адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
03.09.2025 Справа № 917/540/25
Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат», 39803, Полтавська обл., м. Горішні Плавні, вул. Будівельників, 15, код ЄДРПОУ 35713283,
до Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», 39610, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3, код ЄДРПОУ 00152307,
про зобов'язання виконати зобов'язання за договором в натурі
Секретар судоовго засідання Токар А.В.
Представники сторін: згідно протоколу
Суть справи: розглядається позовна заява про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів №120/2/2118 від 09.03.2022р. в натурі, а саме: здійснити поставку за ціною 48 000,00 грн з ПДВ дизельного палива ENERGY-ДП-Л-Євро 4-ВО в кількості 133.6 т. в рахунок здійсненої передоплати (в ред.заяви від 29.03.2025р.).
Ухвалою від 03.04.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання. 14.04.2025р. до суду надійшов відзив на позов (а.с.72-73); 29.04.2025р. - відповідь на відзив (а.с.87-90); 02.05.2025р- заперечення (а.с.97-99); 26.05.2025р. відповідачем подано до справи письові пояснення, 26.05.2025р. - заява від позивача про надання додаткових доказів (яких не існувало на момент подання заяв по суті спору) в реагування на аргументи відповідача. Протокольною ухвалою від 27.05.2025р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 17.06.2025р. У засіданні 17.06.25р. суд розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву до 01.07.2025р. Судове засідання 01.07.2025р. не відбулося у зв'язку з відпусткою судді та було призначено на 19.08.2028р. У судове засідання 19.08.2025р. учасники справи не з'явилися, позивач надав суду клопотання про відкладення розгляду справи через перебування представника у відпустці, на яке відповідач відреагував шляхом подання заперечення. Враховуючи усі обставини справи у сукупності, зокрема, те, що суд заслухав позиції обох сторін у попередньому засіданні та перейшов до дослідження наявних у справі доказів, а також той факт, що явка сторін у засідання обов'язковою не визнавалася; позивач не був позбавлений можливості забезпечити у засідання явку іншого представника; суд відмовляє у задоволенні клопотаня позивача про відкладення розгляду справи.
Короткий виклад обставин справи та позицій сторін:
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що між сторонами 09.03.2022р. було укладено договір поставки нафтопродуктів №120/2/2118 (а.с.5-9), за умовами якого у відповідача (постачальника) виникли зобов'язання передавати у власність покупцю (відповідачу) нафтопродукти на умовах цього договору. Сторони погодилися, що найменування, кількість, якість товру, строк поставки та інші умови погоджуються сторонами у додатках до договору.При цьому, Для здійснення постачальником поставки товару покупець надає постачальнику заявку на відвантаження не менш ніж за 2 робочих дні до запланованої дати поставки (при поставці автомобільним транспортом) та не менш ніж за 3 робочих дні при поставці з використанням залізничного транспорту.
Строк дії договору встановлено розд.8: з моменту підписання сторонами договору по 31.12.2022р., а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.
У зв'язку з введенням по всій території воєнного стану з 24.02.2022р., Сторони дійшли згоди про призупинення дії Договору в частині поставки товару в обсягах та за ціною, визначеною у Договорі, та передбачили умови поставки товару на умовах Додаткової угоди №2 до договору від 21.03.2022р. (арк..справи 79).
Позивач стверджує, що відповідно до заявки на поставку залізничним транспортом від 19.04.2022р. №805/04-22 та №814/04-22 (арк..справи 92-93, у позові позивач помилково посилається на заявку від 26.04.2022р. №853/04-22 та додає її до позову) постачальник мав здійснити відвантаження дизпалива ENERGY-ДП-Л-Євро 4-ВО в кількості 600 тон. Позивач за ціною 44859,81 грн без ПДВ здійснив попередню оплату на суму 14471999.01 грн (арк..справи 27-30), однак не повністю виконав свій обов'язок. Як вказує позивач, згідно Акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2024р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 6 412 912.96грн. (а.с.31), відтак, позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити поставку дизельного палива ENERGY-ДП-Л-Євро 4-ВО в кількості 133.6 тон в рахунок здійсненої передоплати (згідно заяви про усунення недоліків позовної заяви від 29.03.2025р.).
Відповідач, заперечуючи проти позову, наполягає на тому, що жодних невиконаних зобов'язань по вказаному договору у нього перед позивачем не існує; договірні відносини припинилися; відповідач визнає, що через ракетні обстріли підприємства воно дійсно не знайшло можливості завершити поставку, натомість, сума коштів сплачена позивачем за цією заявкою, була зарахована при взаєморозрахунках по іншому договору за заявою самого позивача від 22.04.2024р. №766/04-24 (а.с.78). Позивач у відповіді на відзив зазначає, що листом від 29.05.2025р. №686/04-25 (а.с.94) зазначаються вірні дати щодо сум оплати, а лист №766/04-24 від 22.04.2024р. було подано помилково. В той же час, з дозволу суду відповідачем було подано письмові пояснення (клопотання) від 26.05.2025р. та відповідь на лист від 29.05.2025р. №686/04-25, яким відповідач відмовився погодити зміну призначення платежу (арк..справи 114).
Згідно доводів відзиву на позов, у АТ «Укртатнафта» змінилася структура власності, підприємство націоналізоване та з листопада 2022р. працює на потреби оборони Держави. Сам по собі факт виписки податкових накладних не зобов'язує відповідача до поставки товару та не свідчать про узгодження остаточної ціни на 133 тонни пального, оскільки таке узгодження можливе лише шляхом укладення відповідної додаткової угоди (п.5.1 договору). Відповідач також наголошує на тому, що Акт звірки розрахунків жодним чином не підтверджує правомірності та обґрунтованості позовних вимог.
При ухваленні рішення суд керується наступним:
Згідно ст..16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення та існування спірних правовідносин) та інших нормативно-правових актів.
Як було зазначено вище, позивач та відповідач уклали Договір поставки, у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами частково виконані умови договору поставки, а спір виник стосовно оплаченої, але, за твердженням позивача, не поставленої частини товару. Заслухавши позиції сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд погоджується з відповідачем у тому, що позивачем не доведено та не підтверджено належними і допустимими доказами наявність у відповідача невиконаного зобов'язання за спірним договором, а відтак - наявність підстав для зобов'язання в судовому порядку відповідача виконати обов'язок з поставки.
Так, у позовній заяві позивач посилається як на беззаперечний доказ існування боргу на Акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.10.2024р., з якого вбачається заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 6 412 912,96 грн (6 412 923,59 грн за даними позивача) (арк..справи 31). Саме виходячи з цієї суми, позивачем розраховано кількість непоставленого товару (виходячи з ціни 48000,00 грн з ПДВ за 1 т). Однак, дослідивши даний Акт звірки, суд приходить до висновку, що він не може вважатися беззаперечним доказом існування невиконаного зобов'язання за Договором поставки нафтопродуктів №120/2/2118 від 09.03.2022р., оскільки взагалі не містить на нього посилання. Натомість в ньому міститься вказівка, що даний Акт складено «За результатами звірки рахунків і документів за послуги, роботи, матеріальні цінності».
Судом також враховано, що заявки на поставку були здійснені (та оплачені відповідні рахунки) у квітні 2022р. Проте до 2025-го року позивач не звертався до суду за захистом своїх прав та інтересів ні шляхом подання позову про зобво'язання виконати умови договору, ні про повернення попередньої оплати. Натомість, 22.04.2024р. позивач звернувся до відповідача з листом, за підписом головного бухгалтера підприємства (лист скріплений печаткою підприємства, арк..справи 78), у якому просив, серед іншого, «у розрахунках квітня 2022р.:
2. Оплату по договору №120/2/2118 від 09.03.2022р. згідно платіжного доручення №4248 від 19.04.2022р. на суму 14 471 999,01 вважати вірним наступне призначення платежу «Оплата за ДП-Л-Євро4-ВО згідно Договору №104/2/2118 від 09.03.2022р.»
3. Оплату по договору №120/2/2118 від 09.03.2022р. згідно платіжного доручення №4249 від 19.04.2022р. на суму 14 471 999,01 вважати вірним наступне призначення платежу «Оплата за ДП-Л-Євро4-ВО згідно Договору №104/2/2118 від 09.03.2022р.»
Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. Тобто,з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті призначення платежу виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 Про заміну інформації у реквізиті Призначення платежу, яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті Призначення платежу, вирішується між сторонами без участі банку.
Укладеним між сторонами Договором дане питання не врегульовано, так само не надано доказів існування будь-яких інших домовленостей між сторонами стосовно вирішення даного питання. Тож суд погоджується з Відповідачем у тому, що отримання цього листа стало достатньою підставою для внесення змін до реквізиту «призначення платежу» вищевказаних платіжних документів, без необхідності будь-якого додаткового погодження з його боку, за принципом «мовчазної згоди» (оскільки обов'язкове направлення листа-відповіді не передбачено ні чинним законодавством, ні домовленістю сторін). Посилання позивача на ст..45 ЗУ «Про платіжні послуги» суд відхиляє, оскільки в даному випадку відкликання платіжної інструкції не відбувалося.
Суд також звертає увагу на наступне: незважаючи на те, що позивач категорично заперечує можливість коригування зазначеного реквізиту платіжних документів у вказаний спосіб (шляхом направлення листа за підписом посадової особи - головного бухгалтера підприємства), вже під час розгляду цієї справи у суді, листом від 29.04.2025р. №686/04-25 (оформленим аналогічним чином) позивач знов просить змінити інформацію у реквізитах платіжного доручення №4249 від 19.04.2022р. (на який відповідач письмово реагує відмовою, наданою в розумний строк). У даному випадку, на думку суду, має місце суперечлива поведінка позивача, яка суперечить принципу добросовісності.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». При цьому сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
У даній справі, дослідивши та оцінивши усі наявні у справі докази, суд дійшов до висновку про необгрунованість позовних вимог в повному обсязі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Судовий збір, сплачений позивачем, покладається на нього в силу приписів ст..129 ГПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст..ст.129,233-234,238-239 ГПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається у 20-денний строк з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції .
Повне рішення складено 03.09.2025р.
Суддя О.С.Мацко