вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"03" вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/861/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,
розглянувши матеріали
за позовом Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі
позивача-1 Західного офісу Держаудитслужби , м. Львів
та позивача-2 Кольчинської селищної ради, смт Кольчино Мукачівського району Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут", м.Ужгород
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 111 086,80 грн
За участю представників:
прокуратури - Чулей О.Ю., службове посвідчення № 069356 від 01.03.2023,
позивача-1 - Дан Є.М., в порядку самопредставництва,
позивача-2 - не з'явився,
відповідача - не з'явився
Мукачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Кольчинської селищної ради звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" про визнання недійсними додаткових угод № 2 від 20.04.2021, № 3 від 23.07.2021, № 4 від 02.11.2021, № 5 від 24.11.2021, № 7 від 17.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 180072 від 08.02.2021, укладених між Кольчинською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут", та стягнення 111 086,80 грн надмірно сплачених коштів, обґрунтовуючи позовні вимоги порушенням пункту 4 частини 3 статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" при укладенні вказаних додаткових угод.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/861/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи №907/861/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.09.2025 об 11:00 год. та встановлено учасникам справи строк на подання до суду заяв по суті спору.
12.08.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" - адвоката Фартушка Т.І. надійшло клопотання (зареєстровано 12.08.2025 за вхідним № 02.3.1-02/7134/25) про зупинення провадження у справі № 907/861/25 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 920/19/24.
Прокурор та представник позивача-1 у підготовчому засіданні заперечили проти зупинення провадження у даній справі з підстав, наведених у запереченні Мукачівської окружної прокуратури від 25.08.2025 № 07.51-95-6537вих-25 (зареєстровано 27.08.2025 за вхідним № 02.3.1-02/7535/25).
Розглядаючи клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №907/861/25 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду в справі №907/19/24, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження з врахуванням такого.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" на рішення Господарського суду Сумської області від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 920/19/24.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2025 справу № 920/19/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв'язку з необхідністю відступити (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, спір у якій виник у зв'язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, вартість 1кВт/год електроенергії сукупно зросла з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн, що призвело до підвищення ціни на 100,75 % від тієї, що визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання, враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Водночас в ухвалі від 29.01.2025 у справі № 920/19/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що суд вважає необхідним відступити (шляхом уточнення) від висновків щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду, вказавши при цьому, що у разі коливання ціни товару на ринку ціна за одиницю може бути збільшена пропорційно коливанню ціни такого товару на енергетичному ринку, при цьому обмеження у 10 % рахується від ціни, яка була встановлена договором або останньою додатковою угодою про збільшення ціни. При цьому загальна ціна договору не повинна змінюватися, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.
У зв'язку з наведеним, щодо поданого клопотання відповідача суд зазначає, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики, виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").
Пунктом 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
В силу частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 та абзац 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 №1-рп/2015).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).
Згідно з ухвалою від 09.04.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 920/19/24 за позовом керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" про визнання недійсними додаткових угод до договору публічної закупівлі та стягнення коштів в сумі 692623,48 грн за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" на рішення Господарського суду Сумської області від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024.
Щодо підстав прийняття до розгляду справи № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 09.04.2025 вказала, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати, акцентує увагу, що у період існування спірних відносин як у цій справі, так і у справі № 922/2321/22 (в якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 24.01.2024) положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" діяли у двох редакціях (в редакції Закону № 114-ІХ та в редакції зі змінами, внесеними Законом № 1530-IX).
При цьому, як стверджує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зробила висновки щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону № 114-ІХ, не врахувавши зміни, що були внесені Законом № 1530-IX.
Щодо цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що з положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1530-IX, вбачається, що законодавець застосував умову, яка обмежує строки зміни ціни за одиницю товару, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Проте колегія суддів погодилась із твердженням скаржника, що навіть таке обмеження щодо строків зміни ціни не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
За висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, використання законодавцем конструкції "або" фактично свідчить про можливість зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % у порівнянні не лише із умовами договору про публічні закупівлі, а й з умовами додаткових угод до такого договору, якими вже було збільшено ціну за одиницю товару. Отже, законодавець не обмежив будь-якими строками (періодичністю) можливість внесення сторонами договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії змін до такого договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. При цьому законодавець не дозволяє сторонам (незалежно від предмета закупівлі) збільшувати загальну суму договору про закупівлю.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що за умов коливання цін на товари (зокрема, електричну енергію) постачальник може ініціювати внесення змін щодо ціни за одиницю товару, втім таке збільшення не має перевищувати 10 % ціни за одиницю товару, встановленої у договорі або додаткових угодах до нього щодо збільшення ціни за одиницю товару. Втім така зміна ціни за одиницю товару не має призвести до збільшення загальної суми, визначеної в договорі про закупівлю, а факт коливання ціни товару на ринку має бути належним чином доведений.
Також, стверджуючи про наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на необхідність дотримання принципу належного урядування, який має сприяти юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Так, у контексті зазначеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду посилається на зміст листа Міністерства економіки України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" (щодо застосування пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" до внесення змін Законом № 114-ІХ) та додатка 1 до листа Міністерства економіки України від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю" (щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону № 114-ІХ), з яких убачається, що позиція Міністерства економіки України (як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, з публічних закупівель) зводиться до того, що у разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару; розрахунок відсотків зміни ціни і кількості здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а у наступних додаткових угодах за потреби від останньої зміни ціни та кількості.
З огляду на наведене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду робить висновок, що учасники публічних закупівель фактично мають два варіанти поведінки, що у свою чергу не забезпечують дотримання принципу належного урядування з огляду на їх непослідовність:
1) запропонований Міністерством економіки України, а саме що під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі";
2) висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, за яким у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що з урахуванням відсутності стабільної ситуації на енергетичному ринку сторони договору можуть неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару не більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. При цьому не має змінюватися саме загальна ціна договору, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.
Резюмуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 09.04.2025 у справі № 920/19/24 зазначила, що вона вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 920/19/24, обґрунтованими та прийняла справу до розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8358/19 наголосив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Обґрунтовуючи подання до суду позовної заяви у даній справі (№ 907/861/25) прокурор зазначає про порушення вимог статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII "Про публічні закупівлі" при укладенні додаткових угод № 2 від 20.04.2021, № 3 від 23.07.2021, № 4 від 02.11.2021, № 5 від 24.11.2021, № 7 від 17.12.2021 до договору № 180072 від 08.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу, укладених між Кольчинською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут", оскільки згідно цих додаткових угод безпідставно збільшено ціну товару (електричної енергії) в розмірі, що перевищує 10 % встановленої в договорі про закупівлю і такі угоди укладені за відсутності доказів коливання ціни товару на ринку.
Згідно з ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2025 у справі №920/19/24 вбачається, що позовні вимоги Конотопською окружною прокуратурою Сумської області у означеній справі за позовною заявою поданою прокурором в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" про визнання недійсними додаткових угод від 25.05.2021 № 2, від 27.07.2021 № 5, від 27.08.2021 № 6, від 03.09.2021 року № 7, від 19.10.2021 № 8, від 12.11.2021 № 9, від 01.12.2021 № 10 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.01.2021 № 24 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" на користь Управління освіти Конотопської міської ради коштів в сумі 692 623,48 грн, обґрунтовані тим, що при укладенні між позивачем та відповідачем додаткових угод до договору було порушено вимоги пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме змінено ціну електроенергії у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.
Отже, із загального змісту судових рішень у справі № 920/19/24 вбачається, що вказана справа є подібною до справи № 907/861/25, яка перебуває у провадженні суду, як за предметом спору, так і за суб'єктним складом та правовим регулюванням спірних правовідносин, зокрема, враховуючи, що спірні правовідносини у справах мали місце також під час дії пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону від 03.06.2021 №1530-IX "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель", який набрав чинності 26.06.2021.
Суд враховує також, що відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України підставами для передачі справи на розгляд об'єднаної палати є забезпечення єдності судової практики у справах суду касаційної інстанції господарської спеціалізації у випадку наявності різних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах або необхідності відступу від означених висновків.
Станом на 21.05.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості про результати розгляду справи № 920/19/24 Великою Палатою Верховного Суду.
Відтак, враховуючи підстави даного позову, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/19/24 будуть мати значення при вирішенні справи № 907/861/25 і також підлягають застосуванню у даному спорі, який виник із подібних правовідносин.
Правом на розгляд справи (правом на суд) за стандартами Європейського суду з прав людини розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини "суд, встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) (заяви № 29458/04 та № 29465/04) суд розтлумачив, що фраза "встановлений законом" стосується не лише правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
За змістом статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, який у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Отже, оскільки з мотивів даної ухвали вбачається, що характер спірних правовідносин у справах № 920/19/24 і № 907/861/25 в контексті застосування положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є подібним; пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України передбачено право суду за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, а тому з метою забезпечення справедливого та неупередженого судового розгляду справи, на переконання суду, наявні усі підстави для зупинення провадження у даній справі.
Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини 1 статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги наявність правової проблеми щодо застосуванням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на ту обставину, що на даний час в провадженні Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 920/19/24, висновок в якій сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності; з урахуванням того, що постанова Великої Палати Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 907/861/25 до закінчення перегляду судового рішення у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.
Керуючись статтями 182, 185, 228, 229, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Зупинити провадження у справі № 907/861/25 до завершення перегляду судового рішення у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі № 920/19/24.
Зобов'язати сторони, після усунення підстав, що зумовили зупинення провадження у даній справі, письмово повідомити про це суд з прикладенням відповідних доказів.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено і підписано 04.09.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко