Справа № 308/12605/25
02 вересня 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , від іменні якого діє представник ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, -
ОСОБА_1 , від іменні якого діє представник Хондожко Юлія Євгеніївна, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою про визнання фізичної особи недієздатною.
Дослідивши матеріали заяви суддя приходить до наступного висновку.
Пред'явлена заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статті 299 ЦПК України з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, представника органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 1 ст.60ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи недієздатною.
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (частина четверта статті 294 ЦПК).
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов'язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 68 рішення Європейського суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти росії» № 44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров'я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.
У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 зазначеного рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав.
Отже, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, така особа повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажанням скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт із такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд (постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 195/1605/16-ц (провадження № 61-9500св20), від 27 червня 2022 року у справі № 754/6831/17 (провадження № 61-685св22)).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров'я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров'я.
Для визначення фактичної можливості такої особи з'явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу.
Проте, як вбачається зі змісту заяви у даному випадку ні орган опіки ні особа, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною чи її адвокат не залучено до участі у справі.
Згідно частини п'ятої статті 293 ЦПК України, у випадках, встановлених пунктами 1, 9 і 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом за обов'язковою участю адвоката особи, стосовно якої розглядається справа. У разі якщо особа не залучила адвоката, суд залучає його через орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правничої допомоги. Рішення суду про доручення призначити адвоката негайно, але не пізніше двох робочих днів, надсилається відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правничої допомоги, для виконання».
Отже, системний аналіз наведених норм процесуального законодавства свідчить про те, що участь особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, є обов'язковою, так само передбачена обов'язкова участь у такій категорії справ і адвоката. Обов'язковість участі особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною під час розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною експліцитно передбачена частиною п'ятою статті 293 ЦПК України та частиною першою статті 299 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за частиною першою статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов'язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.
Згідно з ч. 1 ст. 300 ЦПК України, суд вирішує питання щодо призначення над недієздатною особою піклувальника або опікуна не інакше, як за поданням органу опіки та піклування. Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий порядок призначення над недієздатними особами опіки, а саме за поданням відповідного органу, а не за заявою фізичної особи.
Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий порядок призначення над недієздатними особами опіки, а саме - за поданням відповідного органу, а не за заявою фізичної особи.
Отже, призначення опікуна у разі визнання особи недієздатною є обов'язком суду за умови наявності відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства: захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в цьому конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав недієздатною особою.
Крім того, особа, яка виявила бажання виконувати обов'язки опікуна (піклувальника), подає до органу заяву про клопотання перед судом про призначення її опікуном (піклувальником). Спеціалісти органу опіки і піклування обстежують матеріально-побутові умови проживання майбутнього опікуна ( піклувальника), складають відповідний акт і готують до суду подання щодо кандидатури опікуна ( піклувальника).
Пунктом 3.3 частини 3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 17 червня 1999 року, визначений перелік документів за наявності яких орган опіки та піклування призначає опікуна, а саме: рішення суду про визнання громадянина недієздатним, акт обстеження умов проживання особи, що потребує опіки, опис її майна та майбутнього опікуна, довідки про стан здоров'я особи, яка потребує опіки та її опікуна, довідки про судимість майбутнього опікуна.
Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий перелік документів та порядок призначення над недієздатними особами опіки.
Зі змісту заяви вбачається, що в якості заінтересованої особи до участі у справі не залучено орган опіки та піклування та заявником до суду не додано висновок органу опіки та піклування про можливість призначення його опікуном над недієздатною фізичною особою.
Враховуючи вищевикладене, необхідно надати суду висновок органу опіки та піклування про можливість призначення його опікуном над недієздатною фізичною особою.
Згідно з ч. 1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до ч. 2 ст.185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи зазначене, заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.175,177,185,259-261 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , від іменні якого діє представник Хондожко Юлія Євгеніївна про визнання фізичної особи недієздатною - залишити без руху.
Повідомити заявника про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви протягом трьох днів з дня отримання копії даної ухвали. Роз'яснити, що інакше заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу. Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош