Справа № 517/709/25
Провадження № 1-кп/517/58/2025
04 вересня 2025 року с-ще Захарівка
Захарівський районний суд Одеської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка кримінальне провадження, внесене 23 квітня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162390000338 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Перехрестове Фрунзівського району Одеської області, українця, громадянина України, не працюючого, із базовою загальною середньою освітою, неодруженого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України
22.04.2025 приблизно о 18 год 30 хв, ОСОБА_4 проходив по вул. Садова в с. Перехрестове Роздільнянського району Одеської області, де побачив ОСОБА_6 , мешканця с. Перехрестове Роздільнянського району Одеської області.
У подальшому, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .
Надалі, ОСОБА_4 приблизно о 18 год 35 хв знаходячись на вул. Садова в с. Перехрестове Роздільнянського району Одеської області, реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень останньому, усвідомлюючи протиправний характер свою діяння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, ОСОБА_4 наблизився до ОСОБА_6 та наніс останньому два удари кулаком правої руки в щелепу.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 38 від 13.06.2025 ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді перелому нижньої стінки лівої очниці, перелом латеральної стінки лівої гайморової пазухи, перелом виличної кістки зліва зі зміщенням уламків, перелом тіла нижньої щелепи справа та перелом виросткового відростку зліва зі зміщенням кісткових уламків, які призвели до тривалого розладу здоров'я понад три тижні (більш ніж 21 день) і за цим критерієм, відповідно до п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчинені кримінального правопорушення визнав та суду пояснив, що 22.04.2025 близько 18 год 30 хв він проходячи по вулиці Садова в с. Перехрестове Роздільнянського району Одеської області помітив ОСОБА_6 , з яким у нього раніше виникали конфлікти. Через деяких час, між ним та ОСОБА_6 виникла сварка, в ході якої він наніс останньому два удари кулаком правої руки в щелепу. Також зазначив, що потерпілий також йому наносив удари. Обвинувачений суду повідомив, що він у вчиненні вказаного правопорушення розкаюється та запевнив суд про не вчинення подібного в майбутньому.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, будучи повідомлений про дату, час та місце проведення такого, про причини неявки не повідомив. Цивільний позов до обвинуваченого від потерпілої особи не надходив. Суд, заслухавши думки учасників судового провадження про можливість за відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини судового розгляду, відповідно до вимог ст. 325 КПК України, за згодою учасників судового провадження, дійшов до висновку про проведення судового розгляду за відсутності потерпілого ОСОБА_6 .
Судом дослідженні наступні докази, надані прокурором під час судового провадження.
З досліджених в судовому засіданні доказів убачається, що 22.04.2025 із заявою про вчинення кримінального правопорушення звернувся ОСОБА_6 . Згідно вказаної заяви, він просить притягнути до відповідальності ОСОБА_7 , який 22.04.2025 біля 19 год 00 хв. завдав йому тілесні ушкодження.
Вказана заява зареєстрована у встановленому порядку 23.04.2025, номер кримінального провадження 12025162390000338, що підтверджується витягом з ЄРДР від 23.04.2025.
Згідно з висновком експерта № 38 від 13.06.2025 установлено, що у ОСОБА_6 мали місце тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді перелому нижньої стінки лівої очниці, перелом латеральної стінки лівої гайморової пазухи, перелом виличної кістки зліва зі зміщенням уламків, перелом тіла нижньої щелепи справа та перелом виросткового відростку зліва зі зміщенням кісткових уламків, які призвели до тривалого розладу здоров'я понад три тижні (більш ніж 21 день) і за цим критерієм, відповідно до п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються.
Суд, з'ясувавши, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин справи, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності їх позиції та роз'яснивши, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються.
Розглянувши вказане провадження в межах висунутого обвинувачення, дослідивши докази у справі в заявленому сторонами обсязі, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого доведена, оскільки підтверджена показаннями обвинуваченого та письмовими доказами у справі, які узгоджуються між собою. Вказані докази суд приймає до уваги як належні та допустимі, та вважає їх достатніми для висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 .
Так, обвинувачений ОСОБА_4 повідомив суду всі обставини вчинення кримінального правопорушення, його об'єктивні дії, які підтверджують наявність умислу в його діях на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 . Так, суд приймає до уваги як належний та допустимий доказ у справі показання обвинуваченого, який в судовому засіданні визнав, що дійсно 22.04.2025 умисно наніс ОСОБА_6 два удари кулаком правої руки в щелепу.
Вказані показання повністю узгоджуються з висновком експерта, яким підтверджено отримання потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Отже, суд оцінивши сукупність доказів у справі та надавши юридичну оцінку діям обвинуваченого, вважає, що дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Частина 2 ст. 50 КК України встановлює, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення і усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності, суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування.
При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_4 покарання суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до довідки лікаря-психіатра Захарівської багатопрофільної лікарні від 28.04.2025 убачається, що ОСОБА_4 на обліку у вказаному закладі не перебуває.
Згідно довідки Захарівської багатопрофільної лікарні ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.
З характеристики наданої за місцем проживання обвинуваченого убачається, що ОСОБА_4 характеризується позитивно.
З вимоги про судимість ГУНП в Одеській області від 29.04.2025 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 убачається, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Також, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке в силу положень ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, вид, суспільну небезпечність та наслідки, ставлення ОСОБА_4 до вчиненого, яке полягає у визнанні винуватості, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він позитивно характеризується за місцем проживання, за даними наявної документації на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Суд приймає до уваги, що обвинувачений вину визнав, розкаявся та оцінює зазначене як обставину, що пом'якшує покарання у виді щирого каяття.
Про щире каяття обвинуваченого беззаперечно свідчить його показання в судовому засіданні, відповідно до яких він не лише повідомив про всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а й висловив щирий жаль щодо його вчинення, неодноразово повідомляв про усвідомлення неприпустимості та протиправності його дій, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання. Про щирість каяття, на думку суду, свідчить також і факт надання обвинуваченим в суді правдивих показань.
Стороною обвинувачення не зазначено в обвинувальному акті про наявність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , та які відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91, ч. 1 ст. 92 КПК України підлягають доказуванню саме прокурором. У силу положень ст. 337 КПК України суд позбавлений можливості додатково встановлювати та враховувати обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 та які в обвинувальному акті не зазначені, а також які прокурором не доказувалися, оскільки це погіршить становище обвинуваченого.
Згідно досудової доповіді від 26.08.2025, підготовленої Роздільнянським районним сектором № 2 Філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ризик вчинення останнім повторного кримінального правопорушення - середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - середній. Виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства (в т.ч. окремих осіб).
З урахуванням вказаних обставин, на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, керуючись вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд, вважає можливим погодитися з думкою сторони обвинувачення, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді обмеження волі. Вказане покарання досягне мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Призначення більш м'якого покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 122 КК України, ніж обмеження волі, буде недостатнім.
Судом не встановлено наявності обставин, визначених ст. 69 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які б з урахуванням особи винного дали можливість призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України за це кримінальне правопорушення.
Разом з тим, суд, враховуючи, що ОСОБА_4 повністю визнав свою вину, у вчиненому щиро розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності, відсутність обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, вважає за можливе застосувати вимоги ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком.
При цьому суд, діючи відповідно до положень ст. 76 КК України, покладає на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Запобіжний захід у вказаному кримінальному провадженні щодо обвинуваченого не обирався та ураховуючи приписи ст. 374 КПК України та відсутність жодних клопотань зі сторони учасників судового розгляду, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили не застосовувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу.
Керуючись ст. 122 КК України, ст.ст. 373, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Призначити ОСОБА_4 покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 (один) рік 2 (два) місяці.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок іспитового строку обраховувати з дня ухвалення вироку, тобто 04.09.2025.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд Одеської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя