вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" червня 2025 р. м. Київ Справа № 903/268/25
Господарський суд Київської області в складі
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Комісарчук Д-М.О.
розглянувши справу № 903/268/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Кліф ЛТД», с. Новосілки, Київська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька Аграрна Компанія»,
с. Радомишль, Волинська область
про стягнення 170 696,00 грн
представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Чуб М. В., адвокат, ордер серія ВІ №1274503 від 07.04.2025
12.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Кліф ЛТД» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька Аграрна Компанія» (далі-відповідач) про стягнення 170 696,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди нежитлових приміщень № 0112-К від 14.12.2023 щодо своєчасного та повного внесення орендних платежів, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем за період: травень-грудень 2024 року утворилась заборгованість в сумі 170 696,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 17.03.2025, справу № 903/268/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Кліф ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» про стягнення 170696,00 грн передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2025 відкрито провадження у справі № 903/268/25, розгляд справи за правилами загального позовного провадження призначений у підготовчому засідання на 14.05.2025.
24.04.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 17.04.2025 (вх. № 2861/25), в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Так, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про те, що листом № 1-2003 позивач повідомив відповідача про намір припинити з 30.04.2024 дію договору. У зв'язку з чим, до 30.04.2024 відповідач звільнив орендоване приміщення та здійснив повний розрахунок з орендних платежів по квітень 2024 включно. Водночас, відповідач звертає увагу, що позивачем здійснено самостійне прийняття приміщення, про що складений акт приймання-передачі приміщення від 30.04.2024, про що було повідомлено орендаря засобами поштового зв'язку. Зазначений акт підписаний представниками позивача комісією у складі 3 осіб. У зв'язку з чим, відповідач вважає, що заявлені до нього вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
14.05.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від 13.05.2025, в якому позивач просить суд підготовче засідання в даній справі провести за відсутності його повноважного представника та, в якому позивач не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 14.05.2025 закрито підготовче провадження у справі № 903/268/25 та призначено її до розгляду по суті на 04.06.2025.
Представник позивача в судове засідання 04.06.2025 не з'явився, однак 04.06.2025 через систему «Електронний суд» надав клопотання про розгляд справи за відсутності його повноважного представника.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.06.2025 заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вважаючи заявлені вимоги не обгрутуваними, не підтвердженими належними доказами, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -
14.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Кліф ЛТД» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцька Аграрна Компанія» (орендар) укладений Договір № 0112-К оренди нежитлового приміщення, за умовами п. 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у платне строкове користування приміщення загальною площею 534,30 кв.м., згідно з поповерховим планом та схемою (Додатки №№ 1, 2 до договору), що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Новсілки, вул. Озерна, 20 і складається з: офісного приміщення - 135,3 кв.м.; складського приміщення - 136 кв.м.; холодильника - 204 кв.м.; побутового приміщення - 59 кв.м.
Підписанням цього договору, а також акту приймання-передачі, сторони підтверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення в оренду на умовах цього договору (п. 2.1 договору).
Відповідно до 3.1 договору термін користування приміщенням починається з 01.01.2024 з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення і закінчується 31.12.2024, крім випадків, зазначених у п. 3.1.2 цього договору.
Умовами п. 3.1.2 договору визначено, що термін користування приміщенням припиняється: у дату закінчення (п. 3.1.2.1); раніше дати закінчення, у випадку: повної конструктивної загибелі приміщення до або після дати приймання; надсилання орендодавцем орендарю повідомлення про припинення цього договору, розірвання договору, як це передбачено статтею 11 цього договору; за погодженням сторін; в інших випадках, передбачених законодавством (п. 3.1.2.2 договору).
Приміщення надається в оренду для виробництва або зберігання продуктів харчування орендаря та розміщення офісу (п. 3.2.1 договору).
Умовами п.п. 8.1.1, 8.2.1, 8.2.2, 8.2.3, 8.2.5 договору визначено, що плата за оренду приміщення нараховується з дати приймання і до дати закінчення, якщо тільки більш тривалий період не встановлений у цьому договорі.
За місяць оренди приміщення плата за оренду складає 21 337,00 грн, в т.ч. з ПДВ, відповідно до площі вказаної у п. 1.1 цього договору.
Плата за оренду сплачується на підставі рахунків орендодавця.
Орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги (електроенергію, опалення, водопостачання, тощо) на підставі виставленої орендодавцем калькуляції.
Перерахування плати за оренду, компенсації за комунальні послуги, оплати експлуатаційних послуг, здійснюється на підставі виставлених орендодавцем рахунків, протягом 2 календарних днів з моменту отримання рахунку або калькуляції.
У пункті 8.3.1.4 погоджено, що після закінчення кожного розрахункового періоду сторони можуть складати акт приймання-передачі послуг для зручності ведення податкового та бухгалтерського обліку, проте відсутність якого не означає що послуги за договором не були надані.
Умовами п.п. 11.2, 11.3 договору визначено, що дія цього договору може бути припинена у зв'язку з припиненням терміну користування, як це передбачено у пунктах 3.2.1 договору. Сторони виражають свою взаємну згоду з тим, що в окремих випадках, передбачених у розділі 11 цього договору, термін користування може бути припиненим до дати закінчення за повідомленням орендодавця або орендаря. У такому випадку термін користування закінчується через тридцять календарних днів після направлення повідомлення орендарем.
02.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Кліф ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцька Аграрна Компанія» підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення до Договору № 0112-К від 14.12.2023, за яким орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування приміщення загальною площею 534,30 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Новсілки, вул. Озерна, 20.
Так, звертаючись із відповідним позовом, позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов Договору № 0112-К від 14.12.2023 щодо своєчасного та повного внесення орендних платежів, під час користування орендованим майном, у зв'язку з чим позивач зазначає про те, що за період: травень-грудень 2024 року за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 170 696,00 грн. (21 337,00 грн х 8 місяців).
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу , надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір с обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.ст. 525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; при цьому, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідач у своїх запереченнях (вх. № 2861/25 від 24.04.2025) зазначав про те, що позивач листом № 1-2003 повідомив відповідача про намір припинити з 30.04.2024 дію договору, у зв'язку з чим відповідач 30.04.2024 звільнив орендоване приміщення та здійснив повний розрахунок з орендних платежів по квітень 2024 включно. Водночас, відповідач звертає увагу, що позивачем здійснено самостійне прийняття приміщення, про що складений акт приймання-передачі приміщення від 30.04.2024, про що було повідомлено орендаря засобами поштового зв'язку.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався з листом № 1-2003, в якому, на підставі п. 11.3 та п. 12.1 договору повідомив відповідача про свій намір з 30.04.2024 припинити дію Договору оренди нежитлових приміщень № 0112-К від 14.12.2023 та не продовжувати його на новий строк. Лист підписаний директром ТОВ "Фірма "Кліф ЛТД", підпис якого засвідчений печаткою.
Згідно з актом приймання передачі приміщення від 30.04.2024, складеного та підписаного комісією з представників ТОВ Фірма «Кліф ЛТД» у складі Пінчука Ю.В., Кадуна А.В., Ліннікова В.В., діючи на підставі розділу 9 Договору оренди № 0112-К, укладеного 14.12.2023 між ТОВ Фірма «Кліф ЛТД» та ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» приміщення було повернуто позивачу. В акті зазначено, що орендар вивіз все своє майно та те майно, що є дозволеними поліпшеннями згідно договору.
Натомість, 31.12.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою-претензією, в якій зазначав, що станом на 31.12.2024 за відповідачем рахується заборгованість, яка виникла за період: травень-грудень 2024 року, що становить 170 696,00 грн.
У відповідь, листом № 22 від 09.01.2025 відповідач повідомив позивача про те, що починаючи з 01.05.2025 відповідач не використовує приміщення, приміщення повернуто позивачу, про що 30.04.2024 складеного та підписано комісією з представників ТОВ Фірма «Кліф ЛТД» акт, отже і нарахування орендних платежів є неправомірним.
Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки.
Отже, у разі якщо договір не припинив дію у встановленому законодавством порядку та зобов'язання прийняті сторонами не виконані, виконання зобов'язань має здійснюватись з дотриманням законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Судом встановлено факт укладення 14.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Кліф ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцька Аграрна Компанія» Договору № 0112-К оренди нежитлового приміщення.
Водночас, матеріали справи містять повідомлення № 1-2003 позивача про намір з 30.04.2024 припинити дію Договору оренди нежитлових приміщень № 0112-К від 14.12.2023 та не продовжувати його на новий строк.
Одночасно, судом встановлено, що згідно з актом приймання передачі приміщення від 30.04.2024, складеного та підписаного комісією з представників ТОВ Фірма «Кліф ЛТД» у складі Пінчука Ю.В., Кадуна А.В., Ліннікова В.В., діючи на підставі розділу 9 Договору оренди № 0112-К, укладеного 14.12.2023 між ТОВ Фірма «Кліф ЛТД» та ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» приміщення було повернуто позивачу.
Відтак укладений сторонами договір припинив свою дію 30.04.2024.
У сенсі наведеного суд вбачає зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
За змістом частини 2 статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 ЦК України).
Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).
Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції.
Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).
Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).
Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.
Оскільки судом встановлено, що дію договору було припинено 30.04.2024, суд дійшов висновку, що припиненими є всі його умови, в тому числі й щодо сплати орендних платежів за ним.
Як зазначалось вище, пунктами 8.2.2, 8.2.5 договору визначено, що плата за оренду сплачується на підставі рахунків орендодавця. Перерахування плати за оренду, компенсації за комунальні послуги, оплати експлуатаційних послуг, здійснюється на підставі виставлених орендодавцем рахунків, протягом 2 календарних днів з моменту отримання рахунку або калькуляції.
Позивачем, наявність заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. Доказів надання відповідачу рахунків на оплату орендних платежів у спірний період позивачем не надано, як і не надано доказів, що у спірний період складались акти приймання-передачі наданих послуг та формувались обов'язкові податкові зобов'язання.
Оскільки дію договору було припинено й всі господарські зобов'язання сторін, що виникли на його підставі, в тому числі обов'язок відповідача зі сплати орендних платежів припинені, отже правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Кліф ЛТД» в задоволенні позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Кліф ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька Аграрна Компанія» про стягнення 170 696,00 грн відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 03.09.2025
Суддя О.О. Христенко