03.09.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2082/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 (суддя Зінченко Н.Г.)
у справі № 908/2082/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “БІОНІТ»
до відповідача Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
про стягнення 297031,27 грн
31.07.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 19.07.2024 (вх. № 2295/08-07/24 від 31.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ», м. Дніпро до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 297031,27 грн. заборгованості за договором поставки № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021, в тому числі 202149,60 грн. основного боргу, 14953,53 грн. З % річних та 79928,14 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/2082/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОНІТ», 202149 (двісті дві тисячі сто сорок дев'ять) грн. 60 коп. основного боргу, 74647 (сімдесят чотири тисячі шістсот сорок сім) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 14953 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 53 коп. З % річних та 4376 (чотири тисячі триста сімдесят шість) грн. 26 коп. судового збору. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить Скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/2082/24 в частині задоволення позову ТОВ «БІОНІТ» про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «Запорізька АЕС» 14 953,53 грн. З % річних. Задовольнити клопотання AT «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «Запорізька АЕС» про зменшення розміру 3% річних до мінімально можливого за вищевказаних обставин та ухвалити нове рішення у справі № 908/2082/24 в зазначеній частині. Вирішити питання про розподіл судових витрату встановленому порядку.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи з огляду на що, ухвалено оскаржуване рішення при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Судом не взято до уваги наявність загальновідомих та нормативно врегульованих фактів, які не підлягають доказуванню, та які неодмінно впливають на спроможність своєчасного ведення розрахунків Відповідачем по договору, зокрема, захоплення військовими формуваннями агресора та перебування у тимчасовій окупації Енергодарської міської територіальної громади, в межах якої розташовані і виробничі потужності та адміністративні будівлі філії «ВП ЗАЕС»; засвідчення Торгово-промисловою палатою України, на підставі ст. ст. 14, 141 Закону, Статуту ТПП України, листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану та підтвердила, що зазначені вище обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, в тому числі і для суб'єктів господарської діяльності за договором, окремим податковим та/ чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин; належність AT «НАЕК «Енергоатом» до державного сектору економіки діяльність якого спрямована, зокрема, на виробництво електроенергії та її реалізації у спосіб визначений законодавством України; віднесення AT «НАЕК «Енергоатом», відокремленим підрозділом якого є філія «ВП Запорізька АЕС», до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; першочергове зобов'язання AT «НАЕК «Енергоатом» забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Окрім того втрата AT «НАЕК «Енергоатом» значної частини виробничих потужностей, у зв'язку з окупацією Запорізької АЕС негативно вплинуло на його фінансовий стан (за 2022 рік AT «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 12,4 млрд. гривень, за 2023 рік - 11,3 млрд. гривень що підтверджується звітами про фінансові результати, які містяться в матеріалах справи. При цьому звертає увагу на виконання АТ «НАЕК «Енергоатом», в умовах воєнного стану, спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО) у процесі функціонування ринку електричної енергії. Додатковий тягар у вигляді стягнення 3% річних у розмірі, зазначеному в оскаржуваному рішенні, може призвести до кризової ситуації в діяльності апелянта.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/2082/24.
10.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що не вбачається підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки їх нарахування є правом кредитора відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сума заборгованості не є надмірно значною, відповідач не вживав заходів досудового врегулювання спору і позивач очікував виконання грошових зобов'язань з боку відповідача майже три роки, порушення строків. Також позивач заперечив проти посилання відповідача на невиконання зобов'язань внаслідок форс-мажорних обставин, оскільки зазначає, що лист Торгово-промислової палати не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, та до матеріалів справи не надано доказів звернення до ТПП України щодо засвідчення форм-мажорних обставин та не зазначено про причини неможливості такого звернення. И просить залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 03.10.2024р. у справі № 908/2082/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
15.01.2025 через систему «Електронний суд» від апелянта надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій він наполягає на існуванні підстав для зменшення розміру 3 відсотків річних, оскільки перебуває у скрутному фінансовому становищі та розмір заявлених до стягнення 3% річних є невідповідними збиткам.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 29.10.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково- виробниче підприємство “БІОНІТ», (Постачальник) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція», (Покупець) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10817 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, перелік якого наведено в цьому пункті Договору, на загальну суму 280549,20 грн. з ПДВ. Строк поставки товару: листопад - грудень 2021 року, (п., п. 1.1, 1.2 Договору)
Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) - відповідач у справі - є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) - Покупця за Договором.
В пункті 3.1 Договору сторонами погоджено, що вартість товару за Договором без врахування ПДВ складає 233791,00 грн., крім того ПДВ 20 % 46758,20 грн., загальна вартість разом - 280549,20 грн.
Умовами п. 4.1 Договору визначено, що поставка товару відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP, вантажоодержувач - ЗВ ВП “Складське господарство» ДП “НАЕК “Енегоатом», 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, склад № 6.
Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством, з дотриманням вимог Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронні довірчі послуги», (п. 4.5 Договору)
В пункті 3.2 Договору встановлено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Згідно з п. 3.3 Договору оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, а саме здійснив поставку відповідачу обумовленого Договором товару на загальну суму 202149,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1 від 02.12.2021 на суму 202149,60 грн. з ПДВ.
Видаткова накладна № 1 від 02.12.2021 підписана уповноваженими особами Постачальника і Покупця та скріплені печатками сторін.
Факт отримання уповноваженим представником відвідана товару по Договору на загальну суму 202149,60 грн. підтверджується також наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною № 1 від 02.12.2021.
Відповідач факт отримання від позивача товару за видатковою накладною № 1 від 02.12.2021 на загальну суму 202149,60 грн. не заперечив.
Також на виконання умов Договору позивач виставив відповідачу рахунок № 1 від 02.12.2021 на оплату 202149,60 грн. за товар згідно Договору № 53-121- 01-21-10817 від 29.10.2021.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 на суму 202149,60 грн. є доведеним.
Умовами пункту 3.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника з відстрочкою 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору.
Отже, з моменту поставки товару (видаткова накладна № 1 від 02.12.2021) та отримання відповідачем цього товару, вказаного в п. 1.1 Договору, враховуючи встановлений п. 3.2 Договору строк оплати, кінцевим терміном сплати за отриманий товар є 31.01.2022.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем повний розрахунок з позивачем за отриманий товар не здійснений.
Станом на час вирішення спору судом заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 в розмірі 202149,60 грн. не погашена.
Несплата відповідачем суми вартості товару і стала причиною виникнення спору та звернення позивача з вимогами про стягнення 202149,60 грн. основного боргу за договором поставки товару № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021, 14953,53 грн. 3 % річних та 79928,14 грн. інфляційних втрат.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, за період з 01.02.2022 по 19.07.2024 суд визнав його правильним, та задовольнив позовні вимоги в цій частині стягнувши з відповідача 14953,53 грн. 3% річних.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період: лютий 2022 року - червень 2024 року, суд встановив, що даний розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем неправильно визначений сукупний індекс інфляції за період з лютого 2022 по червень 2024 року, а саме вказано 1,3953 замість правильного 1,3692. Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором № 53-121-01-21-10817 від 29.10.2021 стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в загальному розмірі 74647,39 грн.
Апелянтом не оскаржується правильність виконаних нарахувань судом.
Разом з тим суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до мінімального можливого розміру та зазначив, що вимога сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Врахувавши, що 3% річних, які стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, судом було визнано доводи відповідача щодо їх зменшення необгрунтованими. При цьому суд зазначив, що заявлена сума 3% річних не несе надмірного тягаря для боржника та збагачення для кредитора, а відповідачем не доведено, що належні до сплати 3% є надмірно великі, та що існують будь-які інші обгрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду у обмеження розміру встановленої відповідальності за порушення зобов'язання.
Колегія погоджується з висновками господарського суду з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Колегія суддів зауважує, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. З ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Разом з тим частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (п. 8.38).
Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
У справі № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
При цьому у пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (п.52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).
Разом з тим у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики, 02 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс 19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (п. 135 Постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).
Таким чином господарський суд діючи у межах виключних дискреційних повноважень, у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання щодо можливості/неможливості зменшення розміру, заявленої до стягнення суми.
При цьому апеляційний суд зазначає, що за положенням ч. 1 ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством 3%, сума яких є значно меншою за суму прострочених платежів та, відповідно, є співмірною, враховуючи період, за який вона нараховувалась.
При цьому варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов'язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов'язання), атому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, положення законодавства, що стосуються саме неустойки (штрафних санкцій) не застосовними по відношенню до 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином приймаючи до уваги, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), апеляційний суд дійшов висновку, що наведені відповідачем підстави для зменшення 3% не є виключними (надзвичайними) обставинами та не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необгрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Доводи відповідача про те, що порушення зобов'язання сталось зі сторони відповідача внаслідок дії форс-мажорних обставин судом відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс- мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов'язання.
Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку зазначені відповідачем обставини щодо введеного та діючого на даний час воєнного стану в України негативно впливають не тільки на результати господарської діяльності відповідача. Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, в тому числі і позивач, знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як Позивач так і Відповідач є суб'єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
Так само, різні джерела доходу сторін не свідчить про нерівні фінансові умови на ринку господарювання, адже взяте стороною на себе зобов'язання у будь-якому випадку має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, тим більше, якщо таке було погоджено в договірному порядку і саме на цьому етапі й мали враховуватися фінансові та інші спроможності (можливості) підприємства виконувати умови договору та передбачені ним зобов'язання за будь-яких умов, зокрема, й несприятливих, а тому доводи в цій частині скарги відхиляються як необгрунтовані та безпідставні.
Стосовно можливої збитковості Відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною, що дає підстави для зменшення нарахованих 3% річних, адже як вже було зазначено, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру компенсаційних нарахувань позивача.
За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись статтями 123,124,126,129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/2082/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/2082/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя Ю.Б.Парусніков