вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
01.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3669/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Вязовської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Фізичної особи-підприємця Підгородецького Івана Михайловича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії
Представники:
Від позивача:Черненко Є.І., представник за довіреністю № 1723/1 від 21.02.25р
Від відповідача: Підгородецька А.О., ордер 1408744 від 24.07.2025, адвокат
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Підгородецького Івана Михайловича (далі - відповідач) заборгованість за типовим індивідуальним договором про надання з постачання теплової енергії № 267/жб від 01.11.2021 у загальному розмірі 159 183,74 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- сума боргу за поставлену теплову енергії у розмірі 123 071,23 грн;
- плата за абонентське обслуговування у розмірі 127, 91 грн;
- 3% річних у розмірі 5 722,51 грн;
- компенсація за інфляційні втрати у розмірі 23 291,59 грн;
- пеня в розмірі 6 970,50 грн.
Ухвалою від 10.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
24.07.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
24.07.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволені позову Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до фізичної особи-підприємця Підгородецького Івана Михайловича.
24.07.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.
04.08.2025 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він просить задовольнити позовні вимоги АТ "Криворізька теплоцентраль" в повному обсязі.
Ухвалою від 04.08.2025 клопотання Фізичної особи-підприємця Підгородецького Івана Михайловича про здійснення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволено. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.08.2025.
13.08.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справу.
12.08.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
18.08.2025 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшли пояснення по справі.
В судовому засіданні 19.08.2025 Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату та час повідомлений належним чином.
Ухвалою від 19.08.2025 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 01.09.2025.
01.09.2025 в судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
01.09.2025 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового індивідуального договору 267/жб від 01.11.2021р в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що у спірних правовідносинах теплопостачання відповідачу здійснювалося за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №267 від 01.10.2013р., який продовжує свою дію по теперішній час.
Відповідач вказує, що у 2007 році відповідачем був встановлений та прийнятий в експлуатацію теплопостачальною організацією прилад обліку теплової енергії SKS-3 заводський номер 004418. Прилад обліку проходив періодичну повірку, його показники визнавались та використовувались відповідачем протягом попередніх опалювальних періодів. Щорічно складались акти/паспорти готовності до експлуатації в осінньо-зимовий період з дозволом експлуатації систем теплопостачання.
Відповідач стверджує, що, починаючи з 2017 року, Позивач періодично направляв на адресу відповідача листи, в яких зазначав про відсутність підстав для подальшого здійснення нарахувань за спожиту теплову енергію за показаннями приладу обліку теплової енергії внаслідок його невідповідності вимогам ст. 9 Закону України Про архітектурну діяльність та ст. 3 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання.
Листом вих..№1722/14 від 27.04.2017р АТ "Криворізька теплоцентраль" повідомило ФОП Підгородецького І.М. про відсутність підстав для подальшого здійснення нарахувань за спожиту теплову енергію за показаннями приладу обліку теплової енергії внаслідок його невідповідності вимогам ст. 9 Закону України Про архітектурну діяльність та ст. 3 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання.
ФОП Підгородецьким І.М. у відповідь на зазначений лист було направлено письмову відповідь у якій зазначено про законні підстави встановлення та функціонування приладу обліку у приміщенні Відповідача.
Також відповідач вказує, що впродовж наступних років продовжував періодично отримувати від Позивача листи зі схожим змістом, проте показання приладу обліку незважаючи на позицію Позивача приймались останнім і відповідно до показань приладу обліку Відповідачем і здійснювались розрахунки за отриманий обсяг теплової енергії.
Відповідач зазначає, що, починаючи з 01.11.2021 року, Позивачем безпідставно припинено врахування показань приладу обліку, посилаючись на невірність його встановлення, яка жодним чином не була доведена та/або документально встановлена в межах повноважень Позивача.
Виходячи з цього, Відповідач продовжував щомісячно сплачувати вартість спожитої теплової енергії на рахунок Позивача, відповідно до показників наявного лічильника, про що Відповідач щомісячно вказував у своїх Платіжних дорученнях.
Щодо розрахунків відповідач зазначив:
- розрахунок заборгованості здійснено за період з 01.12.2021 по 01.05.2025 року. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України позовна давність становить три роки. Тож розрахунок заборгованості виконано без врахування зазначеного строку. Відповідач наголошує на необхідності застосування строку позовної давності,
- розрахунок заборгованості виконано без врахування показань приладу обліку теплової енергії, що був встановлений відповідно до умов чинного законодавства та функціонував належним чином,
- в розрахунку заборгованості присутня плата за абонентське обслуговування (вбачається з позовної заяви), яка не передбачена умовами Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №267 від 01.10.2013 року, що діє між Сторонами.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач вказує, що, відповідно до роз'яснення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (МІНРЕГІОН) №7/10.1/7260-19 від 02.05.2019 року враховуючи особливості перехідного періоду, а саме періоду з 01.05.2019 року в повному обсязі введено в дію Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон). З цієї дати визнано таким, що втратив чинність Закон України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги». З 01.05.2019 року від моменту введення в дію Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» до моменту укладання нових договорів про надання комунальних послуг, п.3 р. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за Правилами, визначеними цим Законом.
Позивач стверджує, що раніше укладений договір купівлі-продажу теплової енергії № 267 від 01.10.2013 року припинив свою дію з дати набрання чинності новим Договором.
Стосовно вузла обліку теплової енергії, встановленого в приміщенні за адресою м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й Зарічний, буд. 87 прим. 2, в якому здійснює господарську діяльність ФОП Підгородецький І.М., позивач стверджує, що споживачу неодноразово повідомлялось та наголошувалось, що прилад обліку, який наявний у вищезазначеному приміщені, встановлено із порушенням ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», наказу Мінрегіону від 09.08.2018 № 205 про «Порядок оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку».
Згідно з наказом АТ «Криворізька теплоцентраль» № 191 від 15.09.2020 року «Про зняття приладів обліку теплової енергії з абонентського обліку» вузол обліку теплової енергії, встановлений в приміщенні за адресою м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й Зарічний, буд. 87 прим. 2 з початку ОЗП 2020-2021 рр. не прийнято в експлуатацію.
Позивач наполягає, що Відповідач не надає докази проведення періодичної повірки приладу обліку теплової енергії (SRS-3, номер 0044418) протягом спірного періоду, як і показники цього лічильника. Отже, вузол обліку теплової енергії, встановлений в приміщенні за адресою м. Кривий Ріг, 5-й Зарічний, буд. 87 прим. 2 не є комерційним та у Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» відсутні правові підстави для здійснення нарахувань за його показниками.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Відповідач наполягає, що договір №267 від 01.10.2013 року зберігає свою чинність.
Стосовно вузла обліку теплової енергії, встановленого в приміщенні за адресою м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й Зарічний, буд. 87 прим. 2, Відповідач вказує, що Позивачу неодноразово наголошувалось, що Споживачем послуги (Відповідачем) отримано всі необхідні дозвільні документи на встановлення приладу обліку. Копії даних документів додатково надсилались листом Позивачу.
Відповідач вважає, що твердження про порушення Споживачем ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», наказу Мінрегіону від 09.08.2018 № 205 про «Порядок оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку» є безпідставними. Відповідно до акту від 20.12.2007 року (копія додається), після технічного обстеження, проведеного представниками теплопостачальної організації встановлено справність приладу обліку та виконано його опломбування. Протягом багатьох років (акти за різний період вибірково додаються) прилад обліку проходив технічні обстеження, знімався для проведення повірки та встановлювався і пломбувався знову. Варто зазначити, що копії даних документів також наявні і у Позивача.
Наявність внутрішнього наказу по підприємству Позивача, яким прилад обліку не прийнято в експлуатацію, на думку Відповідача, жодним чином не спростовує факт законності функціонування приладу обліку, як то і правильності його показань. Позивач фактично не має повноважень щодо визнання приладу обліку непридатним до використання. Даний наказ також не є і підставою для зміни істотних умов договору від 01.10.2013, укладеного між сторонами.
Відповідач зазначає, що відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №24-1-2К/4262, щодо повірки приладу обліку SRS-3, номер 004418 - повірка приладу обліку дійсна до 21 серпня 2022 року.
Твердження Позивача, щодо ненадання Відповідачем доказів проведення періодичної повірки приладу обліку теплової енергії (SRS-3, номер 004418), на думку Відповідача, підтверджує намагання Позивача ввести суд в оману, приховуючи наявні факти, оскільки 07.11.2018 року представником Позивача та Відповідачем був підписаний Акт пломбування лічильника після проведення повірки. В Акті також зазначено і строк, до якого дійсна повірка - 21 серпня 2022 року.
Відповідач вказує, що, відповідно до інформації, наявної на сайті АТ «Криворізька теплоцентраль» опалювальний період у 2023 році був закінчений 23 березня. Таким чином, відповідно до Постанови КМУ №440 від 07.04.2023, показання приладу обліку Відповідача до 23.06.2023 року мають визнаватись Позивачем. Додатково Відповідач зазначає, що показання приладу обліку щомісячно листом надсилались Позивачу.
ПИСЬМОВІ ПОЯСНЕННЯ ПОЗИВАЧА.
Позивач вказує, що Відповідач сплачує за послугу абонентське обслуговування за договором №267/жб від 01.11.2021, що підтверджується платіжними інструкціями №2030 від 24.08.2023 з призначенням платежу «плата за абонентське обслуговування за липень згідно рах.-факт 17026 від 31.07.2023 по дог. 267/жб у сумі 8,37грн», платіжною інструкцією №1946 від 19.11.2022 з призначенням платежу «плата за абонентське обслуговування за жовтень згідно рах.-факт 24357 від 31.10.2022 по договору 267/жб у сумі 8,00 грн. та інші».
Відповідач здійснював часткову оплату за надану послугу, зазначаючи в платіжній інструкції, що сплачує за теплову енергію за договором 267/жб від 01.11.2021 (платіжна інструкція №1961 від 22 грудня 2022 у сумі 3 496,20 грн.; платіжна інструкція №1951 від 30 березня 2023 у сумі 5 929,45 грн.; платіжна інструкція №2135 від 19.03.2024 у сумі 8 947,00 грн.; платіжна інструкція №2362 від 24.05.2025 у сумі 6 510,00 грн).
Позивач вказує, що Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву в якості доказів було надано до суду: Акт підключення лічильників тепла та технічного огляду за адресою - 5-й Зарічний, 87, магазин «ПІК» від 20.12.2007, де зазначено, що лічильник дійсний до 17.08.2011; Акт опломбування ЗВТ вузла обліку теплової енергії від 24.11.2017 за адресою м-н Зарічний, 87/2, де зазначено, що повірка вузла обліку теплової енергії дійсна до 16.10.2019; Акт технічного огляду приборів обліку від 29.10.2016, за адресою м-н Зарічний, 87/2, де зазначено, що повірка вузла обліку теплової енергії дійсна до 16.10.2019.
Таким чином, Позивач стверджує, що ні яким чином не намагається ввести суд в оману, як стверджує Відповідач, а лише проаналізувавши надані Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву докази, на обґрунтування своєї позиції зауважив, що відповідно наданих документів повірка вузла обліку діяла до 16.10.2019.
Позивач стверджує, що будинок за адресою: 50081, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкрн. 5-й Зарічний, буд. 87 обладнаний вертикальною системою опалення, тим самим встановлення приладу обліку теплової енергії, як будівництво повинно відповідати вимогам ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», тобто охопити весь об'єкт архітектури - встановлення приладів обліку теплової енергії повинне здійснитись у всіх приміщеннях житлового будинку без винятку, а не лише у приміщенні № 2.
Таким чином, позивач вказує, що розрахунки в рамках укладеного Договору можуть здійснюватися лише відповідно до показів вузла комерційного обліку теплової енергії (будинкового лічильника), у відповідності до Методики. Загальний обсяг споживання послуги з постачання теплової енергії на опалення житлового будинку за адресою: мікрорайон 5-й Зарічний, будинок 87 визначається за показниками вузла комерційного обліку ТЕРМ-02 заводський №2768. Вузол обліку теплової енергії, встановлений в приміщенні за адресою Кривий Ріг, 5-й Зарічний, буд. 87 прим. 2 не є комерційним та у Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» відсутні правові підстави для здійснення нарахувань за його показниками.
Також позивач вказує, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (КОВІД-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (КОВІД-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за комунальні послуги в силу приписів пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії воєнного стану.
Позивач вважає, що позовна давність для пред'явлення позовних вимог по справі №904/3669/25 продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у справі є обставини укладання типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, наявність або відсутність заборгованості з оплати поставленої теплової енергії, правомірність нарахування штрафних санкцій по договору.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017 перетворено у Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".
У зв'язку з проведенням державної реєстрації змінено тип товариства з Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" про що 14.05.2018 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Відповідно до свідоцтва про право власност на нерухоме майно, власником нежитлового приміщення 2 у будинку 87 по мікрорайону 5-й Зарічний, що у м. Кривому розі є Підгородецький Іван Михайлович. (т.1., а.с. 19).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі -продажу.
Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Позивач вказує, що з 01.11.2021 між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Фізичною особою-підприємцем Підгородецьким Іваном Михайловичем укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 267/жб від 01.11.2021, відповідно до пункту 5 якого виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.
Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830,
- в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше, ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом 1 року з дати набрання чинності.
Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п.п. 51, 52 договору).
Факт поставки теплової енергії у період листопада 2021 - березень 2025 підтверджується актами подачі та припинення подачі теплоносія на житловий будинок №87 що по мікрорайону 5-й Зарічний у місті Кривому Розі (акт б/н від 29.10.2021 про подачу теплоносія в будівлю житлового будинку, акт від 01.04.2022 №99 про припинення подачі теплоносія, акт №01 від про подачу теплоносія, акт б/н від 23.03.2023 про припинення подачі теплоносія, акт б/н від 14.11.2023 про подачу теплоносія, акт б/н від 28.03.2024 про припинення подачі теплоносія, акт б/н від 10.11.2024 про подачу теплоносія, акт №100 від 27.03.2025 про припинення подачі теплоносія) (т.1, а.с.27-34).
Подача та припинення подачі теплоносія здійснюється на виконання рішень Виконкому Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону (Рішення Виконкому Криворізької міської ради №490 від 22.09.2021 «Про початок опалювального сезону 2021/2022 років», Рішення Виконкому Криворізької міської ради №158 від 23.03.2022 «Про закінчення опалювального сезону 2021/2022 років», Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 28.09.2022 №760 «Про початок опалювального сезону 2022-2023 років». Рішення Виконкому Криворізької міської ради від №338 «Про закінчення опалювального сезону 2022-2023 років», Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 20.09.2023 №1162 «Про початок опалювального сезону 2023-2024 років». Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 18.03.2024 №339 «Про закінчення опалювального сезону 2023-2024 років», Рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради №1157 від 20.09.2024 «Про початок опалювального сезону 2024/2025 років», Рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради №401 від 24.03.2025 «Про закінчення опалювального сезону 2024/2025 років» (т.1, а.с.35-42).
В будинку 87, що по мікрорайону 5-й Зарічний в м. Кривому Розі встановлено
комерційний прилад обліку теплової енергії, що підтверджується актом огляду приладів обліку теплової енергії від 20.08.2021, свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 16.08.2021 №24-1-Ш307. (т.1, а.с. 26).
Позивач вказує, що прилад-розподілювач теплової енергії в зазначеному будинку не встановлено, тому розподіл обсягу спожитої енергії по будинку після встановлення комерційного приладу обліку теплової енергії - з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно опалювальній площі приміщення.
На виконання умов договору позивач в період з листопада 2021 по березень 2025 здійснив постачання теплової енергії та послугу з абонентського обслуговування за адресою: місто Кривий Ріг, мікрорайон 5-йЗарічний, буд 87, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії (надання послуг): №2319 від 31.01.2022 на суму 38 572,63 грн., № 6008 від 02.03.2022 на уму -36 182,91 грн., № 12060 від 31.03.2022 на суму 19 230,17 грн., № 3973 від 30.04.2022 на суму - 2631,37 грн., №14475 від 30.04.2022 на суму 7,28, № 16347 від 31.05.2022 на суму 7,28 грн., № 27632 від 30.11.2022 на суму 12 353,24 грн., № 32684 від 31.12.2022 на суму 13 528,98 грн., №6008 від 28.02.2023 на суму 23 255,53 грн., №8210 від 31.03.2023 на суму 8 185,06 грн., № 25760 грн від 30.11 2023 на суму 9 583,48 грн., № 29467 від 31.12.2023 на суму 16 507,51 грн., №2431 від 31.01.2024 на суму 15 257,70 грн., №5982 від 29.02.2024 на суму 10494,55 грн., № 26946 від 30.11.2024 на суму 4 984,03 грн.,№ 27387 від 31.01.2025 на суму 24154,08 грн., № 36457 від 28.02.2025 на суму 17 925,62 грн., №42177 від 31.03.2025 на суму 14 012,63 грн.
Позивач зазначає, що не підписані відповідачем акти та рахунки до них були надіслані відповідачу (т.1, а.с. 44-96).
Також позивач зазначив, що відповідач частково сплатив вартість поставленої теплової енергії в розмірі 176 082,32 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, наявними в матеріалах справи (т.1, а.с. 97-136).
Крім того, в листопаді 2021 та грудні 2021 позивачем було зроблено відповідачу коригування та зменшено суму заборгованості на 418,67 грн. та 3 019,45 грн. відповідно.
Позивач зазначає, що відповідач не сплатив вартість поставленої теплової енергії в розмірі 123 071,23 грн. та плату за абонентське обслуговування в розмірі 202,75 грн.
Вказане стало причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
З наведеного вбачається, що постачання теплової енергії має здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та енергопостачальною організацією.
В свою чергу, оскільки користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, то на споживача покладено обов'язок укласти договір з теплопостачальною організацією.
Виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач отримує такі послуги, оскільки від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався), та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV визначав основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Частиною 1 статті 19 "Про житлово-комунальні послуги" визначалось, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Проте судом встановлено, що всупереч наведених вимог закону відповідачем у спірний період не був укладений відповідний договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
У той же час, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Разом із цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 в справі № 904/6293/17.
Суд зазначає, що підставою для виникнення у відповідача зобов'язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.
Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (пункт 20 Правил).
Відповідно до пункту 3 Правил послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 "Про забезпечення єдиного підходу для формування тарифів на житлово-комунальні послуги" тарифи формуються для трьох категорій споживачів: населення, бюджетних установ, інших споживачів.
У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 № 2450/15/61-15 надано роз'яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для "інших споживачів".
Таким чином, господарський суд зазначає, що підставою для виникнення у відповідача зобов'язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.
Законом України від 03.12.2020 № 1060-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг", який набрав чинності 01.05.2021, до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" внесенні зміни, у тому числі й щодо організації договірних відносин між виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Оскільки від співвласників багатоквартирного будинку № 87 по мікрорайону 5-й Зарічний не надходили документи про рішення про обрання моделі договірних відносин, з 01.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Таким чином, суд не приймає заперечення відповідача щодо неукладання Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, оскільки останній, згідно вимог законодавства, мав обрати модель договірних відносин, чого зроблено не було.
Крім того, відповідач при частковій сплаті вартості теплової енергії в призначенні платежу зазначав про сплату за абонентське обслуговування по договору 267/жб, що підтверджується, зокрема, платіжними інструкціями № 1924 від 05.10.2022 на суму 16,00 грн, № 1939 від 07.11.2022 на суму 16,00 грн., № 1946 від 19.11.2022 на суму 8,00 грн., (т. 1, а.с. 107-106).
Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву в якості доказів було надано до суду: Акт підключення лічильників тепла та технічного огляду за адресою - 5-й Зарічний, 87, магазин «ПІК» від 20.12.2007, де зазначено, що лічильник дійсний до 17.08.2011; Акт опломбування ЗВТ вузла обліку теплової енергії від 24.11.2017 за адресою м-н Зарічний, 87/2, де зазначено, що повірка вузла обліку теплової енергії дійсна до 16.10.2019; Акт технічного огляду приборів обліку від 29.10.2016, за адресою м-н Зарічний, 87/2, де зазначено, що повірка вузла обліку теплової енергії дійсна до 16.10.2019.
Відповідно до п.11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).
Відповідно да п. 4 ч. ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальній облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом.
Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», комерційний облік комунальних послуг - визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України « Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузол розподільного обліку ? є вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічується два та більше споживачів. (п.6 ч.1 ст.1).
Загальний обсяг споживання послуги з постачання теплової енергії на опалення житлового будинку за адресою мікрорайон 5-й Зарічний, будинок 87 визначається за показниками вузла комерційного обліку ТЕРМ-02 заводський №2768, що підтверджується актом технічного огляду приладів обліку від 20.08.2021 та свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 24-1-1К/3074 від 16.08.2021 (т.1, а.с. 26).
Розподіл обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень проводиться відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року №315, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2018 року за № 1502/32954, з урахуванням змін згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 року № 358 «Про внесення змін до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2022р. за № 93/37429.
Стосовно вузла обліку теплової енергії, встановленого в приміщенні за адресою м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й Зарічний, буд. 87 прим. 2, в якому здійснює господарську діяльність ФОП Підгородецький І.М., суд зазначає, що споживачу повідомлялось, що прилад обліку, який наявний у вищезазначеному приміщені, встановлено із порушенням ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», наказу Мінрегіону від 09.08.2018 № 205 про «Порядок оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку» (лист від 22.04.2025 № 4064/30) (т.1. а.с. 203).
Отже, згідно з наказом АТ «Криворізька теплоцентраль» № 191 від 15.09.2020 року «Про зняття приладів обліку теплової енергії з абонентського обліку» вузол обліку теплової енергії, встановлений в приміщенні за адресою м. Кривий Ріг, мікрорайон 5- й Зарічний, буд. 87 прим. 2 з початку ОЗП 2020-2021 рр. не прийнято в експлуатацію (т.1, а.с202).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05.06.2014 №1314-VII законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.
Перелік категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 72 Переліку категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №374(із змінами та доповненнями), теплолічильники та теплообчислювачі підлягають періодичній повірці.
Пунктом 3 Порядку встановлення міжповірочних інтервалів для законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки за категоріями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1195 (із змінами та доповненнями), встановлено, що міжповірочні інтервали за категоріями законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки встановлюються Мінекономіки для забезпечення надійних результатів вимірювань протягом визначеного проміжку часу.
Відповідно до пункту 72 Міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями, затверджених наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 13.10.2016 №1747 (із змінами та доповненнями), міжповірочний інтервал для теплолічильників та теплообчислювачів дорівнює 4роки.
Відповідач не надав докази проведення періодичної повірки приладу обліку теплової енергії (SRS-3, номер 0044418) протягом спірного періоду, як і показники цього лічильника.
Отже, вузол обліку теплової енергії, встановлений в приміщенні за адресою м. Кривий Ріг, 5-й Зарічний, буд. 87 прим. 2 не є комерційним та у Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» відсутні правові підстави для здійснення нарахувань за його показниками.
Таким чином, наявний у спірному приміщенні, в якому здійснює господарську діяльність відповідач, прилад обліку відноситься до вузлів розподільного обліку теплової енергії, а не вузлів комерційного обліку і розрахунки за спожиті комунальні послуги не можуть проводитися на підставі кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується цим вузлом обліку.
Отже, не можна визначати за допомогою цього вузла обліку кількісні показники отриманої споживачем комунальної послуги, на підставі яких здійснюється розподіл показань вузла комерційного обліку між споживачами в будівлях, де налічується два або більше споживачів.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Таким чином, з урахуванням приписів пункту 34 договору, строк оплати відповідачем поставленої теплової енергії та плати за абонентське обслуговування за період листопад 2021 року - березень 2025 року є таким, що настав.
Доказів сплати відповідачем вартості поставленої теплової енергії в розмірі 123 071,23 грн. та плати за абонентське обслуговування в розмірі 127,91 грн. суду не надано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з відповідача за користь позивача вартості поставленої теплової енергії в розмірі 123 071,23 грн. та плати за абонентське обслуговування в розмірі 127,91 грн.
Щодо пропуску позовної давності, про застосування якої просить відповідач.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У даній справі заборгованість виникла за період з 01.03.2022 по 12.06.2025.
У відповідності до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних і економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.ст. 257,258 ЦК України, були продовжені.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Відповідно до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто станом на дату звернення до суду строк позовної давності не сплинув, а тому відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин.
Правомірність нарахування пені.
Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 45 спірного договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
Отже, за приписами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 6 970,50 грн. за загальний період прострочення з 01.03.2022 по 28.01.2025.
Слід зазначити, що надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії є комунальними послугами, що регулюються нормами Закону України “Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17.03.2020 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» №211 від 11.03.2020 на території України був встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на положення підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ “;Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17.03.2020, заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги тривала до 30.07.2023.
Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок пені не надав.
При перевірці розрахунків судом виявлено помилки при визначенні початку періоду нарахування, а саме позивачем не враховано, що останні дні місяців, 30.04.2023, 31.12.2023, 31.03.2024 - неділя, а тому нарахування потрібно починати не з 01.05.2023, 01.01.2024, 01.04.2024, а з 02.05.2023, 02.01.2024 та 02.04.2024 відповідно.
Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 1080,83 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 5889,67 грн. слід відмовити.
Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку трьох процентів річних.
Позивач нарахував 5722,51 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 01.03.2022 по 12.06.2025.
Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок трьох процентів річних не надав.
При перевірці розрахунку, суд виявив аналогічну помилку при визначенні початку періоду нарахування, що й при розрахунку пені, тому вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 5721,07 грн.
В частині стягнення 3% річних в розмірі 1,44 грн. слід відмовити.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 8678,42 грн. нараховані за період з 01.03.2022 по 12.06.2025.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд виявив аналогічну помилку при визначенні початку періоду нарахування, що й при розрахунку пені та 3% річних, однак, зважаючи на те, що дана помилка не впливає на суму інфляційних втрат, вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 23 291,59 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача вартості поставленої теплової енергії в розмірі 123 071,23 грн. та плати за абонентське обслуговування в розмірі 127,91 грн., інфляційних втрат в розмірі 23291,59 грн., 3% річних у розмірі 5721,07 грн., пені в розмірі 1080,83 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 5889,67грн, 3% річних у розмірі 1,44 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль",до Фізичної особи-підприємця Підгородецького Івана Михайловича про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Підгородецького Івана Михайловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1; ідентифікаційний код 00130850) основний борг в розмірі 123 071,23 грн., плату за абонентське обслуговування в розмірі 127,91 грн., інфляційні втрати в розмірі 23 291,59 грн., 3% річних у розмірі 5721,07грн., пеню в розмірі 1 080,83грн., судовий збір у розмірі 2915,94 грн., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано - 04.09.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко