ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.09.2025Справа № 910/5938/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн»
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
про стягнення 2 000 000,00 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (надалі - відповідач) про стягнення моральної шкоди в розмірі 2 000 000,00 грн, завданої Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в результаті порушення права при розгляді справи №910/11952/21 та винесені постанови від 05.10.2022 у проваджені 3351/2022.
Позовні вимоги, з посиланням на 11, 15, 16, 20, 23, 94, 201, 1066-1068, 1074, 1166, 1174 ЦК України, ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність в Україні», ст. 1-6, 36, 37, 46-49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/11952/21 у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн») про відшкодування шкоди у розмірі 1 327 346,32 грн до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» на рішення Господарського суду Києва від 27.10.2021 року у справі №910/11952/21 повернуто без розгляду з підстав, що скаржником не усунуто недоліки апеляційної скарги у визначений судом строк, а саме не подано оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору у сумі 29 865,60 грн. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі № 910/11952/21 залишено без змін. Позивач вважає, що судді Верховного Суду Пєсков В.Г., Банасько О.О. і Картере В.І. внесли до зазначеної вище постанови неправдиві відомості, а саме про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є органом державної влади, що на думку позивача є ознаками кримінального правопорушення. Позивач зазначає, що незаконні дії суддів Верховного Суду та винесена за їх наслідками постанова призвели до порушення його прав на ефективний засіб правового захисту в національному органі та завдали йому моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/5938/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.06.2025.
26.05.2025 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
28.05.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов в якому просить суд залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
У підготовче засідання 18.06.2025 представники сторін не з'явились. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 відкладено підготовче засідання на 16.07.2025.
У підготовче засідання 16.07.2025 представники сторін не з'явились. Відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/5938/25 до судового розгляду по суті на 03.09.2025.
У судове засідання 03.09.2025 сторони не з'явилися, представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідач у відзиві на позов також просив розглядати справу за його відсутності.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/11952/21 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди у розмірі 1 327 346,32 грн за рахунок державного бюджету.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/11952/21 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/11952/21 залишено без руху з огляду на несплату скаржником судового збору в сумі 29 865,60 грн.
Ухвалою цього ж суду від 04.07.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» на рішення Господарського суду Києва від 27.10.2021 року у справі №910/11952/21 повернуто без розгляду з тих підстав, що скаржником не усунуто недоліки апеляційної скарги у визначений судом строк, а саме не подано оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору у сумі 29 865,60 грн.
Не погодившись із ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі №910/11952/21 Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного господарського суду від 15.08.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі № 910/11952/21 залишено без руху з підстав відсутності підтверджуючих документів про сплату судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
05.09.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», було надіслано на адресу Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11952/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 про повернення апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», залишено без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі № 910/11952/21 залишено без змін.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на незаконність дій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, що полягали у зазначені останніми в постанові від 05.10.2022 у справі № 910/11952/21 неправдивих відомостей, а саме про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є органом державної влади, що на його думку є ознаками кримінального правопорушення. Вказане призвело до прийняття негативного рішення для нього (залишення без задоволення його касаційної скарги), що порушує його право на ефективний засіб правового захисту в національному органі від дій суду. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в цій справі.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статі. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Положенням частини1 статті 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Між тим, із змісту позовної заяви вбачається, що фактично зміст доводів позивача зводиться до того, що він не погоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 у справі № 910/11952/21, а тому він вважає дії суддів, як і саме судове рішення незаконними.
Проте, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічної позиції притримується і Консультативна рада європейських суддів у висновку № 11 (2008) "Щодо якості судових рішень", де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У Висновку № 3 (2002) "Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності" Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Верховний Суд у постановах від 03.02.2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19), від 22.04.2020 у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013св19), від 25.04.2019 у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10.01.2018 у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17) дійшов висновку, що застосування положення частини 6 ст. 1176 ЦК України можливе лише у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Отже, у межах даної справи суд не може досліджувати обставини наявності/відсутності порушень з боку суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вимог закону у справі у справі № 910/11952/21 та перевіряти ухвалене судове рішення, тобто фактично здійснювати його перегляд.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Положення ч. 11 ст. 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що держава відповідає за шкоду, завдану судом, на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зміст вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
За таких обставин, незгода позивача з судовим рішенням у справі № 910/11952/21 не може бути покладена в обґрунтування позову щодо незаконності дій та рішень суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час вирішення вказаної справи. Відтак, доводи позивача про порушення його прав незаконними діями/судовими рішеннями суду є безпідставними.
Крім того, у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.
Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів того, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/11952/21 йому завдано шкоди, зокрема моральної. Позивач не вказав, в чому саме виразилась така шкода.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн».
Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 03.09.2025.
Суддя Я.А.Карабань