Справа № 183/3860/25
№ 2/183/3432/25
27 серпня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Територіальної громади в особі Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про:
- визнання за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , права власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
у квітні 2025 року ОСОБА_1 (надалі - позивач-1), ОСОБА_2 (надалі - позивачка-2) та ОСОБА_3 (надалі - позивач-3) звернулись до суду з цим позовом у порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 листопада 1996 року виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради, згідно з розпорядженням Сєвєродонецької міської ради № 1948 від 30 жовтня 1996 року було видано свідоцтво про право власності на житло, на праві спільної сумісної власності, яке було розподілене між позивачами, за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з початком повномасштабної війни рф проти України, та для збереження свого життя та здоров'я позивачі перемістились до м. Дніпра Дніпропетровської області, відповідно до чого були оформлені довідки внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, Сєвєродонецьку міську територіальну громаду з 25 червня 2022 року включено до Переліку територіальних громад, що тимчасово окуповані російською федерацією.
Будучи потенційними отримувачами компенсації для відновлення своєї квартири, пошкодженої внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією російської федерації, та виконуючи встановлені нормативно-правовими актами умови для отримання компенсації, позивачі звернулись з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровської області. Рішенням державного реєстратора від 12 січня 2024 року № 71099355 позивачам було зупинено розгляд їх заяви в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось «актуалізувати» відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01 січня 2013 року. Державним реєстратором було надіслано до Сєвєродонецької міської військової адміністрації запит, щодо діяльності Сєвєродонецького БТІ, а саме отримання архівної довідки щодо видачі технічного паспорту на квартиру позивачами. 01 лютого 2025 року Сєвєродонецька міська військова адміністрація надала відповідь, що комунальне підприємство Сєвєродонецьке БТІ в м. Сєвєродонецьк зазнало значних руйнувань, а територія Сєвєродонецької міської територіальної громади була окупована, БТІ свої функції не виконує, архів не вивезений. Рішенням державного реєстратора від 22 лютого 2024 року № 71730299 позивачам було відмовлено в проведенні реєстрації, у зв'язку з тим що не було надано інформацію з Сєвєродонецького БТІ, а саме не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Позивачі вказують, що зазначене рішення унеможливлює отримання ними в майбутньому компенсації для відновлення свого будинку, а також позбавляє іншим чином можливості розпоряджатися своїм майном.
Враховуючи відсутність іншого, окрім судового шляху для відновлення невизнаного права власності, позивачі звернулись до суду з цим позовом у порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Постановленою суддею ухвалою від 24 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Від позивачів витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали або нотаріально посвідчені копії доказів, доданих у копіях до позову.
17 червня 2025 року, на виконання вищевказаної ухвали позивачами 1 та 2 надано оригінали документів для огляду.
Постановленою судом ухвалою від 17 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивачі в судове засідання не з'явились, кожен окремо надали заяви, в яких просили проводити розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, просили задовольнити, також не заперечували проти ухвалення рішення в заочному порядку.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надав.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Суд, перевіривши доводи позовної заяви матеріалами справи, дослідивши оригінал доказу, встановив таке.
З дослідженого в судовому засіданні оригіналу та долученої позивачами до позову копії свідоцтва про право власності на житло встановлено, що 11 листопада 1996 року Сектором приватизації житла міськвиконкому видано свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа квартири становить 53,4 кв. м. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 30 жовтня 1996 № 1948 та містить печатку Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради, підпис відповідної посадової особи. Зворотна сторона свідоцтва містить: штамп та печатку Фонду комунального майна та підпис посадової особи про реєстрацію права спільної сумісної власності в реєстрову книгу за № 1472; штамп та печатку Бюро технічної інвентаризації м. Сєвєродонецьк про реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачкою з підписом посадової особи, про що здійснено запис у реєстрову книгу за № 847 від 23 грудня 1996 року /а.с.42/.
З долученої позивачами копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_2 , вбачається підтвердження відомостей про площу квартири (загальна - 53,4 кв. м, житлова - 31,5 кв. м), відомостей про власників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с.21-23/. Технічний паспорт містить печатки відповідальних осіб виконавця, підписи посадових осіб.
З відмітки у копії паспорта громадянина України - позивача-1 ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 вбачається, що з 23 липня 2011 року місце проживання позивача-1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.11-12/. З копії довідки від 08 квітня 2022 року № 1204-5000859346 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що місце проживання/перебування позивача-1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.13/.
З відмітки у копії паспорта громадянина України - позивачки-2 ОСОБА_2 , серія НОМЕР_2 вбачається, що з 17 січня 1995 року місце проживання позивачки-2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.14-15/. З копії довідки від 08 квітня 2022 року № 1204-5000859064 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що місце проживання/перебування позивачки-2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.16/.
З відмітки у копії паспорта громадянина України - позивача-3 ОСОБА_3 , серія НОМЕР_3 вбачається, що з 27 серпня 2004 року по 05 липня 2011 року місце проживання позивача-3 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.17-18/. З копії довідки переселенця в додатку «Дія» № 1204-5002921002 вбачається, що місце проживання/перебування позивача-3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 /а.с.19/.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Коноваленка А. В., Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року № 71099355 було зупинено розгляд заяви Заявника у зв'язку з неподанням Заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомостей про зареєстровані речові права до 01 січня 2013 року /а.с.25-26/. Рішенням державного реєстратора від 22 лютого 2024 року № 71730299 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за Заявою, у зв'язку з не усуненням обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав /а.с.24/.
Вказана в рішенні державного реєстратора № 71730299 інформація стосовно неможливості перевірки права власності також підтверджується наданою позивачами копією відповіді Сєвєродонецької МВА Сєвєродонецького району Луганської області від 01 лютого 2024 року № 107ВС/3Г /а.с.27/ та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта - квартири АДРЕСА_2 /а.с.28/.
Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року № 3984-IX перейменовано: Сєвєродонецький район на Сіверськодонецький район; місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району на місто Сіверськодонецьк.
Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов'язаний з невизнання державою факту належності позивачам майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції, чинній на 26 лютого 1996 року передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
У позивачів наявні документи, що засвідчують їх право власності (свідоцтво про право власності на житло), яке зареєстровано згідно з чинного на момент його видачі законодавства, однак відсутність можливості перевірки дійсності його видачі шляхом звернення до органу, який на момент переходу до позивачів права власності здійснював державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв'язку з тимчасовою окупацією рф території України, позбавляє позивачів можливості довести своє право.
Верховний суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Крім того, у постанові Верховного суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
На день розгляду справи територія Сіверськодонецької міської територіальної громади є окупованою. Сіверськодонецька міська територіальна громада зазначена в Переліку територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженому наказом Мінреінтеграції від 25 квітня 2022 року № 75. Вона також зазначена як тимчасово окупована територія російською федерацією у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженому наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року № 309, який став на заміну зазначеному вище Переліку. Внаслідок викладеного відновити документ, отримати його дублікат чи засвідчену з оригіналу копію як позивач, так і суд позбавлені можливості.
Позивачами право власності набуте у 1996 році. Надані позивачами докази у виді свідоцтва про право власності на житло, технічного паспорту видані та посвідчені органом, що здійснював реєстрацію права власності на 1996 рік - Сєвєродонецьким БТІ, з відповідними відмітками про реєстрацію набуття права власності, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на квартиру.
Оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про право власності позивачів, отримання інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачів на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськодонецьк Луганської області) є неможливим, іншого порядку підтвердження права власності у відносинах, що склалися, державою не встановлено, суд висновує, що позивачі не можуть розпоряджатися своїм майном через невизнання державою їх права власності, що, в свою чергу, порушує таке їх право.
Щодо частки позивачів у праві власності.
За ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України). Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК України). Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).
Зважаючи на те, що у правовстановлюючому документі вказано про належність майна до спільної сумісної власності (без визначення часток) позивачів, доказів відхилення від рівності часток у праві спільної сумісної власності суду не надано та такі обставини позивачами у позові не аргументовані, позивачі в позові просять виділити частку майна за кожним з них у рівній частині, суд висновує, що за позивачами слід визнати право спільної сумісної власності у розмірі по 1/3 частині вищевказаного майна, за кожним.
Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачами доведено їх право власності на спірну квартиру належними та допустимими, достатніми доказами та існуючі перешкоди для його реалізації.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 53,4 кв. м., житловою площею - 31,5 кв. м.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 53,4 кв. м., житловою площею - 31,5 кв. м.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 53,4 кв. м., житловою площею - 31,5 кв. м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складене та підписане 04 вересня 2025 року.
Учасники справи:
позивач-1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання (ВПО): АДРЕСА_3 ;
позивачка-2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання (ВПО): АДРЕСА_3 ;
позивач-3 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП невідомий; адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ; адреса проживання (ВПО): АДРЕСА_4 ;
відповідач - Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.
Суддя Д. О. Парфьонов