ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.08.2025Справа №910/5577/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс"
про стягнення коштів у розмірі 1 507 818,43 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Солонюк К.Г.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" про стягнення 3% річних у сумі 364 867,67 грн та інфляційного збільшення у сумі 1 142 950,76 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 18.06.2025.
Позовні вимоги мотивовані наявністю правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.03.2023 (відповідно до встановлених обставин справи №908/1890/23) по 14.04.2025 (день остаточного виконання зобов'язання), нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання.
Через систему "Електронний суд" 07.07.2025 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній просив задовільнити позовну заяву ТОВ «АЛД інжиринг та будівництво» про стягнення з ТОВ «ФЗ Солюшіонс» штрафних санкцій за договором поставки №07/2021/359 від 20.12.2021 у вигляді трьох процентів річних та суми інфляційного збільшення за період з 23.03.2023 по 14.04.2025 частково, зменшивши розміру зазначених штрафних санкцій до 1 (однієї) гривні.
Через систему "Електронний суд" 14.07.2025 від представника позивача надійшли заперечення на відзив, у яких позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.
Через систему "Електронний суд" 21.07.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо відсутності підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
Протокольною ухвалою суду від 23.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті позовних вимог на 20.08.2025.
Через систему "Електронний суд" 19.08.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №910/5237/25.
Через систему "Електронний суд" 19.08.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
В судовому засіданні 20.08.2025 суд поставив на обговорення клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
Представник відповідача підтримав подане клопотання та просив його задовольнити, мотивуючи тим, що в межах зустрічний позов заявлений в межах справи №910/5237/25 зачіпає правовідносини, що виникли між сторонами за договором поставки №07/2021/359 від 20.12.2021, а отже обставини та факти, що будуть встановлені у справі № 910/5237/25 можуть вплинути на оцінку правовідносин за договором поставки №07/2021/359 від 20.12.2021 у справі №910/5577/25.
Представник позивача заперечувала проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі обґрунтовуючи тим, що в межах даної справи заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" грошових зобов'язань за укладеним договором поставки №07/2021/359 від 20.12.2021, в той час як зустрічна позовна заява стосується правовідносин, які виникли на підставі іншого договору поставки.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд ознайомившись із зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" поданою в межах справи №910/5237/25 встановив, що зустрічні позовні вимоги стосуються зобов'язань останнього щодо договору поставки №07/2021/245 від 15.09.2021, в той час як в межах даної справи розглядаються правовідносини, які виникли на підставі договору поставки №07/2021/359 від 20.12.2021.
Враховуючи зазначене, суд протокольною ухвалою від 20.08.2025 відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" про зупинення провадження у справі, з підстав його необґрунтованості.
У судовому засіданні 20.08.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог та заперечень проти позову.
В судовому засіданні 20.08.2025 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/1890/23 (910/8606/23) позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ФЗ Солюшіонс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АЛД Інжиніринг та Будівництво 5 705 855 /п'ять мільйонів сімсот п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять/ грн 20 коп. основного боргу, 1 049 120 /один мільйон сорок дев'ять тисяч сто двадцять/ грн 94 коп. інфляційних втрат, 161 044 /сто шістдесят одну тисячу сорок чотири/ грн 52 коп. - 3% річних, 1 218 233 /один мільйон двісті вісімнадцять тисяч двісті тридцять три/ грн 69 коп. пені та 122 013 /сто двадцять дві тисячі тринадцять/ грн 82 коп. відшкодування судового збору.
На виконання вказаного рішення Господарським судом Запорізької області 17.01.2024 видано у справі № 908/1890/23 (910/8606/23) наказ про примусове стягнення.
В рахунок погашення заборгованості в період з 27.01.2025 по 14.04.2025 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим Вадимом Вячеславовичем в межах виконавчого провадження №76986260 стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" та перераховані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" кошти в загальному розмірі 8 256 268,17 грн, що підтверджується довідкою №1100 від 14.04.2025.
Вказане слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.03.2023 (відповідно до встановлених обставин справи №908/1890/23) по 14.04.2025 (день остаточного виконання зобов'язання), нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Так, рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/1890/23 (910/8606/23), яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" за договором поставки №07/2021/359 від 20.12.2021 та обґрунтованість стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" заборгованості у розмірі 5 705 855,20 грн, 1 049 120,94 грн інфляційних втрат, 161 044,52 грн - 3% річних, 1 218 233,69 грн пені.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.
До того ж, наведені приписи ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Ч. ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/1890/23 (910/8606/23), яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" заборгованості у розмірі 5 705 855,20 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво", при цьому її повне погашення відповідачем відбулось лише 14.04.2025, відтак наявні правові підстави для нарахування за вказаний позивачем період 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що позивачем отримано наказ про примусове стягнення 17.01.2024, а пред'явлено до виконання лише через рік, оскільки відповідач не був позбавлений можливості погасити наявну перед позивачем заборгованість до її стягнення в судовому порядку та уникнути виконання рішення суду в примусовому порядку.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% річних аж до повного виконання боржником грошового зобов'язання.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних і вважає його арифметично правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується прохання відповідача щодо зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних до 1 гривні, суд зазначає наступне.
Так, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Як вже зазначалося вище, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
При цьому сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі №924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі №910/4590/19.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 по справі №903/602/24, вирішуючи питання щодо можливості зменшення трьох процентів річних та інфляційних втрат, зазначила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (п.117 постанови).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (п.118 постанови).
Враховуючи вище викладене у суду відсутні правові підстави для зменшення 3% річних, що нараховані у розмірі встановленому нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та складають 364 867,67 грн, які суд визнав обґрунтованими.
Щодо зменшення інфляційних втрат, то суд зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено повноважень суду на зменшення розміру інфляційних втрат; нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим.
Так, інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 по справі №903/602/24, зазначила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (п.125 постанови).
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
Отже, у суду відсутні підстави для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат у загальній сумі 1 142 950,76 грн, які підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.
Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2025 між адвокатом Іванченко Анастасією Валеріївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" укладено договір про надання правничої допомоги №0429, відповідно до якого, адвокат бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу клієнту за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" про стягнення трьох процентів річних та сум інфляційного збільшення за договором №07/2021/359 від 20.12.2021.
Додатковою угодою від 29.04.2025 №1 до договору від 29.04.2025 про надання правничої допомоги №0429 сторони узгодили вартість послуг: професійна правнича допомога клієнту у судових засіданнях першої інстанції становить 50 000 грн.
01.05.2025 сторонами підписано акт про приймання передачу наданої правничої допомоги за договором від 29.04.2025 про надання правничої допомоги №0429.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п.4 ч.1 ст.1 Закону, згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону).
Відповідно до ст.19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно із ст.30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, згідно із положеннями ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень ч.5-6 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонам. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19.
В п.п.33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст.2, 15 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам ст.ст.123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.02.2024 року у справі №910/9714/22.
Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Позивачем в підтвердження понесених витрат надано договір, додаткову угоду, акт виконаних робіт, адвокатка позивача неодноразово приймала участь у судових засіданнях, подавала заяви та клопотання, викладене, на переконання суду, свідчить про обґрунтованість таких витрат.
З урахуванням викладеного, встановивши відповідність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом спору та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про задоволення заяви адвокатки Іванченко А.В., яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 50 000 грн.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво"- задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗ Солюшіонс" (код ЄДРПОУ 39802167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛД інжиніринг та будівництво" (код ЄДРПОУ 43173964) - 3% річних у сумі 364 867 (триста шістдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят сім) грн 67 коп., інфляційні збільшення у сумі 1 142 950 (один мільйон сто сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят) грн 76 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 18 094 (вісімнадцять тисяч дев'яносто чотири) грн та 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення буде складено 04.09.2025.
Суддя Н.І. Зеленіна