14/51, якими надано ТОВ "ТРАНСЮКРЕЙН" дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано її в оренду Товариству відповідно
19. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування оспорюваних рішень від 14.12.2021 і від 08.09.2022 з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав з огляду на нижченаведене.
20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.
Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/2.0 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункти 143, 144).
Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади чи органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Адже договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов'язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту (див. також пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).
21. З огляду на те, що на час звернення Компанії з позовом до господарського суду оспорювані рішення від 14.12.2021 і від 08.09.2022 вже реалізовані та вичерпали свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 12.10.2022 між відповідачами договору оренди землі, визнання незаконним і скасування зазначених рішень не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів ТОВ "Компанія "ЄВТ" як власника нерухомого майна, частково розташованого на орендованих відповідачем-1 земельних ділянках, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення спірних земельних ділянок (аналогічний висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).
За таких обставин у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування оспорюваних рішень Міськради апеляційний суд обґрунтовано відмовив саме з мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту своїх інтересів (на викуп земельної ділянки під об'єктами нерухомості, належними Компанії на праві власності), а не в зв'язку з їх необґрунтованістю, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.
Адже Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
22. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:
1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
23. Колегія суддів наголошує на тому, що покладений в основу оскаржуваної постанови висновок апеляційного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень Міськради від 14.12.2021 і від 08.09.2022 цілком відповідає останній правовій позиції (в співвідношенні з постановами Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (пункти 64, 65), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 34), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)), викладеній в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (зі спору, що виник з подібних орендних правовідносин), яку (правову позицію) на підставі частини 4 статті 236 ГПК України обґрунтовано врахували суд апеляційної інстанції при вирішенні цього господарського спору.
24. Наведеним спростовується помилкове твердження скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статті 16 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті того, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу місцевого самоврядування та про скасування державної реєстрації права оренди відповідача на земельну ділянку є ефективним способом захисту прав позивача, позаяк за певних умов їх можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (пункти 64, 65), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 34), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)).
25. Крім того, нерелевантність до спірних правовідносин висновку про ефективність такого способу захисту прав позивача, як вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність та про скасування державної реєстрації такого права, які (вимоги) за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, зумовлена тим, що за умов наявності чинного договору оренди від 12.10.2022, який є наслідком реалізації оспорюваних рішень Міськради та водночас підставою (правовстановлюючим документом) для державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки, скаржник належним чином не обґрунтував як наявності відповідних передумов вважати, що перешкоди позивачу в користуванні майном створюються саме оспорюваними рішеннями, так і для визначення зазначених позовних вимог як негаторного позову, спрямованого на ефективний захист прав позивача, який наразі не є ані власником, ані титульним володільцем спірних земельних ділянок чи їх частини.
26. Колегія суддів зауважує, що насправді в пункті 34 та в інших пунктах постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 взагалі не міститься процитованого скаржником висновку про те, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.
Щодо визнання недійсним договору оренди від 12.10.2022, укладеного між відповідачами
27. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору № 11726 з мотивів обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав з огляду на таке.
28. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).
29. Водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
30. Переглядаючи справу в апеляційному порядку та змінюючи мотиви рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із неефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав, зокрема, з огляду на заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору без її поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом повернення спірних земельних ділянок, що цілком відповідає останній правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 923/60/19, яку (правову позицію) на підставі частини 4 статті 236 ГПК України правомірно врахував апеляційний суд при вирішенні цього господарського спору, про що свідчить зміст оскаржуваної постанови.
31. Водночас колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що висновок суду апеляційної інстанції про неефективність такого способу захисту, як окреме заявлення позовної вимоги про визнання договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не відповідає викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 правовим позиціям про нікчемність правочину, який порушує публічний порядок, та про право суду з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності лише щодо нікчемного правочину, оскільки, по-перше, суди не встановили та скаржник жодним чином не обґрунтував наявності передбачених частинами 1, 2 статті 228 ЦК України підстав для встановлення нікчемності договору оренди від 12.10.2022 як правочину, який порушує публічний порядок, що виключає застосування наслідків недійсності оспорюваного договору в разі незаявлення позивачем відповідної вимоги.
По-друге, викладений в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 висновок про право суду з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності лише щодо нікчемного правочину, а не щодо оспорюваного правочину, наразі фактично уточнено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.09.2024 у справі № 910/2592/19, в пункті 10.2 якої зазначено, що якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Таким чином, у будь-якому разі суд може застосувати двосторонню реституцію лише тоді, коли позивач заявляє реституційну вимогу (про повернення в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого), чого в межах цієї справи Компанією здійснено не було.
32. Натомість Верховний Суд не погоджується з помилковим висновком апеляційного суду в тій частині, що без застосування наслідків недійсності правочину у виді витребування майна з володіння відповідача-1 позивач не відновлює порушені права, оскільки Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Позивач, вважаючи себе власником, прагне витребувати своє майно від осіб, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи ним (стаття 387 ЦК України). Власник, який передав земельну ділянку в оренду, не втрачає володіння нею, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не з'являються відомості про державну реєстрацію права власності на цю ділянку за іншим суб'єктом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 37), від 23.11.2021 у справі (пункти 146, 147, 167), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 11.4, 11.5), від 15.11.2023 у справі № (пункт 8.2)).
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
33. Оскільки з матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій достовірно встановлено той факт, що власником спірних земельних ділянок є територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міськради, але аж ніяк не ТОВ "Компанія "ЄВТ", яке лише претендує на викуп земельних ділянок під належними йому об'єктами нерухомого майна, то висновок апеляційного суду про те, що ефективним способом захисту прав Компанії є застосування наслідків недійсності договору оренди від 12.10.2022 саме шляхом витребування спірних земельних ділянок із володіння Товариства як орендаря не відповідає чинному цивільному законодавству та фактичним обставинам цієї справи.
34. Разом з тим із мотивів, наведених у пунктах 28- 30 цієї постанови, колегія суддів зауважує, що само по собі зазначене помилкове посилання суду апеляційної інстанції не призвело до ухвалення неправильної по суті постанови (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 12.10.2022) та, як наслідок, не може бути достатньою підставою для її скасування, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки
35. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок і про скасування державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з огляду на таке.
36. Відповідно до абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023, тобто на час звернення з позовом) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини 7 статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
37. Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом, а саме: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.
38. Колегія суддів зауважує, що положення абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023) послідовно узгоджуються з нормами пунктів 4, 5 частини 1 статті 14 цього Закону (в цій же редакції), відповідно до яких розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки; набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.
39. Отже, виходячи з системного аналізу змісту зазначених норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023), правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовуються рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є закриття державним реєстратором відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке (закриття розділу) відбувається в разі неможливості повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, а саме на користь попереднього набувача речового права, якщо існує запис про право такого набувача (аналогічний висновок вкладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23).
40. У пунктах 49- 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних земельних правовідносин, викладено такий висновок щодо застосування положень частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр":
"Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.
У зв'язку з наведеним за конкретних встановлених судами обставин цієї справи та за умови, що державна реєстрація речових прав Ради та ІП "ДРАЙФХОЛМ ФАРМІНГ" на спірну земельну ділянку вже скасована судами у межах цієї справи, що має наслідком припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку, одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22".
41. З наведених вище мотивів Верховний Суд вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що наявна відмова у визнанні недійсним договору оренди від 12.10.2022, який є підставою для здійснення державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки, зумовлює обґрунтованість відмови суду першої інстанції в задоволенні похідних вимог про скасування такої державної реєстрації, але водночас вважає за необхідне уточнити, що відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення від 14.12.2021 зумовлює обґрунтованість відмови суду першої інстанції в задоволенні похідної вимоги про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Щодо посилання апеляційного суду на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19
42. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про помилкове врахування апеляційним судом нерелевантних правових висновків, викладених у пунктах 120- 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, з огляду на таке.
43. Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
44. Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
45. У пунктах 119- 127 постанови від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України, статті 79 ЗК України та статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр":
"119. У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.
121. АТ "Укрзалізниця" має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
122. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102- 113 ЦПК України).
124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ "Укрзалізниця", а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
126. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
127. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством".
46. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи скаржника про безпідставне посилання апеляційного суду на викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 висновок про витребування частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці, як належний спосіб захисту прав ТОВ "Компанія "ЄВТ", оскільки в зазначеній справі Акціонерне товариство "Українська залізниця" заявляло вимогу саме про витребування належної (відведеної) йому на праві постійного користування частини земельної ділянки в іншої особи, яка зареєструвала за собою право власності на всю земельну ділянку, в зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду виснувала про необхідність конкретизації меж земельної ділянки, яка підлягає витребуванню.
Натомість у Компанії, яка лише претендує на отримання земельних ділянок під належним їй нерухомим майном, тобто має інтерес щодо їх викупу, наразі немає підстав заявляти вимогу про витребування спірних земельних ділянок або їх частин, позаяк у розумінні статті 396 ЦК України Компанія не є навіть титульним володільцем спірних земельних ділянок (на праві постійного користування, суперфіцію, емфітевзису тощо).
Адже їх легітимним власником є територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міськради, яка може бути позивачем за віндикаційним позовом.
47. Разом з тим із мотивів, наведених у пунктах 20- 25, 28- 30 цієї постанови, колегія суддів зауважує, що само по собі зазначене помилкове врахування судом апеляційної інстанції нерелевантних до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 не призвело до ухвалення неправильної по суті постанови та, як наслідок, не може бути достатньою підставою для її скасування, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
48. Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 2 статті 134 ЗК України в подібних правовідносинах (за умови, що на одну й ту саму земельну ділянку одночасно претендують дві особи, які мають право на отримання землі без застосування земельних торгів) з огляду на таке.
49. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, зокрема дослідження підстав для скасування оспорюваних рішень Міськради та для визнання недійсним договору оренди від 12.10.2022 чи для встановлення його вірогідної нікчемності в зв'язку з ймовірним порушенням відповідачами конкурентних засад продажу права оренди спірних земельних ділянок, передбачених частиною 1 статті 134 ЗК України, (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18)).
50. У зв'язку з цим колегія суддів відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 2 статті 134 ЗК України в подібних правовідносинах (за умови, що на одну й ту саму земельну ділянку одночасно претендують дві особи, які мають право на отримання землі без застосування земельних торгів).
Щодо висновку суду апеляційної інстанції про недоведеність позовних вимог, викладеного за наслідками оцінки наявних у справі доказів
51. Як убачається з матеріалів справи, незважаючи на правильний підсумковий висновок про відмову в задоволенні позову в зв'язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту своїх прав, апеляційний суд в оскаржуваній постанові вдався до самостійної оцінки наявних у справі доказам в їх сукупності, зазначивши таке:
1) усупереч положенням статті 101 ГПК України в експертному висновку № 125-0112, складеному на письмове замовлення ТОВ "Компанія "ЄВТ", не зазначено щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а з клопотанням про призначення саме судової експертизи Компанія не зверталася до судів першої та апеляційної інстанцій;
2) у заяві від 26.11.2021 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та/або на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для продажу, що знаходяться по вул. Айвазовського, 14 (вх. № 4014/12.01-47-01 від 30.11.2021) позивач не зазначив того, яку саме земельну ділянку, якою орієнтовною площею та з якою метою заявник просить відвести;
3) зі змісту листа Управління земельних ресурсів Миколаївської міськради від 04.02.2022 убачається, що до складу земельної ділянки орієнтовною площею 5000 м2, запланованої для відведення Товариству, не входять проїзди, автомобільні дороги, залізничні колії та земельна ділянка не перетинає земельні ділянки, кадастрові номери 4810136600:007:004:0183 (належить ТОВ "Компанія "ЄВТ" на праві власності) і 4810136600:07:004:0122 (перебуває в оренді Компанії), та земельні ділянки (орієнтовною площею 0,3262 га, 0,0303 га, 0,1410 га), що суперечить заявам позивача та наданому ним експертному висновку № 125-0112.
52. Колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами порушення оспорюваними рішеннями та договором прав позивача, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), унаслідок чого виключається необхідність надання оцінки рішенню місцевого господарського суду на предмет обґрунтованості/необґрунтованості чи доведеності/недоведеності позовних вимог.
53. Отже, в підсумку суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав та інтересів, однак оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, не беручи до уваги передчасний висновок апеляційного суду про недоведеність позовних вимог поданими Компанією доказами, зокрема, заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26.11.2021 та експертним висновком № 125-0112, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
54. З цих же підстав слід змінити мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, який помилково відмовив у задоволенні позову в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, а не з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
56. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
57. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
58. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди загалом дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
59. Зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження передусім з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до висновків щодо застосування положень статей 16, 215, 216 ЦК України (у контексті неефективності таких способів захисту, як-от: скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вже реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки; визнання недійсним виконаного/частково виконаного правочину за умов відсутності заявлення позивачем вимоги про застосування наслідків його недійсності), викладених у постановах в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143), у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 923/60/19, що виключає закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача.
60. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи скаржника хоча й не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, однак отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження, в зв'язку з чим касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані рішення та постанову - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а саме відмовити в задоволенні позову саме з підстав неефективності способів захисту прав та інтересів позивача, а не в зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.
При цьому резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у цій справі слід залишити без змін.
61. Водночас, зважаючи на відмову апеляційного суду в задоволенні позову передусім із мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав, колегія суддів наразі не надає правової оцінки передчасним доводам скаржника в частині обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а інші наявні аргументи позивача не спростовують зазначеного висновку суду апеляційної інстанції, в зв'язку з чим наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних рішення та постанови.
Розподіл судових витрат
62. Ураховуючи висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень і залишення без змін їх резолютивної частини (щодо відмови в задоволенні позову), судові витрати, понесені в зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЄВРОВНЄШТОРГ" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 у справі № 915/508/24 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
У решті (щодо відмови в задоволенні позову) рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 у цій справі залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай