вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" червня 2025 р. Справа№ 910/16097/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 (повний текст рішення складено 17.12.2024)
у справі №910/16097/23 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Національного агентства з питань запобігання корупції
до Головного управління Національної поліції у місті Києві (відповідач-1)
Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспо» (відповідач-2)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київська міська рада
про визнання договорів недійсними,-
Короткий зміст позовних вимог
Національне агентство з питань запобігання корупції (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Київ (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспо» (відповідач-2) про визнання недійсними Договорів №6 ВПЗ від 25.01.2022 та №37 ВПЗ від 26.01.2023 на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти.
Позивач (НАЗК) просить задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне:
відповідачі, маючи злочинний намір вчинити кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, з метою розтрати та привласнення коштів державного бюджету, уклали удавані правочини оренди нежитлових приміщень, які фактично є договорами суборенди земельної ділянки, яка була передана в оренду відповідачу-2 відповідним рішенням Київської міської ради;
отже, у даному випадку суду варто застосувати наслідки удаваності правочинів, що передбачені частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України;
правочини, що насправді, укладені між відповідачами, а саме правочини щодо суборенди землі, суперечать законодавству, а саме частині 6 статті 93 Земельного кодексу України (укладення договорів суборенди без згоди орендодавця), статті 8 Закону України «Про оренду землі» (відсутність державної реєстрації ГУ НП у м. Києві права користування земельною ділянкою), та пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати оренду плату), а отже підлягають визнанню недійсними на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частини 1 статі 215 Цивільного кодексу України.
НАЗК є уповноваженим органом державної влади звертатись до суду з вимогами про визнання недійсними договорів, укладених унаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення (пункт 56 частини 1 статті 12 Закону України «Про запобігання корупції»);
факт вчинення корупційного правопорушення безпосередньо підтверджується проведенням досудового розслідування ТУ ДБР у м. Києві; яке розпочато на підставі Висновку НАЗК від 10.08.2023 та підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
крім того, з огляду на доведеність вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення метою якого є розтрата бюджетних коштів, Договори-1,2, що укладені відповідачами також завідомо суперечать інтересам держави та підлягають визнанню недійсними на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України;
Третя особа (Київська міська рада) у своїх письмових поясненнях навела механізм отримання земельної ділянки комунальної власності в оренду, при цьому не підтримавши та не заперечивши доводи позивача та просила прийняти законне, обґрунтоване рішення у даній справі.
Відповідач-1 (ГУ НП у м. Києві) проти задоволення позову заперечує з наступних підстав:
чинне законодавство України зобов'язує територіальні органи Національної поліції України забезпечити зберігання та схоронність вилучених транспортних засобів лише на спеціальних майданчиках;
ГУ НП у м. Києві неодноразово зверталось до відповідних органів влади з проханням виділити земельну ділянку у межах міста Києва для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Втім, відповідної земельної ділянки відповідачу-1 так і не було виділено;
ТОВ «Автоекспо» не було зацікавлено у суборенді земельної ділянки по вул. Павла Усенка, 8 у м. Києві, оскільки, на ній вже знаходились об'єкти нерухомого майна, що належать відповідачу-2 на праві власності та вже обладнана автостоянка;
оспорювані договори за своєю правовою природою є договорами оренди нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень та відкритого огородженого майданчика, а не договором суборенди земельної ділянки. Отже, Договори-1,2 не є удаваними;
належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності посадової особи є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили. Втім, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного та таким доказом не є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним та неналежним, що є самостійною підставою для відмови у позові;
Відповідач-2 (ТОВ «Автоекспо») проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав правомірності укладення з відповідачем-1 договорів оренди належної відповідачеві-2 частини єдиного майнового комплексу, що використовується відповідачем-1 з метою розміщення та зберігання автотранспорту, а також відсутності повноважень у позивача для звернення з даним позовом.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/16097/23 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд дійшов висновку, що:
Національне агентство передчасно звернулося з даним позовом до суду, оскільки у конкретному випадку, на його думку, відсутні правові підстави для пред'явлення Позивачем позову в порядку п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону;
Національним агентством не доведено факту того, що оспорювані правочини були укладені внаслідок вчинення ГУ НП у м. Київ та ТОВ «Автоекспо» корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, а відтак і того, що такі договори суперечать «інтересам держави».
З огляду на недоведеність удаваності Договорів-1,2, суд вважав безпідставними твердження позивача про недотриманням відповідачами земельного законодавства при переданні землі в суборенду, а відтак наявності підстав визначених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України для визнання правочинів недійсними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 13.01.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 13.01.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/16097/23 в частині висновків суду щодо недоведеності Національним агентством з питань запобігання корупції удаваності оскаржуваних ним договорів на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти № 6 ВПЗ від 25.01.2022 та № 37 ВПЗ від 26.01.2023, шляхом виключення їх із мотивувальної частини рішення суду.
Національне агентство вважає, що у вказаному випадку наявні правові підстави для зміни в порядку ст. 277 ГПК України мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024, оскільки під час його ухвалення судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.
Відсутність підстав для звернення особи з позовом до суду або відсутність у неї порушеного права є самостійними та достатніми підставами для відмови в задоволенні позову. В такому випадку суди не повинні брати до уваги викладені по суті доводи позивача, в тому числі й вдаватися до оцінки спірних правочинів на предмет їх відповідності положенням законодавства.
Зауважує, що відмова у задоволенні позову у зв'язку із відсутністю у особи підстав для звернення до суду або відсутністю порушеного права, з одночасним наданням судом правової оцінки суті спору, є у розумінні положень ст. 277 ГПК України правовою підставою для зміни апеляційним судом мотивувальної частини судового рішення, шляхом виключення з неї відповідних висновків суду.
У даному випадку у суду були відсутні підстави надавати правову оцінку по суті викладеним доводам Позивача щодо недійсності оспорюваних ним правочинів, оскільки останній, з врахуванням позиції суду, не набув право вимоги по пред'явленому позову.
Разом з тим, не зважаючи на позицію суду щодо відсутності у Національного агентства законних підстав подавати вказаний позов та оскаржувати в порядку п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону вищезазначені правочини, а також щодо обрання неефективного способу захисту, Господарський суд міста Києва у мотивувальній частині свого рішення від 03.10.2024 сформував правовий висновок, в якому також окремо надав оцінку спірним договорам на предмет їх відповідності положенням законодавства, тобто по суті розглянув заявлений спір, що в свою чергу є порушенням норм матеріального та процесуального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 заяву про самовідвід колегії суддів: головуючого судді Тищенко О.В., суддів Гончарова С.А., Сибіги О.М. від розгляду справи №910/16097/23 задоволено.
Справу №910/16097/23 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.
Розпорядженням Керівника апарату від 03.04.2025 №09.1-07/186/25 справу №910/16097/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 справу №910/16097/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Скрипка І.М., суддів Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2025 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/16097/23, призначено до розгляду апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/16097/23 на 26.05.2025.
В судове засідання апеляційної інстанції 26.05.2025 з'явились представники позивача та відповідача-1, надали пояснення у справі.
Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, причини їх неявки суду невідомі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи неявку представників відповідача-2 та третьої особи, у справі оголошено перерву на 16.06.2025.
Під час апеляційного перегляду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував доводи апеляційної скарги позивача, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що без дослідження позовних вимог по суті спору, висновки, які позивач просить виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не зміг би повно та об'єктивно оцінити подані докази, вимоги та заперечення учасників справи.
В додаткових поясненнях по справі представник відповідача-1 не погодився з висновками колегії суддів у складі головуючого-судді Корсака В.А., суддів Євсікова О.О., Алданової С.О. про самовідвід у даній справі та щодо висновків колегії, що спір виник внаслідок не погодження позивача з укладеними між відповідачами правочинами щодо оренди земельної ділянки, які, на думку позивача, суперечать ч.6 ст.93 ЗК України, ст..8 Закону України «Про оренду землі», нормам податкового та цивільного законодавства.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 16.06.2025 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 16.06.2025 заперечував проти доводів позивача, вкладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 16.06.2025 не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача-2 та третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 16.06.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Згідно рішення Київської міської ради (надалі - третя особа) від 24.09.2015 №52/1955 передано ТОВ «Автоекспо» (надалі - відповідач-2) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:041:0001, загальною площею 6,2618 га для експлуатації та обслуговування частини майнового комплексу та відкритої автостоянки для вантажного транспорту по вул. Павла Усенка, 8 у Дніпровському районі міста Києва.
На підставі рішення Київської міської ради від 24.09.2015 №52/1955, між ТОВ «Автоекспо» (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) укладено Договір оренди земельної ділянки від 18.11.2015 (надалі - Договір оренди землі).
У подальшому, між ТОВ «Автоекспо» (надалі - орендодавець, відповідач-2) та ГУ НП у місті Києві (надалі - орендар, відповідач-1) укладено Договір на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №6ВПЗ від 25.01.2022 (надалі -Договір-1) строк дії якого закінчився 31.12.2022 (п. 2.1. Договору-2).
У зв'язку із закінченням строку дії Договору-2 між відповідачами укладено Договір на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №37ВПЗ від 26.01.2023 (надалі - Договір-2).
Пунктом 1.1. Договорів-1,2 визначено, що предметом договорів є послуги з оренди спеціального майданчика для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Згідно пункту 2.1. Договору-2 - відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України цей Договір набирає чинності з 01.01.2023 і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану», а в частині оплати за надані послуги - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні, понад період, визначений Указом Президента України від 17.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2023.
Згідно пункту 1.2. Договорів-1,2 - в порядку та на умовах визначених цим Договором, орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове, платне користування з метою розміщення персоналу та зберігання автомобілів: відкритий огороджений майданчик загальною площею 28 000 м2 та нежитлові будівлі автостоянки: Літера « 5» (цифра) площею 42, 3 м2, Літера « 6» площею 50, 1 м2, що становить загальну площу 92, 4 м2.
Додатковою угодою №226ВПЗ від 20.03.2023 до Договору-2 сторони виклали пункт 1.2. Договору-3 в новій редакції якою погодили - у порядку та на умовах визначених цим Договором, орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове платне користування з метою розміщення персоналу та зберігання автомобілів:
відкритий огороджений майданчик загальною площею 37 200 м2 (кадастровий номер 8000000000:66:041:0001);
нежитлові будівлі автостоянки: Літера « 5» (цифра) площею 42, 3 м2, Літера « 6» площею 50, 1 м2;
офісні приміщення, Літера «Ц», приміщення площею 101, 7 м2;
офісні приміщення, Літера «Ч», 1 поверх, приміщення площею 32, 4 м2;
офісні приміщення, Літера «Ч», підвал, приміщення площею 33, 5 м2;
складське приміщення, Літера «Т», приміщення площею 94, 1 м2;
складське приміщення, Цифра « 13», приміщення площею 354, 3 м2;
складське приміщення, Цифра « 14», приміщення площею 248, 1 м2;
офісне приміщення, Літера «П», приміщення площею 9, 9 м2
Загальна площа приміщень, що надаються орендарю в користування становить 966, 4 м2.
Пунктом 1.3. Договорів-1,2 визначено, що об'єкт оренди знаходиться за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8 та забезпечений системою тепло-, водо-, електропостачання.
Згідно пункту 1.4. Договорів-1,2 - об'єкт оренди належить орендодавцю на праві власності відповідно до Договору поділу нерухомого майна від 19.06.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі за №2437 та договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:041:0001) між Київської міською радою та ТОВ «Автоекспо» від 18.11.2015 на підстав рішення Київської міської ради від 24.09.2015 №52/1955, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі за №5304.
Згідно пункту 3.1. Договору-1 - загальний розмір орендної плати по цьому Договору складає 1 848 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ по ставці 20 %, що складає 308 000, 00 грн.
Згідно пункту 3.1. Договору-2 - загальний розмір орендної плати по цьому Договору складає 2 217 600, 00 грн, в т.ч. ПДВ (на період воєнного стану - платник єдиного податку (ІІІ група) без ПДВ).
На думку Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - НАЗК), Договір-2 та Договір-3 є удаваними правочинами, які відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України є такими, що вчинені сторонами для приховання іншого правочину ніж той, який вони насправді вчинили (договору суборенди землі).
Укладення вказаних договорів стало наслідком порушення вимог частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (укладення договорів суборенди без згоди орендодавця), статті 8 Закону України «Про оренду землі» (відсутність державної реєстрації ГУ НП у м. Києві права користування земельною ділянкою), та пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати оренду плату), що призвело до розтрати коштів державного бюджету.
НАЗК у межах повноважень визначених статтею 12 Закону України «Про запобігання корупції» склало обґрунтований висновок про виявлення ознак кримінального корупційного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, що затверджений заступником Голови НАЗК від 10.08.2023 (надалі - Висновок НАЗК від 10.08.2023) та направило його до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві (надалі - ТУ ДБР у м. Києві) для подальшого розгляду.
За результатами розгляду Висновку НАЗК від 10.08.2023, ТУ ДБР у м. Києві повідомило, що 28.08.2023 у порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України було зареєстровано кримінальне провадження №62023100110000132 за фактом вчинення ймовірних протиправних дій службовими особами ГУ НП у м. Києві, які діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, здійснили розтрату майна в особливо великих розмірах, що кваліфіковано за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.
Звертаючись до суду з даним позовом, НАЗК визначає декілька правових підстав для визнання Договорів-2, 3 недійсними:
- керуючись частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України (наслідки удаваного правочину) та на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки, удавані Договори-1,2 (договори суборенди землі) (на думку позивача) є такими, що не відповідають положенням Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Податкового кодексу України;
- на підставі пункту 56 частини 1 статті 12 Закону «Про запобігання корупції» та на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки Договори-2,3 (на думку позивача) укладено унаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, що беззаперечно суперечить інтересам держави.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Законом України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) визначено правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, а також спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції, до яких належить Національне агентство, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Повноваження Національного агентства безпосередньо регламентовані ст. 11 Закону.
Так, відповідно до п. 6-1 ч. 1 ст. 11 Закону до повноважень Національного агентства належать здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб.
Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень, відповідно до ст. 12 Закону, в тому числі, має право, отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення його вимог, складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Національного агентства, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.
У зв'язку з виявленими фактами можливого вчинення корупційного правопорушення, Позивачем, у межах повноважень, було складено висновок про виявлення ознак кримінального корупційного правопорушення, передбаченого ст. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, що затверджений заступником Голови Національного агентства 10.08.2023 та направлено його до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві (далі - ТУ ДБР у м. Києві).
За результатами розгляду висновку та доданих до нього матеріалів, ТУ ДБР у м. Києві повідомило Національне агентство, що 28.08.2023 в порядку ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України було зареєстровано кримінальне провадження №62023100110000132 за фактом вчинення ймовірних протиправних дій службовими особами ГУ НП у м. Києві, які діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, здійснили розтрату майна в особливо великих розмірах та кваліфіковано його за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
Відповідно до п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має право звертатися до суду із позовами (заявами), зокрема щодо визнання недійсними правочинів, укладених унаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення.
Позивач вважає, що факт вчинення корупційного правопорушення безпосередньо підтверджується проведенням досудового розслідування ТУ ДБР у м. Києві в рамках кримінального провадження № 62023100110000132, яке розпочате на підставі висновку, складеного Національним агентством.
Враховуючи положення Закону та Конвенції ООН проти корупції 2003 року (ст.ст. 5 та 6), інтереси держави полягають, зокрема, в неухильному дотриманні принципів та механізмів запобігання корупції, забезпеченні державою, у тому числі судами, усунення наслідків вчинених правопорушень, пов'язаних з корупцією, а також у забезпеченні належної реалізації своїх повноважень Національним агентством як органом, який протидіє корупції.
Згідно ч. 1 ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
З огляду на викладене, Національне агентство вважало, що у нього були наявні достатні правові підстави для звернення до Господарського суду міста Києва з цим позовом та його задоволення в повному обсязі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/16097/23 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд відхилив доводи Національного агентства про те, що факт вчинення ГУ НП у м. Київ та ТОВ «Автоекспо» корупційного правопорушення (що є умовою застосування норм п. 5-6 ч.1 ст. 12 Закону) безпосередньо підтверджується проведенням досудового розслідування ТУ ДБР у м. Києві в рамках кримінального провадження №62023100110000132 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
У зв'язку з чим, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи підстави для відмови у задоволенні позову, суд вказав, що Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має право звертатися із позовами (заявами) щодо визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення (п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону).
Посилаючись на положення ст. 62 Конституції України суд зазначив, що зверненню з відповідним позовом до суду у порядку п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) відповідного правочину (правочинів) до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили.
Проте станом на дату проголошення судового рішення у даній господарській справі вищезгадане кримінальне провадження триває, відтак з урахуванням презумпції невинуватості та за відсутності обвинувального вироку суду відсутні підстави для висновку про винуватість зазначених Національним агентством осіб у вчиненні кримінального правопорушення.
В мотивувальній частині рішення суд також вказав, що доказів притягнення учасників оспорюваних правочинів та/або їх посадових осіб до кримінальної відповідальності за вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення Національним агентством під час розгляду справи не надано (обвинувальний вирок суду у кримінальній справі).
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що Національним агентством не доведено факту того, що оспорювані правочини були укладені внаслідок вчинення ГУ НП у м. Київ та ТОВ «Автоекспо» корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, а відтак і того, що такі договори суперечать «інтересам держави».
Судом також виснувано, що Національне агентство передчасно звернулося з даним позовом до Господарського суду міста Києва, оскільки у конкретному випадку, на його думку, відсутні правові підстави для пред'явлення Позивачем позову в порядку п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону.
В мотивувальній частині рішення судом також додатково зазначено, що навіть, у випадку доведеності заявлених позовних вимог, обраний позивачем спосіб захисту, на переконання суду, не є належним та ефективним, оскільки за відсутності вимог про застосування наслідків недійсності правочинів жодним чином не відновить економічні інтереси держави.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.
Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.
Право на звернення до суду не є безумовним, процесуальним законодавством визначено осіб, які мають право звертатися з позовами до суду, тобто тих, які вважаються належними позивачами у господарських справах.
Позивачем у справі може бути тільки та особа, чиє особисте майнове право або інтерес потребують судового захисту, або спеціальні суб'єкти, які в силу закону наділені правом заявлення позову в інтересах інших осіб або держави.
Згідно положень ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
В свою чергу органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб.
З вищенаведеного чітко вбачається, що для звернення державного органу до суду з позовом в державних чи суспільних інтересах повинні бути наявні законодавчі підстави.
В свою чергу, у випадку відсутності правових підстав для звернення до суду для відповідного позивача настають негативні правові наслідки (повернення позовної заяви, залишення позову без розгляду, відмова у задоволенні позовних вимог).
Позаяк відсутність правових підстав для звернення до суду свідчить про те, що особа не набула права вимоги по пред'явленому нею позові, тобто є неналежним позивачем. В такому випадку суд позбавлений процесуальної можливості по суті розглядати заявлені відповідною особою позовні вимоги, надавати оцінку викладеним в позовній заяві обставинам та формувати з даного приводу ті чи інші правові висновки.
Так, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Це є самостійною підставою для відмови в позові. Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17.
Встановивши обставини звернення з позовом неналежного позивача, суд повинен відмовити в задоволенні такого позову, не розглядаючи його по суті позовних вимог, оскільки у випадку наступного звернення до суду належного позивача можуть бути встановлені певні фактичні обставини у первісно поданому позові без участі належної сторони спору (правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 910/3433/17).
У постановах від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19 та від 27.02.2019 у справі №904/4654/18 Верховний Суд також наголосив на тому, що відсутність у позивача права на звернення до суду є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
З наведеного чітко вбачається відсутність у суду підстав для розгляду по суті пред'явлених неналежним позивачем спорів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність підстав для звернення особи з позовом до суду або відсутність у неї порушеного права є самостійними та достатніми підставами для відмови в задоволенні позову. В такому випадку суди не повинні брати до уваги викладені по суті доводи позивача, в тому числі й вдаватися до оцінки спірних правочинів на предмет їх відповідності положенням законодавства.
Відмова у задоволенні позову у зв'язку із відсутністю у особи підстав для звернення до суду або відсутністю порушеного права, з одночасним наданням судом правової оцінки суті спору, є у розумінні положень ст. 277 ГПК України правовою підставою для зміни апеляційним судом мотивувальної частини судового рішення, шляхом виключення з неї відповідних висновків суду.
Як вбачається з оскаржуваного рішення суду, сформовані у його мотивувальній частині правові висновки, які покладені в основу відмови у задоволенні пред'явленого Національним агентством позову, не узгоджуються із вищенаведеними нормами законодавства та практикою Верховного Суду.
Національним агентством заявлено позов про визнання недійсними договорів на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти від 25.01.2022 № 6 ВПЗ та від 26.01.2023 № 37 ВПЗ, що укладені між ТОВ «Автоекспо» та ГУ НП у м. Києві.
Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд відхилив доводи Національного агентства про те, що факт вчинення ГУ НП у м. Київ та ТОВ «Автоекспо» корупційного правопорушення (що є умовою застосування норм п. 5-6 ч.1 ст. 12 Закону) безпосередньо підтверджується проведенням досудового розслідування ТУ ДБР у м. Києві в рамках кримінального провадження №62023100110000132 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
У зв'язку з чим у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи підстави для відмови у задоволенні позову, суд вказав, що Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має право звертатися із позовами (заявами) щодо визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення (п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону).
Посилаючись на положення ст. 62 Конституції України суд зазначив, що зверненню з відповідним позовом до суду у порядку п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) відповідного правочину (правочинів) до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили.
Проте станом на дату проголошення судового рішення у даній господарській справі вищезгадане кримінальне провадження триває, відтак з урахуванням презумпції невинуватості та за відсутності обвинувального вироку суду немає підстав для висновку про винуватість зазначених Національним агентством осіб у вчиненні кримінального правопорушення.
В мотивувальній частині рішення суд також вказав, що доказів притягнення учасників оспорюваних правочинів та/або їх посадових осіб до кримінальної відповідальності за вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення Національним агентством під час розгляду справи не надано (обвинувальний вирок суду у кримінальній справі).
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що Національним агентством не доведено факту того, що оспорювані правочини були укладені внаслідок вчинення ГУ НП у м. Київ та ТОВ «Автоекспо» корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, а відтак і того, що такі договори суперечать «інтересам держави».
З наведеного вбачається, що Національне агентство передчасно звернулося з даним позовом до Господарського суду міста Києва, оскільки у конкретному випадку, відсутні правові підстави для пред'явлення Позивачем позову в порядку п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону.
Крім того, у мотивувальній частині рішення суд також додатково зазначив, що навіть, у випадку доведеності заявлених позовних вимог, обраний позивачем спосіб захисту, на переконання суду, не є належним та ефективним, оскільки за відсутності вимог про застосування наслідків недійсності правочинів жодним чином не відновить економічні інтереси держави (неефективний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову).
Встановлені судом обставини в свою чергу є самостійними та достатніми правовими підставами для відмови у задоволенні пред'явленого Національним агентством позову.
У даному випадку у суду були відсутні підстави надавати правову оцінку по суті викладеним доводам Позивача щодо недійсності оспорюваних ним правочинів, оскільки останній, з врахуванням позиції суду, не набув право вимоги по пред'явленому позову.
Разом з тим, не зважаючи на позицію щодо відсутності у Національного агентства законних підстав подавати вказаний позов та оскаржувати в порядку п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону вищезазначені правочини, а також щодо обрання неефективного способу захисту, місцевий господарський суд у мотивувальній частині свого рішення від 03.10.2024 сформував правовий висновок, в якому також окремо надав оцінку спірним договорам на предмет їх відповідності положенням законодавства, тобто по суті розглянув заявлений спір, що в свою чергу є порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, на сторінках 6-11 оскаржуваного рішення у справі (як з'ясовано у позивача в засіданні апеляційної інстанції, на роздрукованому примірнику рішення суду першої інстанції, наявному у позивача, на стор 7-12) Господарський суд міста Києва детально навів свою позицію з приводу відсутності правових підстав визнавати оспорювані договори недійсними у зв'язку із їх удаваністю.
Так, суд, з-поміж іншого, зазначив «….Таким чином, дослідивши предмет укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2 Договорів-1,2, суд приходить до висновку, що спірні правочини за своєю правовою природою є договорами найму (оренди) нежитлових приміщень (нерухомого майна) включно з об'єктами благоустрою необхідними для їх обслуговування (відкритим майданчиком/автостоянкою), а не земельної ділянки, яка була надана в оренду відповідачу-2 згідно рішення Київської міської ради від 24.09.2015 №52/1955 саме для обслуговування вже існуючого цілісного майнового комплексу (його частини).
Зміст Договорів-1,2 суперечить вимогами статті 15 Закону України «Про оренду землі», що передбачає істотні умови договору оренди землі, такі як об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Крім того, Договори-1,2 не наділяють ГУ НП у м. Києві правами землекористувача та не передбачають умов з використання земельної ділянки, а отже правовідносини, які виникли між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди землі (суборенди), а відповідачу-1 не надавалась у суборенду земельна ділянка, яка перебуває в оренді відповідача-2.
Отже, суд вважає помилковим застосування до оспорюваних Договорів-1,2 положень частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (укладення договорів суборенди без згоди орендодавця), статті 8 Закону України «Про оренду землі» (відсутність державної реєстрації ГУ НП у м. Києві права користування земельною ділянкою), та пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати оренду плату), що регламентують відносини оренди/суборенди земельної ділянки.
Отже, з огляду на недоведеність удаваності Договорів-1,2, суд вважає безпідставними твердження позивача про недотриманням відповідачами земельного законодавства при переданні землі в суборенду, а відтак наявності підстав визначених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України для визнання правочинів недійсними…».
З вищевикладеного чітко вбачається, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 одночасно зазначено різні за своїм змістом, тобто не пов'язані між собою, окремі самостійні підстави для відмови у задоволенні позову Національного агентства, а саме недоведеність Позивачем факту удаваності оспорюваних ним правочинів, відсутність у Національного агентства правових підстав для звернення до суду з даним позовом та обрання неефективного способу захисту.
Вказане суперечить вищенаведеним положенням законодавства і правовим висновками Верховного Суду, адже в межах заявлених позовних вимог суд, встановивши, що Позивач передчасно подав позов або обрав неефективний спосіб захисту, повинен був відмовити у його задоволенні виключно з цих підстав, не перевіряючи при цьому доводи Позивача щодо недійсності оскаржуваних ним правочинів.
В даному випадку у суду були відсутні правові підстави надавати оцінку аргументам позовної заяви в частині питань, пов'язаних із доведеністю позовних вимог про визнання вищезазначених правочинів недійсними та формувати висновок, який стосується недоведеності факту їх удаваності.
Господарський суд міста Києва, одночасно мотивуючи оскаржуване рішення різними самостійними підставами для відмови у задоволенні позову, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим його мотивувальна частина підлягає зміні шляхом виключення з неї висновків суду в частині недоведеності Національним агентством удаваності оспорюваних ним правочинів (6-11 сторінки рішення суду, що знаходиться в матеріалах справи на а.с.232-246, т3).
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Доводи апелянта знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційн скарга позивача підлягає задоволенню, підлягає зміні мотивувальна частина рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/16097/23 в частині висновків суду щодо недоведеності Національним агентством з питань запобігання корупції удаваності оскаржуваних ним договорів на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №6 ВПЗ від 25.01.2022 та № 37 ВПЗ від 26.01.2023, шляхом виключення їх із мотивувальної частини рішення суду.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з її задоволенням на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідачів (порівну).
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/16097/23 задовольнити.
2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/16097/23 в частині висновків суду щодо недоведеності Національним агентством з питань запобігання корупції удаваності оскаржуваних ним договорів на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №6 ВПЗ від 25.01.2022 та № 37 ВПЗ від 26.01.2023, шляхом виключення їх із мотивувальної частини рішення суду.
3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583) на користь Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 28, код ЄДРПОУ 40381452) 4026, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспо» (02105, м. Київ, вул. Усенка Павла, 8, код ЄДРПОУ 37725285) на користь Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 28, код ЄДРПОУ 40381452) 4026, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
6. Матеріали справи №910/16097/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 04.09.2025, після виходу суддів колегії з відпусток.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко